Після кожної нової поразки певний соціально та політично активний сегмент полтавців емоційно пише у соцмережах про електоральну сонливість земляків та про їхню політичну короткозорість. Про це пишуть й ті політики, які раз за разом програють вибори, мовляв, зачекаємо на ті часи, коли полтавський виборець стане більш свідомим та політично грамотним.

Восени 2022 року виповниться 2 роки з моменту чергового переобрання Олександра Мамая на посаду мера. Аналізуючи політичні події у житті міста та кроки як прихильників, так і противників чинного міського голови, можна дійти до висновку, що своєрідне Колесо страждань сансари поволі, але невідворотно продовжує свій хід для місцевої «антимамаївської» коаліції.

Підсвідомі та когнітивні спотворення виборців

Перша помилка противників Олександра Мамая — це якась інфантильна віра політиків в майже чарівне прозріння виборців. Однак, в момент виборів полтавці вимикають своє «раціо» і керуються більш підсвідомими мотивами. В режимі цієї когнітивної ілюзії, по-перше, виборці говорять самі собі, що у системі «свій-чужий» Олександр Мамай — свій. Як правило, так голосують у невеликих громадах: «Я знаю його, а цього не знаю, тому голосувати за нього не буду». По-друге, окремі позитивні риси кандидата виборці переносять й на нього загалом. По-третє, на виборців впливає метод соціального доказу, коли вони копіюють поведінку інших, адже вважають, що 100 або 1000 людей не можуть помилятися одночасно, а значить вони знають щось таке, чого не знає цей один.

Технічні помилки опозиції

Щоб подолати ці підсвідомі фактори діяти також потрібно на підсвідомому рівні. Найголовніша проблема згаданої та вже 12-річної опозиції до Олександра Мамая — це слабка впізнаваність (або такий же високий антирейтинг). Хто є новою альтернативою нинішньому меру? Як правило, нові претенденти на головне міське крісло активно «вмикаються» тільки в момент виборів, проте лише часу виборчих перегонів часто буває недостатньо для вирішення завдання більшої впізнаваності. А 50 чи 100 білбордів з обличчям цього альтернативного претендента даного завдання також не вирішують. Тому згаданій опозиції діяти потрібно вже зараз. Але чи хтось бачив хоча б спроби рухатись у цьому напрямку?

Друге уповання опозиції — це високий антирейтинг Олександра Мамая. Не працюючи з виборцями роками, політики ближче до виборів починають бити по цій слабкій точці мера. Останні вибори показали, що політична та піар-команда Сергія Іващенка обрала саме цю стратегію. І програла, адже електоральне ядро Олександра Мамая має майже нульову чутливість до аргументів, що їх лідер «злодій» або «агент ворога». Паралельно Сергій Іващенко, до цього часу маловідомий полтавцям, не встиг стати для них своїм. Саме цю помилку у діях опозиції ми простежуємо знову.

В маркетингу відомий акронім АІДА (від англ. AIDA — Attention, Interest, Desire, Action — увага, цікавість, бажання, дія). Ця модель описує алгоритм споживачів, усі його послідовні стадії в процесі прийняття рішення про покупку. У політиці це працює рівно також. Тому, якщо нинішня опозиція вирішить створити та продавати якійсь більш патріотичний майонез, то на цей проект очікую гарантоване фіаско.

Окрім імпотентності в плані роботи над власною впізнаваністю, опозиційні політики взагалі не використовують різні інформаційні приводи на тлі яких вони б розхитували позиції Олександра Мамая. Наприклад, на темі петиції щодо запровадження у місті військової адміністрації. Скандал навколо домогосподарок Мамая за логікою мав би викликати небувалу медіа-активність у стані політичних опонентів мера, однак і тут майже цілковита тиша.

Самодостатність Олександра Мамая для чергової перемоги на виборах

Натомість сам Олександр Мамай активно зустрічається із виборцями: нагороджує грамотами працівників комунальних підприємств, а також фермерів у старостатах. Він працює із переселенцями (які у перспективі можуть отримати право голосу вже у новій громаді), особисто з ними спілкується і створює серед них імідж турботливого батька. Вся ця діяльність майже щоденно висвітлюється на його сторінках у соцмережах, які вже стали аналогами ЗМІ (навіть можна без слова «аналогами»). У цій ситуації окремі журналісти Полтавської громади обурені майже нульовою комунікацією між ними та міською владою. Однак, на нашу думку, враховуючи результати відвідуваності усіх видань і сторінок Мамая, міський голова відтепер може більше не зважати на їхню думку і самостійно діяти через власні медіа-ресурси (лише іноді замовляючи різний медіа-продукт безпосередньо у ЗМІ).

Олександр Мамай став у цьому плані самодостатнім, тому і опинився у своєрідному медіа-коконі. Ця стратегія має свої плюси і мінуси. Однак на тлі «родової травми» полтавської опозиції поки особливих мінусів він не відчуває.

А у якості фінального акорду цих роздумів прозвучить пісня «Саня останется с нами», яку «Полтавщина» періодично ставить для своїх шановних читачів, готуючи черговий огляд полтавського політикуму.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»