У липні 2021 року, перебуваючи в пошуку житла для проживання та подальшої купівлі родина Сімхаєвих, — мама, тато та неповнолітня дитина — потрапила до с. Васильки Миргородського району Полтавської обл. Тут отримали пропозицію допомогти у придбанні двох будинків на умовах комунального житла (оплата будинків за сприяння міського голови Лохвицької ТГ Радька Віктора Івановича) від директорки Васильківської філії Лохвицької гімназії № 1, Цапко Надії Іванівни. Але приїхавши до села для купівлі першого будинку Сімхаєвій Тетяні раптом були виставлені інші умови, а саме: придбання будинку за 50 тис. грн. Так як коштів у неї на той час не було через проблеми зі станом здоров’я, то Цапко Надія Іванівна запропонувала кошти в борг, на що був підписаний договір про умову поступового віддавання коштів протягом року (до липня 2022 року). Проте документи на будинок відсутні та, як запевнила староста села Петрашева Валентина Григорівна, знаходяться в процесі переоформлення в комунальну власність, а розписка — це лише формальність. Тому не віддавши ні розписку, ні її копію на руки, староста села запевнила, що документи зберігатимуться у її сейфі, мотивуючи тим, що вона посадова особа і жителька села, і саме їй можна довіряти. Далі пані Петрашева змінювала умови щодо придбання будинку і в результаті озвучила, що не вдається зробити будинок комунальним, то ж гроші доведеться сплатити за купівлю, бо вже готуються документи на приватизацію для Сімхаєвої Тетяни. З липня 2021 року до 24.02.2022 року Сімхаєва Тетяна проживала в будинку з дитиною, в цей час її чоловік працює в м. Києві таксистом, заробляючи кошти для виплати боргу за будинок. Так як в будинку відсутні комунікації (немає води та газу), а також ремонту потребує пічне опалення та котел, то Сімхаєва Т. в усній формі домовляється з Цапко Н. І. про відтермінування першого платежу до створення благоустрою в будинку (за цей час на благоустрій було спрямовано понад 30 тис. грн), тобто до березня 2022 року.

Так як влада села обіцяла 2 будинки у якості комунального житла, то моя родина — я, Каптан Альона та 5-ро моїх неповнолітніх дітей, переїхали у село Васильки до родини Сімхаєвих. Оскільки будинок для моєї родини на той час ще не знайшли, то ми, разом з Сімхаєвою Тетяною з’їхались в один будинок. У серпні 2021 року будинок знайшли і для нас, вартістю 100 тис. грн, з яких 50 тис. грн повинні були фінансуватися Лохвицькою міською радою, як запевнили староста села Васильки та міський голова Лохвицької ТГ. 

Решту, 50 тис грн, моя родина мала сплатити самостійно, тому 30 тис. грн було перераховано одразу траншем через Нову Пошту на ім’я Цапко Надії Іванівни моїм братом, а ще 20 тис. грн я мала віддати після отримання документів на будинок. Проте документи на будинок відсутні, у зв’язку з переоформленням спадщини на сина його власника — Осауленка Олега. З вересня мене, Каптан Альону, приймають на посаду вчителя в сільську школу — саме це було умовою щодо придбання будинку Лохвицькою міськрадою. Тут я працюю і по нині. Весь цей час гроші у сумі 80 тис. грн зберігались у сейфі старостату, а саме в кабінеті старости села пані Петрашевої, а вже в грудні 2021 року, перебуваючи в кабінеті старости, в присутності самої старости Петрашевої В. Г. та директорки школи Цапко Н.І., я передаю кошти Осауленку Олегу, сумою 80 тис. грн та з умовою передання ще 20 тис. грн, після надання документів на будинок Осауленком.

Тоді ж Осауленко Олег написав розписку, що прийняв у мене кошти у вказаній сумі, я ж написала розписку, що передам залишок протягом чотирьох місяців (адже пан Осауленком запевнив, що документи на будинок він надасть мені до 01.01.2022 р.). Староста села та директорка школи активно вмовляли і наголошували, що все це формальність і нюанси не важливі, адже всі односельці і знаю один одного. Обидві розписки залишилися на зберіганні в старостаті для безпеки, що підвищило мій рівень довіри. На руки не було видано ні оригінал, ні його копія.

З 24 лютого 2022 року, з початком військових дій в Україні, оскільки подвір’я у Сімхаєвої Тетяни не облаштоване захисними спорудами, я запропонувала з’їхатись в один будинок, де проживала я із дітьми, задля безпеки наших дітей. Чоловік Сімхаєвої Тетяни Владислав, одразу ж став в оборону села, а згодом і на облік до військкомату. Так як з початком війни чоловік втратив роботу, родина Сімхаєвих попередила Цапко Н.І., що не в змозі виплатити борг за дім, і запропонувала заселити переселенців (їх на той час уже було в селі достатньо), але Цапко сказала що їй потрібні кошти і вона буде вирішувати це питання шляхом продажу будинку іншій родині. Тоді Тетяна Сімхаєва попросила повернути розписку з боргом, але їй було відмовлено, а копію розписки не передано на руки, ще й поставлено умову на вивезенні речей родини в короткий термін. Так як родина Сімхаєвих витратила на благоустрій будинку понад 30 тис. грн, то попросила Цапко Н.І. повернути хоча б 10 тис. грн, на що отримала категоричну вони відмову. Тому коштів на перевезення своїх речей з будинку у них так і не було, то всі речі залишились у будинку. Згодом пані Петрашева заявила, що старостат готовий допомогти із вивезенням речей, але це потрібно зробити терміново. При цьому Сімхаєва Тетяна попросила розірвати перед нею розписку в зв’язку з її виїздом із будинку, проте їй в цьому було відмовлено та викликано поліцію, дільничному пані Цапко та пані Петрашева заявили, що Сімхаєва шахрайка, яка не хоче виселятись із будинку, який їй не належить. Сімхаєва Тетяна зі свого боку написала роз’яснення з поясненням ситуації та залишила будинок, забравши особисті речі.

Від початку війни родина Сімхаєвих та моя родина почали отримувати різного роду погрози: починаючи від скорочення на роботі, виселення із села, і аж до підпалу будинку разом із дітьми та зтиранням наших родин «із лиця Землі», про що є відповідні заяви до поліції. Тоді ж ми зверталися за допомогою до Лохвицького міського голови Радька В. І., який обіцяв повпливати на владнання ситуації.

За період військового стану (за три місяці), я не мала змоги сплачувати комунальні платежі за будинок у Васильках, оскільки заробітної плати вистачало лише на утримання моїх 5-ти дітей. Адже виплат на дітей (аліменти та виплата на молодшу дитину) не отримувала, оскільки я прописана та проживала (до переїзду в Васильки) в Бучі, відповідно виплати на дітей отримувала із місця реєстрації. Після окупації Бучі виплати припинилися. Окрім цього, так як будинок не був оформлений на мене, тому і комунальні платежі я сплачувала за ім’ям власника. Але з комунальною службою «Полтавагаз» усно домовилася, що борг буду сплачувати по мірі можливості. Проте цей борг став приводом для того, що Петрашева, Цапко та Осауленко прийняли рішення виселити мою родину з будинку, який я планувала придбати і за який вже було внесено платіж у розмірі 80 тис. грн.

Окрім цього, за період окупації, будинок в Бучі, в якому я прописана було пошкоджено, він йтиме під знесення, а в Васильках я не прописана, то Лохвицький міський голова Радько В.І. запропонував оформити статус ВПО мені та чоловіку Сімхаєвої Тетяни, який прописаний в Києві. Але пані Петрашева вирішила, що ми не маємо права на статус внутрішньо переміщених осіб, тому викликала поліцію до будинку в Васильках. Проте поліція прийняла заяву від мене, і наголосила Петрашевій, Осауленку та Цапко щодо неможливості виселення моєї родини з будинку, оскільки частину коштів за будинок було передано власнику. В присутності поліції Петрашева В. Г. поводила себе агресивно, нецензурно лаялась та розірвала посвідчення ВПО моєї родини. Документи, які посвідчують, що я та мої діти внутрішньо переміщені особи, у розірваному вигляді було передано до соцвідділу, де вони оформлювалися, та складено заяви до поліції.

На сьогодні погрози продовжуються, я боюсь за дітей, вони перебувають у постійному стресі. За ініціативи старости села була написана заява на відключення нам газового постачання, інформуючи комунальну службу, що в даному будинку ніхто не проживає. Коли комунальна служба, приїхавши на відключення, виявила, що будинок жилий, то відмовилась відключати постачання газу. Натомість пані Петрашева влаштувала розбірки в «Газовій службі», наполягаючи на припиненні надання послуг з газопостачання. Від поліції також немає ніяких дій. Моя родина стурбована тим, що нас намагаються виселити з будинку, адже нам нікуди повертатися, та й гроші за будинок вже сплачено. Окрім того, я працюю в Васильках, діти відвідують школу та садочок, тобто полишати теперішнє місце проживання ми не планували.

Звертаюся до всіх небайдужих, хто може допомогти у вирішенні моєї ситуації та припинити протиправні дії, які здійснюються у відношенні до двох родин, Осауленком Олегом, Петрашевою В. Г. та Цапко Н. І., в цей і так не простий час. А також розібратися в законності дій, щодо продажу будинків, оскільки факт того, що хочуть виселити і мою родину, складається враження щодо махінацій та обману з житлом. І все це разом загрожує здоров’ю та життю мене, моїх дітей та родини Сімхаєвих.

Альона КАПТАН