Наймасштабніший з них ‒ штучний Голодомор організований радянською владою у 1932 – 1933 роках, загальна кількість людських втрат ‒ майже чотири мільйони людей, а втрати ненароджених українців – 6 мільйонів.

Полтавщина є одним із тих регіонів України, які найбільше постраждали від Голодомору. Як сталінський режим знищував голодом українських селян, розповіла полтавська науковиця Наталія Кузьменко.

Навіщо селян вбивали голодом?

У 1928-му році радянська влада почала колективізацію в Україні: селян змушували вступати у колгоспи віддаючи свої землі, худобу та реманент. Колгоспи прирівнювали до державної власності. Колективізації передувала нова економічна політика: коли українці самі обробляли свою землю та сплачували податок, а врожаєм який лишався, розпоряджалися на власний розсуд.

«Колективізація, тобто чіткий контроль всього сільського господарства, потрібна була, щоб контролюючі виробництво насамперед хліба (зерна), повністю контролювати не лише виготовлення хліба, але й споживання. В цей час, в державі проводиться індустріалізація і цю індустріалізацію вирішили провести саме за рахунок селян. Тобто, продавати їх хліб на експорт. В нормальній країні це робиться так: в селян купили зерно – країна продала. У Радянському союзі вирішили, що в селян будуть брати продподаток і купували врожай за ціну в 20 – 30 разів нижчу, ніж яка мала бути. В результаті план хлібоздачі був настільки великий, що селяни віддавали буквально все», ‒ розповіла Наталія Кузьменко, завідувачка експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею.

Обоз із відібраним зерном, яке зібрали в господарствах Гадяцького району, 1930-й рік. Фото «Краєзнавчі сторінки Полтавщини

Репресії на Полтавщині через хлібозаготівлі

Разом із пришвидшенням колективізації, радянська влада збільшила плани хлібозаготівлі: селяни збирали врожай і на податок віддавали його частину державі. План хлібозаготівлі для колгоспників був нижчій, ніж для «кулаків» ‒ так називали селян, які разом з родиною обробляли свої земельні ділянки або наймали людей для цієї роботи (на кшталт сучасним фермерам). Їх зобов’язали до надмірних планів хлібозаготівлі. У селян не було стільки врожаю, скільки вимагав сталінський режим, тому українців звинувачували у «приховуванні хліба».

«Є лист селянки з Опішні, написаний до Петровського, який був тоді головою центрального виконавчого комітету України. І там вона написала: „В мене план до двору 150 пудів (в пуді 16 кг) зерна, а я всього зібрала 108, де я інше візьму?“. Тобто, в неї немає навіть скільки потрібно здати.

Підвищені плани хлібозаготівлі призвели до кризи: планували взяти хліба більше, ніж це було можливо, що призвело до репресій селян. І за рахунок колективізації, ті господарства, що давали головну масу зерна, почали зникати (по сучасному – це фермерські господарства). За статистикою по Україні знищили близько 400 000 господарств», ‒ каже Наталія Кузьменко.

Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

Якщо відібраний у селян врожай, не встигали вчасно вивезти, він міг псуватися в ангарах чи на залізничних станціях. Але навіть зіпсоване зерно селянам забороняли брати, розповіла науковиця:

«В Гоголевому на станції, зерно сипали просто на землю і накрили його брезентом, воно там попріло просто. Коли це зерно на станції лежало, хтось кинув клич, що його не вивозять, бо напевно будуть роздавати людям. І селяни прийшли на станцію, бо почули, наче роздаватимуть хліб: вони збили замки на складах, намагалися хватати це зерно. Вартові, які стояли спочатку стріляли у повітря, згодом поверх голів. Люди злякалися, але все одно зерно кидали до рота, засовували у кишень. В результаті декілька людей захворіли та загинули від завороту кишок, бо це зерно не пішло їм на користь».

Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

Крім зерна забирали будь-яку їжу: картоплю, квасолю, сушку з яблук, сіль тощо. Села, з яких вивозили меншу кількість врожаю, потрапляли на «чорну дошку».

«На першу таку дошку у грудні 1932-го року було занесено 6 сіл, серед них два – з Полтавщини: село Лютенька на той час Гадяцького району та Кам’яні Потоки – Кременчуцького району.

У село з „чорної дошки“ вводилися війська, які займалися цією справою: із села вивозили будь-який крам. Тобто, не можна було нічого в селі придбати. Все вивозилося з усіх магазинів. Абсолютно нічого не дозволяли завозити у село. Фактично люди були закриті у своєму населеному пункті. Війська, які знаходились у селі харчувалися за його допомогою. Із села викачували все що тільки можна. Також у якості „винуватців“ невиконання хлібоздачі, 10 – 20 сімей вивозили, наприклад, на північний Казахстан. У Лютенській сільській раді у 1932-1933 роках загинуло 3012 осіб», ‒ каже Наталія Кузьменко.

Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

Селянам, які не виконували план із хлібозаготівель, радянська влада пропонувала зерно компенсувати здачею інших продуктів, або грошовим штрафом. Грошей у людей не було, тому в них конфісковували майно.

«Тетяна Полтавець жила в Лубенському районі, вона була одноосібницею (не вступила у колгосп – ред.). Жила вдовою разом з дітьми. Є список того майна, яке в неї було конфісковане в якості плати за невиконання хлібоздачі. То там було: хата, клуня, кінь, свині. І далі перераховували: піджак, спідниця, сорочки, її меблі, які деякі оцінювали за певні кошти, а частину просто безкоштовно забрали.

Майно продавали на аукціонах, але далеко не завжди це все викупляли. І от стоїть пусткою хата: сім’ю вигнали, хату не охороняли. Якщо хату не купують, то в ній руйнували піч, щоб неможливо було ту хату прогріти. Все, в результаті родина вимирала», ‒ говорить завідувачка експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею.

Анкетне опитування жінки, яка пережила Голодомор 1932-1933 років

Скільки людей померло від Голодомору в Полтавській області?

Всього від Голодомору 1932 — 1933 років на Полтавщині померло близько мільйона людей – ця статистика ґрунтується на інформації з трьох розсекречених переписах населення: за 1926 рік, 1936 і 1939 роки, каже Наталія Кузьменко:

«Вже доведено, що перепис за 1939 рік – сфабрикований. Але в його брехні є зернина правди, яка допомагає розібратися у статистиці. Так ось, один з найбільш постраждалих районів – це Кобеляцький: там вимерло близько 36% населення. Далі йде Решетилівський – 34,5%. , Глобинський – 33%, тоді Котелевський – 30%, Шишацький – 22,5%. А інші райони від 10 до 20% населення».

Актовий запис смерті жінки, яка померла від голоду.

Що відбувалося у Полтаві під час Голодомору?

Щоб обміняти свої речі на їжу, селяни йшли до «Торгзіну» – магазин, назва якого походить від «Торгівля з іноземцями». У цьому магазині приймали коштовні речі за довідку для отримання продуктів. У Полтаві «Торгзін» був на сучасній вулиці Соборності, 11.

Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

У 1932 -1933 роках жителі міст отримували продуктові пайки: службовці – 200 грамів хліба, робітники підприємств – 600 грамів. Студенти мали близько 200 грамів хліба на день.

«В той час моя бабуся навчалася в Полтаві. Вона розповідала, що їм в технікумі давали миску якоїсь юшки: трохи борошна, його замішували водою (іноді додавали овочі) і шматочок хліба. Бабуся помітила, що її подруга Дуся почала слабшати, пізніше – пухнути. Це були явні ознаки, що вона голодує. Дуся померла через кілька днів від голоду. Коли її тіло забрали, то під її матрацом знайшли шматочки сухого хлібу. Тобто Дуся хліб не їла, а сушила для того, щоб відправити рідним в село.

Також бабуся розповідала, що після тяжкої зими 32-33 років та ще більш смертоносної весни 1933-го року, засіявши хліб не було кому його збирати. Тому з міста вивозили студентів та школярів у села, щоб вони допомагали збирати врожай», ‒ згадує Наталія Кузьменко.

У Державному архіві Полтавської області є кримінальна справа, за якою місцевого сторожа ув’язнили за кружку молока, розповів старший науковий співробітник архіву Вячеслав Сушко:

«Справа Полтавського кущового народного суду в звинуваченні за кримінальним кодексом у крадіжці молока. За протоколом допиту свідка, бачимо що на Полтавській сільськогосподарській колонії був спійманий нічний сторож Григор Іван Юхимович, який здоював корів приблизно о першій годині ночі. Після здою корови, одразу вживав із кружки молоко. І на цьому був спійманий. Справа датована травень ‒ червень 1933 року, тобто це весна – максимальна була смертність. Вирок сторож отримав ‒ 4 роки ув’язнення».

Кримінальна справа Івана Григора. Фото Держархіву Полтавської області

Штучний голод ‒ геноцид українського народу

У листопаді 2006-го року Верховна Рада Україна визнала організований радянською владою штучний голод у в 1932 – 1933 роках геноцидам українського народу. Також офіційно визнали Голодомор геноцидом 22 держави світу.

25 листопада соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила опитування українців, в якому 93% погоджуються із твердженням, що Голодомор 1932 – 1933 років був геноцидом. За опитуванням, ще 3% заперечують це та 4% ‒ це респонденти, яким важко відповісти.

Ольга ГРИНЕНКО, «Полтавщина»