Ігор — середній син чернігівського князя в 1157-1164 роках Святослава Ольговича. Не отримавши ніякої волості по смерті батька, жив у Новгороді-Сіверському або ж князював у Путивлі та Курську.

У битві під Переяславом у 1171 році (за іншими даними у 1774 році) розбив військо половецьких ханів Кончака і Кобяка. З цією перемогою пов’язана й перша згадка про Полтаву під назвою «Лтава» в Іпатіївському літописі. Літописець стверджує, що «на Петрів день, Ігор Святославич, зібравши війська свої, поїхав у поле за Ворскол і стрів половців, які тут підстерігають язика. Він захопив їх, і розповів йому колодник, що хани Кобяк і Кончак пішли до Переяславля. Ігор тоді, почувши це, поїхав супроти половців і переїхав Ворскол коло Лтави, йдучи до Переяславля». Тобто князь із військом перейшов річку Ворсклу біля Лтави і, переслідуючи половців, розбив ворога біля Переяславля. Відзначався мужністю та відвагою, в бою готовий був перемогти або загинути.

Пам’ятний знак на честь першої літописної згадки про Полтаву

Після смерті брата Олега князював у Новгороді-Сіверському (1180-1198).

Але найбільш відомими фактом його біографії є похід проти половців 1185-го, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім», коли Ігор Святославич разом із братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом Ольговичем зазнав поразки на річці Каялі, а сам потрапив у полон.

Плач Ярославни. Ілюстрація Володимира Фаворського. Джерело: artmuseum.sumy.ua

Як свідчить автор «Слова о полку Ігоревім», Єфросинія Ярославна, дружина князя Ігоря й дочка Ярослава Осмомисла, відчувала біду та вмовляла відмовитися від походу. А після звістки про полон гірко побивалася за чоловіком на міській брамі Путивля. «Плач Ярославни» є одним з найвідоміших фрагментів «Слова…». Походу передувало сонячне затемнення, що сприймалося сучасниками як поганий знак. Але саме воно допомогло історикам підтвердити літописну дату. 10 травня 1185-го руські князі розгромили кочовище половців. Наступного ранку налетіли кочівники, випустили хмару стріл і повернули назад. Русичі кинулися навздогін і потрапили в пастку — за пагорбами на них очікували основні сили ханів Гзи і Кончака. Битва тривала три дні, руські полки відчайдушно опиралися, але були розбиті половцями. У критичний момент князь не полишив своє військо: «Якщо ми побіжимо і спасемося самі, а чорних людей кинемо, то буде нам гріх від Бога…». І, поранений, потрапив у полон разом з іншими князями. Згодом Ігор Святославич зумів утекти з полону, надалі ще двічі вирушав на битву з половцями.

Пам’ятник Ігорю Святославичу в Новгороді-Сіверському. Фото: history.org.ua

Останні роки життя князював у Чернігові (1198-1201). Похований у місцевому Спасо-Преображенському соборі.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, співробітник Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук