Батько, Степан Орлик, загинув у битві під Хотином під час польсько-османської війни, коли Пилипу ледь виповнився рік, тому сина виховувала мати, Ірина Орлик із роду Малаховських. Батько був католиком, але вона Пилипа охрестила за православним обрядом.

Він був справжнім європейцем по духу і бачив Україну як частину Європи. Знав вісім європейських мов, а також давньогрецьку й латину. Навчався в єзуїтській Віленській академії та Києво-Могилянській академії, де його вчителем був професор філософії Стефан Яворський. За його рекомендацією став писарем Київської духовної консисторії, а за короткий час його запросили до Генеральної військової канцелярії в Батурин.

У 1702 році (за іншими даними — у 1706-му) став Генеральним писарем Війська Запорозького, довіреною особою гетьмана Івана Мазепи. Підтримав гетьмана в його планах піти на союз зі шведами проти Петра І, за його дорученням вів листування з Карлом ХІІ.

Пилип Орлик. Художник Артур Орльонов

Після поразки шведів у битві під Полтавою разом із гетьманом, козацькою старшиною і козаками відступив до Бендер, на територію Османської імперії. Ці «мазепинці», як їх пізніше назвали історики, були першою українською політичною еміграцією.

Після смерті Мазепи 5 квітня 1710 року на спільній раді старшини та козацтва за участі представників османського султана і шведського короля Карла ХІІ Пилипа Орлика обрали гетьманом (у вигнанні).

Тоді ж були проголошені «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького», відомі також як Бендерські пакти, або як Конституція Пилипа Орлика. У ній було прописано лад Гетьманщини після майбутнього визволення та відокремлення її від Московщини. Зокрема, кордони Гетьманщини визначалися відповідно до Зборівського договору 1649 року. Гетьман мав охороняти цілісність і непорушність території України, також передбачалося створення виборного верховного органу — Генеральної ради, яка отримувала право «давати поради» гетьманові у найважливіших справах. Протектором та гарантом непорушності законів Конституції виступав король Швеції. Також були параграфи, які забороняли підкуп і встановлювали виборність посад та обмеження зловживань старшинських урядовців. Там був і пункт, який захищав права козацьких удів та жінок на час перебування чоловіка на війні чи в поході.

Ця Конституція була не лише декларативною. Все своє життя Пилип Орлик не полишав надії впровадити конституцію, відстояти незалежність Гетьманщини та звільнити її з-під московського гніту. Заручившись підтримкою Швеції та Османської імперії, він у 1711 році з 16-тисячним військом, у якому були запорожці, буджацькі татари, шведи й поляки під командуванням Юзефа Потоцького, почав визвольний антимосковський похід на Україну.

Сторінки «Пактів і конституцій прав і вольностей Війська Запорозького», 1710 р. Національний архів Королівства Швеція, м. Стокгольм

Орлика підтримало багато українців на Правобережжі. Дорогою він розсилав прокламації, в яких пояснював, чим загрожує московське панування і закликав підійматися на боротьбу. У березні, після кількох переможних битв, військо Орлика підійшло до Білої Церкви й почало осаду.

І тут сталося непередбачуване. Татари, стомлені довгою осадою, знялися і повернулися додому, грабуючи на своєму шляху українські села й забираючи великий ясир. Правобережні козаки, які приєдналися до Орлика, кинулися рятувати свої родини та мститися за наругу. За короткий час із 16-тисячного війська лишилося 3 тисячі, з якими Орлик змушений був відступити до Бендер. Наступні 30 років перебував в еміграції, намагався знайти підтримку ідеї української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії. Але без сильного війська зробити це було нереально.

«Орлик старався використати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб тільки поставити українську справу на порядок денний. Але всі старання великого українського патріота були даремні. Московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою, яка посіла провідне місце в північній і східній Європі», — писав історик Дмитро Дорошенко.

Пізніше об’єднати європейських монархів в антимосковську коаліцію намагався і його син, Григір Орлик.

Портрет Пилипа Орлика в музеї Поле Полтавської битви

Помер сподвижник Івана Мазепи, одна з найвеличніших і найтрагічніших фігур в українській історії, перший лідер української політичної еміграції, який до кінця життя прагнув використати найменший шанс, щоб об’єднати Європу проти московської агресії, 24 травня 1742 року у тодішній столиці Молдови Яссах.

Крім Конституції Пилип Орлик залишив по собі кілька збірників віршів польською і «Щоденник подорожнього» польською та французькою, який він вів з 1720 по 1733 рік.

За матеріалом рубрики офіційного сайту Інституту нацпам’яті «Історичний календар».