Здавалося, що спільного між Лубнами та шведським містом Уппсала… Князь Володимир Рюрикович встановлює військові залоги на пагорбах Посулля. Одну з них розміщено на теренах майбутнього міста Лубни. Рюрик, засновник славетної династії Київських князів, за твердженням деяких науковців, походив саме з Уппсала і був конунгом (королем) міста. Столична слава не оминула названі міста. Уппсала була центром язичництва та стародавньою столицею Швеції, а Лубни головним містом Вишневеччини.

Цими днями у міській бібліотеці міста Уппсала (Швеція) відбувся круглий стіл «Україна — Швеція: історія без міфів (XVII–XXI ст.)», присвячений 315–річчю укладання українсько-шведського військово-політичного союзу. «Дев’ять місяців від ідеї до втілення. Кілометри нервів, години стресу, пошук команди, але все склалося, — розповідає один з модераторів заходу Оксана Дударко. — Сім доповідачів. Сім різних поглядів на стосунки України та Швеції, різні мови, але одна мета — підтримувати інтерес до України тут в Швеції, розширювати знання по обидва боки кордону. Кордон — тільки на карті, а між народами нема дистанції. Особливо, коли обидві країни мають стільки спільного в минулому».

Швеція першою серед країн Північної Європи визнала незалежність України. І є шостою країною за обсягом інвестицій в українську економіку. А під новітньої російсько-української війни скандинавська країна продовжує надавати всебічну допомогу Україні. Скажімо, прийняла понад 50 000 українських біженців.

До прикрашеної державними прапорами двох країн конференц-зали завітали понад 50 доповідачів та слухачів. Зокрема, взяли письменник, експерт зі Східної Європи професор Лундського університету Крістіан Гернер, депутат Риксдагу (парламент Швеції) протягом 2002 — 2006 років Марія Хассан, асистент професора Шведського університету оборони та запрошеного дослідника Упсальського університету Роман Горбик, вчитель історії та шведської мови Линда Орген, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних наук Одеського національного медичного університету Тетяна Подкупко, аспірант Інституту археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського Віктор Бородин, автор цих рядків. Переважно місцеві уродженці. Серед присутніх і українці, які через російське вторгнення виїхали з країни. Прийшли і студенти місцевого університету. Цікаво, що бібліотека проводила захід увечері. Щоб більше охочих мали змогу приєднатися до круглого столу.

Доповіді були змістовні. Кожна мала свою родзинку. Наприклад, Роман Горбик, аналізуючи шведсько-українські відносини, наголосив: «І не забуваймо, що тризуб, який прикрашав печатки князя Володимира Великого, найімовірніше походить від скандинавського символу сокола, широко розповсюдженого в Бірці та в усьому Балтійському регіоні. Сьогодні він гордо височіє як герб незалежної України. Навіть синьо — жовті кольори українського прапора, що нагадують шведський слід справедливо розглядати як данину історії, а не випадковість».

Союзи України зі Швецією спирався на давню традицію з часів давньої Київської держави — Русі. Особливо плідною була українсько-шведська співпраця між гетьманом Богданом Хмельницьким, з одного боку, та королевою Христиною (1644-1654 рр.) й королем Карлом Х Густавом, із другого. Воєнно-політичний союз між Швецією та Україною був укладений 6 жовтня 1657 року в Корсуні по смерті Хмельницького гетьманом Іваном Виговським та королем Карлом Х Густавом.

Гетьман Іван Мазепа і король Карл ХІІ продовжили справу попередників, уклавши 29-30 жовтня 1708 року у Гірках воєнно-політичний договір. У березні 1709 року до українсько-шведського союзу долучилися запорожці. 27-28 березня 1709 року у селі Великі Будища (нині належить до Диканської селищної територіальної громади Полтавського району) було укладено другу українсько-шведська угода між гетьманом Іваном Мазепою й кошовим отаманом Запорізької Січі Костем Гордієнком, з одного боку, і королем Карлом XII, з іншого. Цей договір повторював пункти, підписані 1708 року, але й були додані нові, зокрема шведський король зобов’язався не укладати мирової угоди з московським царем, доки не визволить з-під московської влади Україну й Запоріжжя.

Тож я розглянув ці події через локальний вимір історії Лубенського краю презентувавши виступ «Лубенський козацький полк та українсько — шведська угода 1708 року. Погляд крізь століття». Нагадаємо, що полковник Лубенського полку Гетьманщини Дмитро Зеленський поруч із Данилом Апостолом та Дмитром Горленком був у числі найближчих радників у зовнішніх зносинах гетьмана Івана Мазепи. У колі цих трьох представників Генеральної Старшини Мазепа остаточно вирішував справу укладання союзу із королем Швеції Карлом ХІІ. Лубенський полк брав участь у героїчній обороні гетьманської столиці Батурина від військ московського царя Петра I. Під час Полтавської битви Зеленський воював на боці Мазепи і кошового отамана Костя Гордієнка. Потрапив у московський полон і був засланий до Сибіру.

У перерві між виступами присутні та учасники круглого столу були зачаровані українськими піснями у виконані Мориса Домейка. Акомпанувала йому Марія Холодна. Певен, що спільне двох народів не лише у минулому, а і у майбутньому. Автор цих рядків щиро дякує Юлії Климченко, Оксані Дударко та Українській недільній школі м. Стокгольм за нагоду взяти участь у круглому столі.

Сергій ШВЕЦОВ, краєзнавець, місто Лубни