Модерували відеоміст завідувачка відділом краєзнавства облбібліотеки Марина Федорова та регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Спікер — доктор історичних наук, доцент кафедри історії України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, співавтор книги «Іван Митрофанович Луценко (1863–1919): український націєтворець» Олександр Музичко (м. Одеса).

У Полтавській бібліотеці зібрались представники центру національно-патріотичного виховання учнівської молоді Полтавської обласної ради, завідувачка кафедрою історії України Полтавського педуніверситету, професорка Людмила Бабенко, учні школи № 7 і майбутні парамедики — студенти Полтавського медичного університету. В режимі онлайн долучилися активісти обласної спілки краєзнавців, професорка Полтавського університету економіки і торгівлі Ірина Петренко.

«Сучасна Україна — правонаступниця Української Народної Республіки, а сучасна росія — правонаступниця СРСР. Сто років тому проти УНР вели війну червона і біла Росії. Нині війну веде путінська РФ: наша столітня війна за незалежність триває. Це бої не лише за території, але й за свідомість. УІНП тримає історичний фронт, продовжує відроджувати світлу пам’ять про тих, хто відроджував усе українське і виборював незалежність понад сто років тому. Серед них уродженець села Кейбалівка Пирятинського повіту Полтавщини Іван Луценко. На жаль, борець за незалежність ніяк не увічнений ні на малій батьківщині-Пирятинщині, ні у Лубнах, де навчався. Тож сподіваюсь, що відеоміст приверне увагу місцевого самоврядування до потреби пошанування нашого славного земляка», — звернувся до учасників відеомосту Олег Пустовгар.

У Пирятині одним із майданчиків відеомосту став міськвиконком, де зібралися земляки Луценка з Кейбалівки, бібліотекарі та службовці місцевого самоврядування.

Також онлайн долучилися науковці, краєзнавці, студентська та шкільна молодь, студенти Пирятинської філії «Європейський університет» («ЄУ»). «Дізналися про невідомі сторінки життя щирого патріота Івана Луценка, про його просвітницьку діяльність. Вразив факт, що він став першою людиною, яка встановила над Одесою прапор України, першим видавав українську газету, підтримував фінансово українців за кордоном», — зауважила викладачка української мови та літератури «ЄУ» Олена Гуленко. «Вдячна УІНП за організацію заходу. Як депутат буду ініціювати встановлення меморіальної дошки Івану Луценку в Пирятинській громаді», — прокоментувала директорка філії «ЄУ» Аліна Захарченко.

Лубенським історико-краєзнавчим майданчиком відеомосту став ресурсний центр місцевої школи № 6. Взяли участь секретар Лубенської міської ради Маргарита Комарова, заступник начальника Управління культури та мистецтв міськвиконкому Оксана Радченко, вчителі, краєзнавці, музейники, бібліотекарі, журналісти.

«Шлях від доктора медицини та надвірного радника до Генерального хорунжого Вільного козацтва і командира 1-го Подільського січового куреня Армії УНР десь манівцями, а десь і навпростець починався для ідейного фундатора військового козацтва через Лубни. Батько Івана Луценка працював писарем у Пирятинському суді, а після судової реформи опинився не при роботі, тож уже 1873 року родина Луценків перебирається до Лубен. Потрапляє у третій набір щойно відкритої чоловічої гімназії, яку на той час очолює відомий українолюб та фольклорист Матвій Номис. Згідно архівних даних, на навчання майбутнього громадського діяча у Лубнах припадають 1874-1882 роки. Далі, услід родинним традиціям, Іван Митрофанович обирає шлях лікаря, адже його дід Йосип був фельдшером», — розповіла лубенська письменниця і краєзнавиця Ганна Кревська.

Прозвучала й інформація від спікера Олександра Музичка, що дружина Луценка Марія Прокопівна Подпалова з Лубен. А у історичній довідці вчительки історії Наталії Антоненко йдеться про те, що Марія вчилася у гімназії жіночій, а Іван — через дорогу, у чоловічій; побралися, коли Івану виповнилося 23, а їй, суфражистці (слухачці вчительських курсів) — 21 рік, вінчання відбулося у Покровській церкві села Нижчий Булатець Лубенського повіту. Двоє старших дітей були хрещені на хуторі їхнього діда — в с. Новий Іржавець неподалік Лубен. Марія «мала в Лубнах на Кононівці хату, залізом криту з грунтом 771 саженів, сарай та погріб, а її дядько володів на Пирятинській садом, а в урочищі Кам’яний Потік мав флігель, поле, комору та льодник. Одним словом, була Марія не лише освіченою, а й з не бідного роду».

Без Івана Луценка неможливо уявити національне відродження та українське державотворення в Одесі на початку 20 століття. Про місця пам’яті в Одесі Івана Луценка розповіла фахівчиня Південного міжрегіонального відділу УІНП Уляна Громович (м. Одеса).

А професор Олександр Музичко детально висвітлив життя і діяльність українського патріота, особливу увагу приділивши одеському періоду. Іван Луценко видавав першу в Одесі українську газету «Народна справа». У лютому 1910-го було затверджено статут Українського клубу в Одесі, на першому засіданні якого, 11 квітня 1910 року, Луценка було обрано його головою. Тоді ж було засновано в Одесі під його проводом Військову раду, яка 26 квітня дала почин створення в Одесі Українського військового коша. Засновник Одеської «Просвіти». У розпал боротьби за державність полковий лікар Луценко виступає в трьох іпостасях: військового фахівця, що формує частини на захист перших національно-визвольних здобутків, медика, який опікується здоров’ям людей, і публіциста. Влітку 1918 року Іван Митрофанович брав участь в організації першої в Одесі української національної книгозбірні, до якої віддав частину власної бібліотеки. На першому Всеукраїнському військовому з’їзді обрали членом Українського генерального військового комітету, що перебрав провід над усім українським військовим рухом. У жовтні 1917 року на з’їзді Вільного козацтва обрали генеральним хорунжим. У різних джерелах по-різному вказується місце та обставини смерті Луценка. Під час боїв за на станцію Красилів Луценко потрапив у полон до російсько-більшовицьких загарбників та був піднятий на штики.

«Згадується героїчна смерть лікаря Луценка. Цього дивно-юного діда, смерть з рушницею, у вояцькій шинелі, рядовиком на фронті 1919 року. Чи оцінять нащадки?» — емоційно запитував, звертаючися до наступних поколінь, сотник Армії УНР, класик української літератури Євген Маланюк.

Цінуємо, шануємо, плекаємо пам’ять про борців за Україну усіх поколінь. «Бачимо цей відеоміст першою сходинкою для подальшого вивчення життєпису нашого земляка Івана Луценка», — підсумувала Марина Федорова.

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами з соцмереж)