Народився 10 лютого 1893 року. Походив із селян міста Черкаси Київської губернії. Закінчив Черкаське чотирикласне міське училище, вступив однорічником другого розряду до 111-го піхотного запасного батальйону. Закінчив Другу тифліську школу прапорщиків (1915), служив у 49-й бригаді державного ополчення, виконував обов’язки старшого ад’ютанта бригади. У квітні 1916 за власним бажанням був відправлений до Другого Нерчинського полку Забайкальського козачого війська. Із 23 червня 1916 — ад’ютант полку. Останнє звання у російській армії — поручик.

Досвідчений військовик не залишився осторонь подій Української революції 1917-21 років. Тоді, у вирі щоденної боротьби новопосталої Української держави за своє існування, виникла і формувалася Армія Української Народної Республіки (УНР). До її розбудови долучається й Порфирій Силенко-Кравець: опікується справами українізації військових частин колишньої Російської імперії, захищає молоду державу від російської агресії. Так, у січні 1918 року він бере участь у боях проти більшовиків у Києві.

«Сучасне українське військо, яке боронить Україну на Донбасі і є гарантом її безпеки та свободи, виросло і зміцнилося на кращих національних мілітарних традиціях попередніх епох, зокрема й доби Української революції початку XX століття. Під час революції 1917–1921 років Україна мала своє справжнє регулярне військо — з командуванням, офіцерськими кадрами, родами військ, одностроями, знаками розрізнення та всіма іншими необхідними атрибутами. Тому жалюгідно виглядають тези російської пропаганди, нібито в Україні сто років тому воювали лише сільські отамани і якісь «банди петлюрівців», — стверджується на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті. Справді, Армія УНР мала високу боєздатність, про що переконливо свідчить її участь у перманентних бойових діях проти російських агресорів — як білогвардійців, так і більшовиків — протягом кількох років.

Порфирій Силенко-Кравець служив у Лубенському Сердюцькому кінно-козачому полку. Кінний полк Армії УНР створений у липні 1918 з кадрів 8-го гусарського Лубенського полку, українізованого ще у вересні 1917 року. Першим командиром полку був полковник Іван Омелянович-Павленко. 27 червня 1918 року до складу полку входили 32 старшини, 4 урядовці, священник, 608 муштрових і 169 немуштрових козаків. 29 січня 1920 року його було перейменовано на Другий кінний полк,  а у вересні — на 1-й Лубенський імені Максима Залізняка, який воював аж до 1920 року.

З жовтня 1918 року Порфирій Силенко-Кравець — старший ад’ютант Чернігівського Коша Українського Козацтва. Станом на 18 жовтня 1919 перебував у резерві Головного інженерного управління Військового міністерства УНР.

Професор Павло Гай-Нижник вивчив архівний документ «Журнал зарахування старшин Дієвої Армії УНР на дійсну військову службу впродовж 1920–1923 рр.». У ньому згадується й ім’я Порфирія Силенка-Кравця. 

У липні 1920 року Силенко-Кравець — начальник штабу Окремої кінної дивізії Армії УНР. 30 червня 1921 був звільнений з посади до резерву старшин штабу армії.

З 1923 жив на еміграції у Польщі, закінчив лісовий факультет Агрономічно-лісового інституту у Дублянах, працював інженером-лісничим.

1951 року замешкав у Торонто, очолював українські військові товариства в Канаді. Помер 20 липня 1977 року. Поховали Героя у Торонто на цвинтарі «Парк Лоун».

Олег ПУСТОВГАР, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області