У 1921 році Людмила вступала на економічний факультет Одеського інституту народного господарства. Під час навчання в Одесі, Руденко мало цікавили шахи, натомість вона показувала результати у плаванні та навіть перемогла на міському турнірі у 400 метровій дистанції брасом. 

Після завершення навчання Руденко вперше зіграла на великому шаховому турнірі. Довгий час Руденко не вважали шахи чим більшим, ніж хобі. У 1927 році вона вперше взяла участь у чемпіонаті СРСР, але посіла там лише п’яте місце. 

У 1928 році Руденко перебирається до Ленінграда. Тут вона працює у видавництві та активно займається шахами. Протягом восьми років вона була чемпіонкою міста. У 1931 році вийшла заміж за вченого-кібернетика Лева Гольдштейна. У 1930-ті сформувалась її техніка комбінаційної гри. 

У 1936 році Руденко переслідував російсько-комуністичний режим. Тож, щоб уникнути комуністичних сталінських репресій, шахістка перейшла з видавництва на військовий завод. 

З початком Другої світової війни, завод, на якому працювала Руденко евакуювали у Башкортостан. Однак шахістка повернулась та організувала спецпотяг, яким змогла вивезти з міста близько 300 дітей, з якими 19 днів, під обстрілами та бомбардуваннями, з мінімальним запасом їжі та медикаментів, добиралась до місця евакуації. Це вчинок вона вважала значно важливішим своїм досягненням, ніж шахові титули. 

Після того, як внаслідок нацистських обстрілів Лондона, загинула дійсна шахова чемпіонка Віра Менчик, радянське керівництво намагалось зробити все, щоб шахістка з СРСР отримала титул чемпіона світу серед жінок. В групу шахісток, яких готували до турніру потрапила і Людмила Руденко, хоча не вважалась фавориткою. 

На Чемпіонаті світу з шахів серед жінок 1949–50 років, який відбувся в Москві, Руденко блискуче посіла перше місце, набравши 11,5 очок із 15 можливих, і завоювала золоту медаль чемпіонки світу.

19 січня 1950 року віцепрезидент ФІДЕ (Всесвітня федерація шахів) Марсель Берман увінчав українську шахістку лавровою гірляндою чемпіона.

Попри всесвітню шахову славу, Людмила Руденко жила дуже бідно. Довгий час вона жила в комунальній квартирі. За словами онука Сергія Руденка, через бідність, вона розплавила золоту медаль для коронок. А коли лавровий вінок засох, то виривали з нього листочки для супу. Померла видатна шахістка 1986 році. В її пам’ять з 2004 року відбувається шаховий турнір у Лубнах.

За матеріалом із офіційної ФБ-сторінки Українського інституту національної пам’яті