Останні дипломатичні заходи України з метою не допустити великомасштабної збройної агресії Росії були багатоплановими, підготовленими і дієвими. Виконавці, від президента до міністрів, послів, військових аташатів та дипперсоналу у столиці, діяли скоординовано і цілеспрямовано.

До гуртування країн Заходу на чолі зі США долучилися представники всієї державної інфраструктури – оборона, розвідка, внутрішні справи, економіка. У разі, якщо нападу таки не буде, усі учасники вважатимуть це власною заслугою.

Владна вертикаль працювала не лише на відвернення агресії. Звертаючи увагу на реальну загрозу, і, головне, завдяки прозрінню ліберальних демократій щодо намірів Кремля, українська сторона, як аргумент, закликала надати позитивний сигнал про вступ до НАТО і ЄС. Інколи у формі запитання – як американцям, «Чому ми досі не в НАТО?», але також і європейцям, ФРН і Франції, – і щодо Північноатлантичного альянсу, і щодо Європейського союзу.

Тактика, загалом, не нова, і нерідко приносить успіх. Приблизно так діяла Хорватія в 1991 році, закликаючи визнати її незалежність від Югославії, а отже Сербії. Звертала увагу на загрозу і вимагала по максимуму. Визнання з боку Литви, України та Латвії було недостатньо. Як тільки у Берліні визначилися, далі приєдналася уся Європа.

Можливість, а навіть потребу прийняти Україну до ЄС та НАТО вже підтримали Литва та її сусіди-балтійці. А от із Берліном чи Парижем українська справа не рухається. Бо Україна – не Хорватія? А Сербія – не Російська Федерація?

У відповідь на визнання хорватської незалежності Югославія/Сербія почала війну. Західні країни, хто офіційно, хто таємно, передавали хорватам зброю і надсилали інструкторів. Врешті це спрацювало, і незалежність стала загальновизнаним фактом.

Не можна виключати, що у відповідь на надання Україні Плану дій щодо членства, цього квитка в НАТО, Російська Федерація розпочне велику силову акцію. Сценаріїв від вітчизняних і закордонних експертів намальовано безліч, тому не будемо вгадувати, який саме застосують. Україна, не виключено, втратить ще частину території та громадян. Послабиться економічно і добре, якщо не впаде у глибоку кризу. Пошук винних на безкінечних засіданнях ОБСЄ і ООН займе роки і не призведе до покарання агресора.

Справжній виклик – Європейський союз

Натомість надання статусу кандидата до Європейського союзу і початок переговорів, які тривають принаймні кілька років, не може правити за casus belli, але критично змінить сприйняття України в світі та переформатує і суспільство, і владні структури. Саме на цьому варто зосередитися урядові і громадянам.

Із таким підходом легше було б погодитися і європейським столицям: заручення (кандидатство) може тривати роки і не обов’язково закінчується весіллям. Туреччина, кандидат із грудня 1999 року, – найкращий приклад.

Як уявляється, слід діяти саме цим шляхом: спокійно і послідовно робити військові, безпекові, політичні реформи, тобто готуватись до ПДЧ, як робимо вже кілька років. Запрошувати більше інструкторів і проводити більше спільних навчань.

Тим часом наголошувати на реформах судових, соціальних, господарських, і прагнути приєднатися до ЄС. Кандидатство, до речі, це нова правова якість, воно дає чимало допоміжних інструментів, включно з доступом до структурних фондів (великі гроші).

Як уявляється, в суспільстві підтримка ідеї зосередити інформаційні та практичні зусилля на вступі до ЄС буде достатньо високою. Зокрема тому, що громадяни відчують матеріальну віддачу від імплементації європейських норм, правил і права, збалансуються нарешті найбільші реформи останніх років, земельна й адміністративна, збільшиться фінансова допомога і пільгове кредитування.

Звичайно, Росія буде ставити палиці в колеса, але говорити про загрозу підстав не матиме. Тому такий підхід буде позитивно сприйнятий європейцями, він дозволяє їм зберегти обличчя і доповнити промови про цінності конкретним прикладом.

Фахівці зауважать, що приєднання до Євросоюзу річ набагато складніша і довша, ніж до НАТО, і матимуть рацію. Але оскільки це наше конституційне зобов’язання, підтримане ЗНАЧНОЮ БІЛЬШІСТЮ населення, то його необхідно виконувати, і рано, а не пізно.

Як при цьому бути з НАТО? Санкції Заходу діють і посилюватимуться. Отже Росія буде послаблюватися. І настане час, коли на її істерики вже ніхто не звертатиме увагу. Тим більше, що Україна, серйозно готуючись до ЄС, перестане виглядати бідною родичкою. Попри усе хочеться у це вірити.

Спеціально для Радіо Свобода

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.