Продовжуємо друкувати подробиці земельного законодавства. Консультацію читачам дає заступник начальник юридичного відділу запорізької філії ДЗК Ольга Яцун.

Громадяни власники сертифікатів на земельну частку до виділення їм у натурі земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог закону України «Про оренду землі». Після виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений.

Орендарі набувають право оренди земельних ділянок на підставі і в порядку, що передбачені Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та договором оренди землі. У разі набуття прав оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладання договору оренди є

результати аукціону чи конкурсу.

Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду у разі згоди заставодержателя.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватись умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності забороняється.

Одним із умов оренди землі є орендна плата, розмір, форма і терміни внесення якої встановлюються за угодою сторін та зазначаються в договорі.

З прийняттям Податкового кодексу, частина положень якого вступила в дію 1 січня 2011 р., було змінено низку положень, які регулюють питання орендної плати за земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної форм власності

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України (далі — ЗК), право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (далі — Закон про оренду) розмір, форма і строки внесення орендної плати за ділянки державної та комунальної власності встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (далі — ПКУ). Раніше встановлювалися відповідно до Закону України «Про плату за землю». Згідно з п. 14.1.147 ПКУ, плата за землю — це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто у випадку оренди земель державної та комунальної власності, орендна плата є платою за землю — загальнодержавним податком — та регулюється ПКУ. Відповідно, орендар у разі оренди земель державної та комунальної власності сплачує лише орендну плату, податок уже не сплачується.