Мальту збагнеш не відразу. Країна з такою великою славою (тільки Мальтійські лицарі чого варті!) і з такою маленькою площею – 316 квадратних кілометрів. Що ж такого загадкового в ній, навколо якої стільки розмов, міфів, легенд і захоплюючих розповідей?

Літак наближається до островів, здається, загублених в широких синіх просторах Середземного моря. В ілюмінаторі видно лише кам’яну пустелю з ледь помітними невисокими, теж кам’яними, будиночками – схожими на однакові коробочки. От і все. Ні густих соковитих лісів, ні повноводних річок. Та ще ледь помітні малесенькі клаптики рудих грядок. Перше враження – розчарування. Та Мальта відкривалася нам поступово, сторінка за сторінкою, як мудра книга. Мальтійські острови, і справді, зіткані із вапняку – білого податливого природним явищам каменю на бугристій місцевості. З нього споруджують будиночки, переважно невисокі, 2- або 3-поверхові, храми, огорожі, викладають тераси. Словом, все, що тільки можна збудувати. Йдеш по кам’яних вуличках і раптом – малиновий кущ бугенвілії, або яскраво-рожеве дерево олеандра вриваються в біло-руде одноманіття споруд. Вже потім дізнаєшся, що на Мальті ростуть більше 1000 видів квітучих рослин. І квітне Мальта не лише влітку, а круглий рік. А ще – море. Чисте, прозоре, з безліччю кольорів – від темно-синього, до бірюзового, воно змиває втому, дає  сили, змінює настрій на краще. Місцеві жителі привітні і доброзичливі, всюди безліч кафе, ресторанів, маленьких магазинчиків з сувенірами. І що впадає в очі – ніяких бродячих собак і брудних котів, що риються на смітниках, та й самих смітників тут не видно – побутові відходи мальтійці складають в мішки (щоб не пахли), і вивозять вчасно. Немає ні людей напідпитку, ні тих нещасних, що просять на вулицях милостиню. Відразу склалося враження, що мальтійці поважають перш за все себе, а разом з тим – своїх гостей. А їх тут багато. Для туристів організовані різні розваги, побудовані готелі, ресторани і кафе. Для дітей – аква-парки, дитячі майданчики, в готелях є басейни з морською та прісною водою. Але найцікавіше – село морячка Папая, спеціально збудоване для зйомок американського популярного дитячого фільму. Організовані школи з вивчення англійської мови, туристичні агентства, екскурсійні бюро. Не дивлячись на те, що кожного року тут бувають тисячі туристів, місця усім вистачає. Жителі Мальти використовують усі можливості, щоб заробити гроші і не ходити з протягнутою рукою до Євросоюзу, членом якого незалежна республіка стала всього кілька років тому. Туризм – це основна галузь, яка годує Мальту (80 відсотків ВВП).

Але це так, ліричний відступ. Тепер – про основне. Що найбільше вражає, так це велика кількість храмів — їх на Мальті 365. А ще – пам’ятників, скульптур святих. 98 відсотків мальтійців – католики. Кожен населений пункт, будь то місто чи село, має свого святого покровителя. В його силу вірять, йому моляться, на честь святих влаштовують свята – фести. З феєрверками, музикою. До цього свята готуються заздалегідь, прикрашають будинки і вулиці, готують смачні страви. Особливо жителі Мальти шанують Діву Марію. ЇЇ зображення – на картинах видатних художників у храмах, скульптури є майже у всіх поселеннях, і на крутому узбережжі, щоб рибалки, виходячи в море, могли попросити захисту. Це лише одна із традицій. В цілому ж, культура, релігійні традиції на Мальті складалися віками, тисячоліттями. Кожна епоха, починаючи з прадавніх часів, відзначалася чимось особливим.

В 60-му році н.е. Апостол Павло потрапив у корабельну аварію біля берегів Мальти – це історичний факт. Його врятували. Саме він, вважається, розпочав активно залучати мальтійців до християнської віри. Та будівництво культових споруд почалося задовго до цього періоду. Це мегалітичні храмові комплекси, побудовані приблизно в 3600-2500 роках до н.е. — культові споруди доісторичних часів, які вважаються найдавнішими архітектурними об’єктами Європи, вони внесені до списків Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Мегалітичні храми і досі нерозгадані, хоч над цим працюють немало вчених. Хто і навіщо збудував ці споруди? Чому зникла велика цивілізація, здатна створювати такі складні конструкції з велетенських кам’яних брил? Про що говорять значки і малюнки, розташовані на каменях? Напевно, в них є особливий зміст.

Протягом 7 тисячоліть Мальтійські острови були в центрі уваги великих держав, які господарювали на цій землі певний час. Тут були фінікійці, греки, римляни, араби, лицарі Ордена Св. Іоанна, французи, британці. Всі вони так чи інакше впливали на розвиток культури, історії, традицій, які згодом переплелися в одне ціле. Суттєвих змін зазнала Мальта за період правління лицарів. Ще один об’єкт має статус Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – це столиця Мальти Валлетта, збудована лицарями на честь перемоги над військом Оттоманської імперіі. Це пам’ятник пізнього ренесансу, стіни якого здатні були витримати будь-який ворожий напад. В місті побудовано чимало чудових історичних монументів, але неперевершеним шедевром залишається Кафедральний Собор Святого Іоанна. Лицарі не шкодували коштів на свій храм, стіни розписували кращі художники того часу, зокрема, Караваджо, він мав такий пишний вигляд, що якийсь час вважався найбагатшим у Європі. На жаль, його добряче пограбували воїни Наполеонівської армії. Центральну залу оточують капели, кожна з яких присвячена комусь із святих. В храмі знайшли вічний спокій 356 лицарів Мальтійського ордена. Кафедральний Собор Святого Іоанна вражає своєю величністю і дорогим вбранням і залишається в пам’яті надовго. Та й сама столиця Валлетта – одне з небагатьох міст, яке добре збереглося з часів Середньовіччя, де кожна вулиця і будинок нагадують про лицарів Мальтійського ордена госпіталь’єрів. До речі, нам пощастило познайомитися з нащадком лицарського роду маркізом де Піро, побувати в його розкішному будинку, значна частина якого стала вже музєм.

Не менше враження склалося після відвідування церкви Вознесіння Діви Марії, яка знаходиться в селищі Моста. Це третій храм за величиною в Європі, купол досягає 39 метрів у діаметрі, товщина стін – 10 метрів. Церква Вознесіння Діви Маріі будувалася більше 30 років усім миром, за кошти прихожан Мости, найбільшого селища на Мальті, яке налічує 18 тисяч мешканців. ЇЇ видно звідусіль, навіть з висоти пташиного польоту вона справляє грандіозне враження, і для мальтійців дуже дорога, як берегиня. Розповідають таку історію: під час другої світової війни нацисти (переважно італійські льотчики Муссоліні) бомбили Мальту, скинувши на маленькі острови 350 тисяч тонн бомб. Мало що уціліло в ті страшні роки, але церкви фашисти не чіпали, може, все ж боялися Божого гніву. Одного разу, чи то випадково, чи навмисне, 200-кілограмова бомба влучила в церкву Святої Діви Марії, пробила купол, але… не розірвалася. Йшла служба, у одного мальтійця-сапера на цей день було призначено вінчання (війна війною, а життя продовжується), і ніхто не очікував, що бомба може влучити в храм. Все обійшлося, сапери знешкодили і вивезли бомбу, а вінчання таки відбулося. Розповідають, що молодята одружилися і згодом народили чотирьох синів.

Мабуть, не вистачить слів, щоб описати всі емоції і враження, які сповнювали нас після тижневого перебування на Мальті. Це храми, фортеці, пам’ятники, фестивалі на честь святих покровителів, катання на човниках, круті і пологі береги, чисте, як сльоза, море… Окремо можна багато розповідати про Голубий грот, півострів трьох міст, Велику Гавань, башту Гардола, на якій зображені барельєфи у вигляді вуха, ока і птаха, печеру німфи Каліпсо, ремесла, кухню, напої. А головне – про міфи і легенди Мальти, які нас супроводжували всюди. Ми вірили. Адже легенди – це частина життя Мальти.