Українське суспільство припускається серйозної помилки. Замість підведення підсумків двох років президентства Володимира Зеленського ми обговорюємо, як він був одягнений, чи з якими інтонаціями відповідав на запитання журналістів. 

Щорічна прес-конференція президента – це вітрина, яка не лише вимита та блищить, але і захищена від нападів хуліганів. Мабуть, саме тому Зеленського так і не запитали про ключові проблеми зовнішньої політики, за виключенням відносин з Росією. Навіть президента США Джозефа Байдена згадали лише у зв’язці з Володимиром Путіним. Проте тема Росії пройшла червоною ниткою (День вишиванки від Зеленського), а у Кремлі гучно аплодували заяві Зеленського про прибуток НАК «Нафтогаз України», як результату його домовленостей з Путіним.

Насправді це – проблема,  зовнішня та оборонна політика – прерогативи президента, і саме в цьому аспекті потрібно підбивати підсумки в першу чергу, нехай формат управління Україною нагадує коронавірусну монархію.

Один з результатів політики у оборонній сфері – транспортний літак Ан-178 (один з трьох, замовлених Міністерством оборони) – слугував декорацією для спілкування Зеленського з журналістами. Проте питання про інші аспекти оборонної сфери не прозвучали. Проблеми з Державним оборонним замовленням, комплектуванням Збройних сил і закупівлею техніки та озброєнь, харчуванням військовослужбовців якось відійшли на другий план. 

Можна тішитися тим, що Зеленський визнає потребу у сильній армії, а можна і поцікавитися, якими будуть його дії для її розбудови. Невже нас задовольняють слова Зеленського про зменшення кількості снайперських обстрілів, якщо українські захисники продовжують гинути на лінії зіткнення? Не зайвим буде поцікавитися, як в умовах мінімізації бойових дій звільнити окуповану частину України, якщо Росія послідовно ігнорує переговорний процес. Нагадаю, що жодного сантиметру української землі за два роки не звільнено, навпаки – на окремих ділянках фронту українські підрозділи відійшли вглиб території країни. 

Тактика президентської команди зрозуміла: регулярними візитами на лінію зіткнення верховний головнокомандувач хоче продемонструвати, що він не боїться ворога та  добре знає ситуацію на фронті. Ще трохи і вирушить у ворожий тил за язиком. Шкода, що недавня ескалація Росією напруженості на наших кордонах підштовхнула Володимира Зеленського до звернення до співвітчизників лише на третій тиждень. Добре, що не «Брати і сестри…», але суспільство все ж заслуговує на діалог у непростих ситуаціях.

Тому виглядало дивним, що протягом трьох годин жодного журналіста не зацікавила доля ПДЧ для вступу до НАТО чи статус пріоритетного партнера США за межами Альянсу для України. Власне, і особливості відносин з Європейським Союзом залишилися поза зоною уваги представників медіа. Навіть скандальна ситуація з викраденням судді Чауса у сусідній та дружній до останнього часу Молдові – за кадром.  Відносини з Білоруссю, з якою Україна має 1000 кілометрів спільного кордону – так само. 

Зеленський та його команда, використовуючи лояльність провідних телевізійних каналів, вправно нав’язують суспільству переконання, що ситуація під контролем. Не дарма ж сам президент кілька разів у ході спілкування з медіа наголосив, що знає ту чи іншу проблему в деталях. 

Вихід за межі президентських повноважень гаранта Конституції особливо не хвилював, адже ці риторичні вправи дозволяли йому відправляти необхідний сигнал прихильникам та уникати критики опонентів. 

Проте ані тональність, ані зміст президентського діалогу з журналістами не стали підставами для оптимізму. Зеленський продовжує перебувати у матриці 73-відсоткового президента, підсиленій запопадливим ставленням оточення. І це вже є проблемою. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.