Під час Другої світової війни кримські татари воювали проти нацизму.

Замість нагород за перемогу у війні, радянська влада відправила їх в трудові табори. Там вони провели жахливі роки, а коли вийшли на свободу, виявилось, що вдома в Криму на них ніхто не чекає. 

Моїх бабусь з дітьми, разом із 200 000 інших кримських татар, депортували в Сибір та Узбекистан під час війни. Без попередження з самого ранку 18 травня 1944-го. Працівники НКВС увірвались в будинки кримськотатарських родин, дали їм п’ять хвилин на збори та повезли на залізничні станції. 

Всі чоловіки тоді були на війні, тож нквсники погрузили переляканих жінок, дітей та людей похилого віку у вагони та відправили в середню Азію та у Сибір. Майже місяць їх тримали в нелюдських умовах — без їжі та води, не дозволяли виходити під час зупинок з вагонів або хоча б відкривати двері, щоб подихати свіжим повітрям. Під час зупинок на станціях їм давали можливість тільки викидати тіла мертвих людей з вагонів. 

Такі історії є в кожній кримськотатарській родині. В ці трагічні дні нашої історії кримські татари втратили не лише дім, вони втрачали і рідних. Протягом перших років майже половина людей загинула від голоду, хвороб і життя в нелюдських умовах. 

Депортація кримських татар — це один з найбільших злочинів радянського режиму. Розпочата тодішніми тиранами у владі, щоб винищити цілий народ. В 2015 році український парламент визнав депортацію кримських татар геноцидом.

СРСР безпідставно звинувачував кримських татар у співпраці із нацистами. Через 20 років, у 1967 році, Радянський Союз визнав необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар. А ще через понад 20 років СРСР визнав дії радянської влади незаконними та злочинними.  Але радянська влада все одно продовжувала створювати стереотипи та формувати в суспільстві негативний образ кримськотатарського народу.

Справжню можливість повернутись додому ми вибороли лише в 1989 році, після майже двохрічних акцій протесту та демонстрацій в Москві активістами Кримськотатарського національного руху.

Майже 50 років мій народ боровся за той день, коли зможе повернутися на історичну Батьківщину.  Я народився в депортації. Як і мої батьки, родичі та друзі. Ми всі росли з надією знову жити у своєму Криму.

На жаль, сьогодні з такою ж надією живуть наші діти. На восьмий рік окупації півострова кримські татари знову змушені боротись за свою історичну Батьківщину. Російська Федерація тимчасово окупувала Крим та продовжує репресивну політику проти кримських татар, яка почалась з часів Російської імперії та Радянського союзу.

Ми ледь не щотижня отримуємо повідомлення, як озброєні силовики вриваються в будинки місцевих мешканців, залякують їх зброєю та ув’язненням. Окупант забороняє діяльність кримськотатарських активістів, організацій та медіа. Залякує та кидає у в’язниці тих, хто відмовляється коритися незаконній владі.

Понад сотня кримських татар досі незаконно ув’язнені в російських тюрмах за їх активну громадянську позицію. Кримські татари на півострові сьогодні —  найактивніші, хто чинять спротив окупаційній владі. 

Росія змушує кримських татар почуватися чужинцями у себе вдома. Але правда завжди на боці тих, хто захищає свої землі. Нашим батькам знадобилось 50 років, щоб повернутись в Крим. Впевнений, для нашого покоління цей день настане значно швидше.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.