Українці прокинулись рано вранці 24 лютого 2022 року під звуки вибухів ракет, прольоти ворожої авіації та гул ворожих колон, які рвали наші східні, південні та північні кордони. Гусениці та колеса ворожої техніки летіли вперед по землі вільного народу, не очікуючи великого супротиву. За три дні, не оцінивши свої можливості, орда хотіла підкорити українців. Раби та гарматне м’ясо вдягли на себе маски переможців, бо їм так сказала пропаганда, посилаючись на переписану та зґвалтовану нею ж історію. Але не знали раби, що не може писати нову історію той, хто переписує минуле і вводить самого себе в оману замість того, щоб вчитися на помилках того ж таки минулого.

Народ України відрізняється від російської орди всім, а головне – знанням своєї багатовікової історії. На жаль, ворог заздалегідь різними методами замазував у нашій пам’яті деякі сторінки з недавнього минулого. Тому сьогодні не всі українці знають, що з часів, коли розвалився радянський союз, ми жили відносно спокійно менше десяти років, не враховуючи спробу рф відірвати півострів від України у 1992 році. Тоді Верховна рада росії визнала указ президії Верховної Ради СРСР 1954 року про включення Криму до складу Української РСР таким, що не має юридичної сили. Ще одна спроба анексії без залучення військових відбулась у 1994-1995 роках, коли президентом республіки став прокремлівський ставленик Юрій Мішков, який тримав курс на максимальне зближення з росією.

Відносно спокійні часи закінчились у 2000 році, коли президентом росії став путін.

Кореспондент 048.ua звернувся до недалекого минулого, щоб зрозуміти, коли саме почались Треті визвольні змагання.

Передусім, варто нагадати, що Перші визвольні змагання тривали у період 1917-1922 років. Другі визвольні змагання тривали впродовж 1938-1950 років. Цікаво, що це були спроби створення власної держави в умовах Першої та Другої світових воєн.

Початком третіх визвольних змагань через анексію Криму та вторгнення на Донбас вважають 2014 рік. Але це був лише початок збройного протистояння.

Острів Тузла

Активну гібридну війну в Україні росія розочала на початку 2000-х років на острові Тузла, що у Керченській протоці. І хоч суперечка навколо острова є давньою проблемою між Україною та кремлем, найзначніший інцидент стався наприкінці вересня 2003 року, коли росія розпочала будівництво дамби до українського острова від російської станиці Тамань Темрюцького району Краснодарського краю.

Будівельники почали насипати греблю, працюючи у три зміни, споруджуючи по 150 метрів на добу, а за процесом пильно стежили військові рф.

Росія наводила багато аргуменів, навіщо їм потрібна ця дабма. Одним з таких був «захист берегу Керченської протоки, який розмиває Азовське море».

Цікаво, що вже тоді російські ЗМІ почалиінформаційну війну проти України, підмінюючи поняття і використовуючи новомову. Так, наприклад, видання «Комсомольская правда» оприлюднило 1 жовтня 2003 року статтю з неоднозначним заголовком «россия прирастет косой Тузла».

Справжньою причиною «прирастания россии» могла бути перевірка реакції української влади та світової спільноти. Якби жодної реакції не було, то росія отримала б вихід до Керч-Єнікальської протоки, яка сполучає Чорне та Азовські моря, за прохід якою Україна отримувала щорічно до 200 мільйонів доларів. Росія ж не мала зі свого боку такого проходу, оскільки по її сторону мілина. Власне, фінансову зацікавленість росії у цій авантюрі підтвердив путінський боярин та нацист Дмитро Рогозін, який тоді займав посаду заступника голови Державної думи.

На дії росії Захід відреагував мляво. А от тодішній президент України Леонід Кучма діяв швидко та рішуче. На острів був направлений прикордонний спецназ. Сам президент терміново перервав візит у Латинську Америку та вирушив на Тузлу для особистої участі у врегулюванні конфлікту.

Через 13 років, коли почалось будівництво Кримського мосту, все стало на місця. «Прирастание россии» йшло не стільки до Тузли, скільки до Криму.

Цікаво, що буквально ще у січні 2003 Україна підписала з росією договір, в якому путін визнавав україно-російські кордони включно з Кримом. Але російський диктатор не дотримав свого слова і підтвердив, що відомий вислів німецького державного діяча Отто фон Бісмарка небезпідставний: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані».

«Донецька республіка»

Далі основну увагу зосередимо на «ДНР» яка виникла ще у 2005 році. Правда, називалась вона тоді просто «Донецька республіка». Це була громадська організація, яка закликала до порушення територіальної цілісності країни.

Ми припускаємо, що дана організація з початку свого заснування мала відношення до путіна та російських спецслужб. На це натякає символізм, який так полюбляє російський диктатор. Адже він постійно намагається приурочити свої злочини до дат або подій.

Так, організація «Донецька республіка» виникла одразу після Помаранчевої революції 2004 року. Тоді ж на території АР Крим почало з’являтися багато проросійських партій, які роками маніпулювали настроями населення. Анексія ж півострова та активна діяльність квазіутворення «ДНР» припала на 2014 рік, коли закінчилась Революції гідності втечею Віктора Януковича до рф.

Але ми повернемося до 2006 року, коли учасники організації «Донецька республіка» активно виступали за федералізацію України та збирали підписи на користь створення республіки на території Донецької області. Тоді їх потуги були марними, бо українці на Донеччині не підтримали сепаратистські ідеї.

В 2007 році через суд діяльність організації «Донецька республіка» спробували припинити. Наприкінці серпня біля будівлі Донецького окружного адміністративного суду зібралися десятки активістів цієї організації.

«Вони встановили намет із символікою «Донецької республіки». На наметі зроблено написи «Свободу «Донецькій республіці» та «Донецьк – російське місто». Активісти «Донецької республіки» роздають листівки, чомусь направлені проти Юлії Тимошенко. На них зображено Юлію Тимошенко, яка покладає квіти на… могилу Донбасу.», — описував тоді ситуацію з місця події кореспондент інформагентства Острів.

У листопаді 2007 року суд таки визнав діяльність організації незаконною, але її члени не припинили проводити різного роду сепаратистські акції. Наприклад, у 2009 році від імені «Донецької республіки» було поширено заяву, що «Донбас та Херсон відтепер – незалежна суверенна російська федеративна держава». Звісно ж, на ці заяви відреагували у Службі безпеки України. Проти 3 членів організації було відкрито кримінальні справи, що не завадило діяльності забороненої організації.

У 2011 році, за три роки до анексії Криму і вторгнення російських проксі-військових під виглядом «ополченців» на Донбас журналіст з Донецька Денис Казанський опублікував відео на YouTube, на якому група людей роздає георгіївські стрічки наередодні 9 травня. Цікаво, що один з так званих активістів визнає на відео, що організація заборонена в Україні. Ним виявився співзасновник «Донецької республіки» Андрій Пургін, який підлягав засудженню на термін від 2 до 5 років. Але належним чином він, як і його поплічники, не був покараний.

Безкарність призвела до того, що в червні 2012 року терористи взялися видавати паспорти громадян «Донецької республіки» у штаб-квартирі «Євразійського союзу молоді» в Москві.

Варто зазначити, що «Євразійський союз молоді» — це російська радикальна та екстремістська молодіжна організація, що пропагує ідеологію російського імперіалізму. Їх ідеологія побудована на фашистській доктрині, розробленій Олександром Дугіним, який є ідеолог рашизму. До речі, він кумир путіна. Цікава історія виходить, чи не так?

Тим не менше підтримки з боку звичайних жителів Донбасу терористи не отримали, а паспорти майже нікому не були потрібні. Для розуміння, чисельність руху була близько 160 осіб, про що зізнався один з призвідників сепаратизму в Україні. Підкреслимо, що до початку війни у 2014 році в Донецьку проживало близько мільйона громадян. Виходить, що організацію підтримувало трохи більше 0.01% від неселення обласного центру.

Висновки

Ми лише поставимо просте запитання: чи могли 160 сепаратистів на прикладі «Донецької республіки» розпочати війну без підтримки спецури та найманців ПВК? Ми гадаємо, що ні.

Хто підтримав сепаратистів і підкидував їм зброю та військові кадри у шахти здогадатися не важко. Це був той, хто у 2003 році перевірив реакцію Заходу і зрозумів, що може безкарно роздирати Україну, відриваючи шматочками різні регіони. Він впевнився у цьому, коли вкрав у березні 2014 року наш Крим. Реакція заходу тоді була доволі млявою. Початок війни на сході України також не отримав рішучої протидії з боку Західних партнерів. Тоді ми вийшли сам на сам з величезною імперією зла і вистояли.

З часом апетити російського диктатора путіна зросли і він захотів забрати всю нашу країну одним махом. На щастя, він подавився, бо українці знову продемонстрували надлюдську силу та волю. Цього вже нарешті вистачило, щоб Захід проявив хоч трохи сміливості і почав допомагати Україні.