Сьогодні, 6 травня, в Одеському зоопарку відкрили пам’ятну дошку загиблому воїну та зоозахиснику Георгію Липському.

Про це повідомляє журналіст 048

В такий теплий суботній день багато відвідувачів прийшли в зоопарк. Деякі люди заходять з квітами, які перемотані чорними та жовто-блакитними стрічками. Сьогодні тут відкривають пам’ятну дошку Георгію Липському, воїну та зоозахиснику, який всім серцем любив свою Батьківщину та тварин.

«Ми хочемо якомога більше присвятити уваги Жорі», — каже зоозахисниця Яна Титаренко. Нещодавно відкрили пам’ятну дошку і в університеті, де навчався хлопець.

«З приводу дошки в зоопарку – виникла ідея відмітити його саме зоозахисну діяльність. І ми з директором зоопарку вирішили, що саме тут це буде доречно, бо багато тварин, яких ми рятували, приймав Ігор Біляков. Він їх лікував і деякі тварини досі живуть на території зоопарку. Тут є чапля, орли та жив віслюк», розказує Яна.

«До мене звернулися ГО «Закон природи» та командир його військової частини з проханням встановити пам’ятну дошку. Для мене це було очевидно, бо я добре знав Георгія, я знав скільки він зробив разом з нашим зоопарком. І я знав, що це справжній герой, тому питань навіть не виникало – це правильно, щоб тут була пам’ять про цього хлопця», розповідає директор одеського зоопарку Ігор Біляков.

Директор згадує, що з Георгієм познайомились дуже давно, коли він зі своїми приятелями привіз орлів. Птахів хлопці забрали у «бізнесменів», які заробляли на цих орлах, у центрі міста. Останній раз Ігор Біляков бачив Георгія в липні 2022 року, за місяць до загибелі хлопця.

«У нього була контузія. Він лікувався тут, в Одесі. І коли він видужував, то двічі приходив до зоопарку, привозив нам гуманітарну допомогу – мішки з зерном. Ми розмовляли з ним довго, він розповідав про службу і сказав: «Зараз я вже видужав і буду їхати назад на фронт», — розповідає директор.

Серед присутніх була і мама Георгія, Лада. Жінка з тремтячими руками та голосом згадувала, як її син з дитинства любив ходити до зоопарку.

«З самого дитинства, найголовніше місце для нас — це був зоопарк, куди ми ходили раз на пів року. Він гладив свинок, годував віслюків. Він був щасливий, коли доторкався до них. Я неймовірно вам всім вдячна за те, що ви вшановуєте його пам’ять, за те, що зібралися тут, за цю пам’ятну дошку. Тому що це найголовніше місце, де вона повинна бути, в пам’ять про нього. Я думаю, доки він живий у наших спогадах, душах та серцях, він буде жити та підтримувати всіх, хто залишився тут.

Георгій Липський пішов в ТРО 24 лютого разом з друзями. Воював в підрозділі «Хімера» 126-ї бригади ТРО. Позивний у хлопця був «Кіт». Навіть на війні Георгій не забував про тварин, каже його побратим, старший солдат підрозділу Хімера Анатолій Торган. Чоловік розказав, що Липський, незважаючи на небезпеку, врятував сову.

«Сова була врятована в перші тижні війни. У нас було шикування, на даху просто хвора сова сиділа та кричала. Йому довелося залізти до неї та витягнути її. Потім її відправили в Одеській зоопарк», — згадує Анатолій.

Анатолій та Георгій знайомі давно, ще з часів створення партії «Національний корпус». У чоловіків був спільний інтерес — захист тварин. І з першого дня знайомства друзі почали рятувати братів наших менших.

«Ми просто не розуміли, як можна в наш час їздити на поні в 30 градусну спеку і чому це комусь подобається. Перші тварини, яких ми разом врятували – це були вівці, які в полоні Чорноморського порту знаходились понад 2 тижні, закриті, без води».

Саме Анатолій був тією людиною, хто останнім бачив Георгія живим. Хлопець помер буквально на його руках.

«Я почув гучний вибух, на нас почала насуватись колона з дев’яти танків. Ми отримали команду відійти назад. Жора пішов в лісосмугу, я почув його крик. Прибігши туди, я побачив, що у нього поранення в бік, він вже не міг нічого казати. Я с побратимом надав йому першу допомогу, підняли його та знову прилетіли касетні снаряди. І нас чотирьох поранило. Жора та ще один наш побратим Свят, загинули. Останніми словами Жори були: «Де мій телефон?». Я сказав, що він у мене і він закрив очі», згадує побратим.

Всі, хто разом з Георгієм боронили нашу країну, згадують його, як відважного воїна та позитивну людину.

«Як побратим – це незамінна людина. Він завжди веселий, недивлячись на ті ситуації, в котрих ми були. Завжди була посмішка, завжди казав: «треба,пішли, я іду», він був завжди першим. Остання зустріч була перед виходом на штурм, в якому він загинув. Він просто прибіг, посміхався. Ми виїжджали маленькими групами і він був не в найпершій групі. Він поїхав з посмішкою. Останнє, що він сказав: «Скоро побачимось», — розповідає побратим та екскомандир підрозділу Хімера Володимир.

«Після війни побратими долучаться до організації «Закон природи» і справа Жоріка буде не тільки жива, вона буде процвітати», — каже Яна Титаренко.

Бойові товариші хлопця кажуть, що Георгій дуже хотів побувати в українському Херсоні, але, на жаль, він не встиг. Георгій загинув 29 серпня 2022 року. Йому було 26 років.