Рік тому, у суботу, 23 квітня одесити готувалися до Великодня. Саме цього дня до ЖК «Тірас» прилетіла російська ракета. Загинули вісім людей, серед яких 3-місячна дитина, 18 осіб отримали поранення.

За рік будинок відремонтували, проте життя загиблих повернути неможливо. Журналіст 048 поспілкувався із мешканцем «Тіраса» Левом, який у момент теракту перебував у своїй квартирі разом із дівчиною Анастасією.

Одесит Лев з дівчиною Анастасією мешкає в двох квартирах від того місця, куди прилетіла ракета. Парі пощастило, що вони живуть з іншого боку будівлі. Рік тому хлопець з дівчиною були вдома, ось, як Лев згадує той день.

«День як день був. Десь о другій оголосили повітряну тривогу, пів години було тихо. Це було тільки на другий місяць повномасштабної. Якось усім було все одно на ці тривоги, усі вважали, що в Одесі супербезпечно. І я в тому числі. Я взагалі пішов у душ. Увімкнув музику в цей момент, ось тому це трохи «згладило» перші три вибухи. Але це не вперше, коли ми чули роботу ППО. Тому ніякого особливого страху не було. Ну, я мився собі. Але останній був настільки сильний, що я почав кричати дівчині, щоб вона зайшла в ванну, а вона не відгукувалася. Тоді у мене вперше такий страх за ці секунди стався. Я подумав, що може там нічого вже немає, але вона прийшла і сказала, що сиділа в коморі. І коли вибух стався, всі меблі підстрибнули, а вона сиділа на підлозі, її підкинуло аж на ноги і вона акуратно приповзла у ванну (правило 2 стін), але, на жаль, нашим сусідам це ніяк не допомогло.

Я домився. Різко почала вода закінчуватися у системі, але електрика, інтернет досі були. Мені друзі в чаті телеграм написали, що це до мого дому прилетіло. Вийшов, дивлюся, що будинок трохи понівечений. Ось у цьому кутку (куди прилетіла ракета) у мене вікна всередину виходять. Скло валяється внизу.

Відео Льва через декілька хвилин після влучання ракети.

Подивився, що будинок горить. Ми з дівчиною спокійно вирішили, що не хочемо чекати, поки згоримо разом із будинком. Почали збиратися, і я вирішив подивитися, що у дворі відбувається, у зовнішній частині. Вийшов, дивлюся, а там все закидане шматками будинку, вже і солдати, і поліція, і пожежники були, і люди вже зібралися. Я зрозумів, що, швидше за все, ми вже не повернемося, тому зібрали все, що могли.

Міжповерхові двері були вм’яті, тому їх довелося вибити. Вже всі шибки були вибиті на сходовому отворі.

До того, як ми вийшли на двір, я чув крики людей. Ракета прилетіла на 4 поверх. Тому, я так розумію, що спуститися у людей, які живуть вище, можливості не було, тому що люди знизу кричали їм, аби ті йшли через дах.

Ось ми спустилися і виявилось, що моя машина, що стояла на парковці, теж пошкоджена. У неї всі стекла повилітали.

На відео машина Льва.

Ще я бачив, вже коли спустився безпосередньо біля цієї 3 секції, що людей виводили через карниз, на самому розі будинку, який на 5 станцію дивиться, там три чи чотири поверхові прибудови, де перукарня. Людей виводили з якоїсь квартири на цю прибудову та вже знімали пожежники.

Після теракту завали розгрібали ще два місяці. І я з вікна бачив, як ще кілька місяців люди вигрібали обгорілі речі. Дивився на це і думав, що простіше було все кинути, але така наша людська натура, мабуть.

Зараз страху ніякого немає, є злість і нерозуміння, тому що в Росії написали — базу НАТО знищено успішно. Це такий рівень цинізму… Звичайно, дуже шкода наших сусідів», — каже хлопець.

Після цього теракту Лев із дівчиною почали кожну тривогу спускатися в укриття.

«Тільки після цього вже люди навчилися ходити в підземний паркінг під час тривог. В останні рази, коли були вибухи, півбудинку дружно спускалася. До цього зовсім небагато сусідів спускалося. Чесно кажучи, після вибуху, я теж. Виходить, що до цього теракту я заспокоював себе «ну яка ймовірність того, що в наш будинок потрапить» — низька, але все-таки не нульова. Тому раніше не ходили в укриття».

Цей теракт вплинув на життя, каже Лев. Хлопець почав турбуватися про свою безпеку під час повітряних тривог.

«Перші півроку ми на всі тривоги ходили і весь час сиділи в цьому підвалі. Згодом, коли частіше стали ось ці тривоги через літаки в Білорусі, які просто політають півтори години і сідають та нічого не відбувається. Звичайно, ми знову почали розхолоджуватися. Коли ППО працювала, ось особливо у цій коморі, якщо там якийсь час перебуваєш, ось у тебе з’являється стійке відчуття, що зараз буде вибух. І ти вже чітко чуєш звук вибуху, якийсь гул відбувається, вібрація, і ось це все. І у своїй голові дуже чітко це уявляєш. Як тільки виходиш на кухню, все як рукою знімає.

Ще вплинув на стиль мислення здебільшого, тому що є чітке уявлення про те, що ти можеш вийти з квартири, а повертатися буде нікуди. Тому довелося готуватись до цього. Наприклад, я замість комп’ютера купив ноутбук, який можна виносити, оцифровую фотографії, тому що все може згоріти, а в Хмарі не згорить.

Змінилися поняття. Вважати свій будинок безпечним місцем, куди потрібно вкладати гроші у додатковий ремонт чи купувати чергову лампу. Це абсолютно марно, бо може прилетіти ракета і все знищить, і все згорить, тому найважливіше — це щоб була можливість швидко вийти з квартири», — каже хлопець.

Ці фото зроблені журналістом 048 через 2 дні після теракту.