Дюківський парк, один із найстаріших парків Одеси, має цікаву та складну історію. Він був заснований у 1810 році за наказом градоначальника Дюка де Рішельє, який вирішив створити сад навколо своєї літньої резиденції.

Сайт 048.ua підготував історію виникнення відомого парку, процесів його розвитку та занепаду, а також розповість про стан парку сьогодні.

Мало хто знає, але у 1795-1796 роках ця територія була виділена військовому інженеру Францу де Воллану, проте той не знайшов їй застосування.

Парк мав багато назв. Коли там мешкав дюк де Рішельє, то місцевість була названа на його ім’я. Дюківський чи Рішельєвський сад був окрасою молодого міста. Завдяки зусиллям герцога тут з’явилися саджанці із Середземномор’я. Після того, як дюк де Рішельє покинув Одесу і повернувся до Франції у 1814 році, сад перейшов до його ад’ютанта Івана Стемпковського, який у 1826 році подарував його місту.

Спочатку парк був популярним місцем відпочинку, де навіть вирощували плодові дерева, а площа складала близько 18 гектарів. Але з часом, наприкінці XIX століття, парк почав занепадати.

За насадженнями не стежили, як слід, занепали фонтани, струмки, штучні доріжки та стежки. Міська влада здавала його в оренду під видобуток каменю, ставок використовували для отримання льоду, що призвело до занепаду зеленої зони. Будинок Рішельє був розібраний солдатами, а матеріали продали на користь міста.

У другій половині XIX століття через парк проклали залізничні колії, які поділили територію на дві частини, після чого менша частина парку перестала вважатися частиною Дюківського саду.

Після Другої світової війни починається новий етап в історії Дюківського саду.

Територію передали в орендне користування добровільному спортивному товариству «Водник».

Тут будується водна станція, з вежею для стрибків у воду. Її можна побачити на кадрах художніх фільмів, знятих у парку у 1950-ті роки. На території парку знімали кінофільми, такі як «Весна на Зарічній вулиці» та «Непіддатливі». Тоді його було реконструйовано і перейменовано на парк «Победа». Він став місцем для проведення виставок і культурних заходів. Зокрема, тут будували павільйони для виставок досягнень народного господарства. Влітку 1967 року в озеро запустили білих лебедів та австралійських качок. Трохи пізніше у парку з’явилися гуртки та клуби для дітей та дорослих.

Проте з часом парк втратив свою популярність, і з 1980-х років він здобув сумнівну репутацію. Через 10 років, наприклад, у павільйоні, де колись відбувалася виставка Китобійної флотилії, зробили більярдний клуб «Карамболь». У ньому відбувалися перестрілки та бандитські розбірки, а люди боялися заходити до парку з настанням сутінків. Хоча багато виставкових павільйонів з тих часів збереглися й досі, парк став менш привабливим для відвідувачів. Однак, як і багато інших знакових місць Одеси, Дюківський парк залишається частиною багатої історії міста.

Сучасний стан парку

З 2020 року парком почали активно займатися. Ось що писали в офіційних джерелах:

«З 2010 року Дюківський парк переданий у довгострокову оренду. До минулого року на території парку ніяких робіт з благоустрою не проводилося. У 2020 році орендатори парку виконали частину робіт з приведення території Дюківського саду в порядок».

Тоді очистили велике водоймище від випадкового сміття та мулу, встановили кришки люків, прибрали аварійні дерева і сухостій.

Досить довгий час на території парку стан пішохідних доріжок та сходів потребував заміни.

Парк потребує ще досить багато змін, наприклад, реставрації старих будівель, розташованих на територіях, та своєчасного очищення водойм, проте на сьогодні поступово вже можна помітити заміну старої тротуарної плитки на сходах, що ведуть до головних алей, а також на доріжках біля ставка.