На південному заході України, у Березівському районі Одеської області, знаходиться мальовниче село Знам’янка. Воно має цікаву історію появи перших жителів та подальшого розвитку.

Втім найбільша впізнаність прийшла саме у роки перейменування села, оскільки скандал, що розпалився, привернув увагу громадян та про Знам’янку дізналося більше людей.

Редакція 048.ua вирішила зануритися в історію населеного пункту, дізнатися більше про його історію та розібратися, чому місцеві жителі так не хотіли перейменування.

Колишня болгарська колонія

Як свідчать архівні джерела, вперше про населений пункт згадують у 1804 році. Втім, існує версія, що саме 1799 рік започаткував історію майбутнього села, відомо це з метричної книги про «Хутір Катаржи».

Отож, початок ХІХ століття. Досить велика частка землі поряд з річкою Малий Куяльник перейшла у власність одного болгарського бригадира, на ім’я Ілля Пилипович Катаржі. Така щира нагорода в вигляді дарування землі була здобута болгарином за військові досягнення.

Місцевість, що перейшла у нові володіння, швидко отримала назву – Катаржієва дача.

У ті ж роки з Османської імперії емігрували болгари, які масово переселялись на південь Російської держави. Власне тут їм виділили землі та заснували колонію Катаржину.

Еміграція людей тривала в кілька етапів, після кожного з них відбувався перепис населення. Згідно зі збереженою літературою, саме в якій у 1806 й 1812 роках здійснювали перепис. У 1814 році люди збудували кам’яну церкву, де зберігалися ці та інші архівні записи і метричні книги.

З роками населений пункт почав розвиватися. Після того, як сюди завітав Микола І у 1826 році, поступило невелике фінансування у вигляді 100 карбованців.

Вже у 1886 році, коли населений пункт став не тільки селом, але й центром Катаржинської волості, тут проживало майже 3500 осіб, налічувалося близько 500 господарств, будувалися школи, з’явилася православна церква, перші лавки, винні склади і погреби. На початку ХХ століття кількість жителів збільшилася вдвічі, налічувалося 4 навчальні заклади (де навчалося приблизно 400 дітей), відчинялися перші заводи, працював млин.

В “Сталіно” спільними зусиллями

Після завершення Громадянської війни та зміни влади село Катаржино спіткали нововведення та це виявилося важким періодом для села.

Спочатку селянам роздавали землі, населений пункт розвивався, у школах почали вивчати болгарську мову, не забували й про українську. Згодом село увійшло до новоствореного болгарського Велико-Буялицького району.

Проте, з 1929 року почалася колективізація та відбирання продуктів. Врешті, селяни вчинили бунт проти місцевої тоді ще міліції. Історія закінчилася не лише арештами та покараннями, але й довгоочікуваним перейменуванням села на Сталіно.

Зміна назви не принесла селу легшого життя, скоріше навпаки. Селяни важко пережили голодомор 1932-1933 років, загинули понад кілька десятків людей.

Друга світова війна обернулася для місцевих жителів суворою румунською окупацію. Власне, в Сталіно відчинили госпіталь для румунських солдатів, який розташували в шкільних будівлях та наметах поряд з церквою Вознесіння. Оскільки медицина була, м’яко кажучи, недостатньо ефективною, багато поранених людей померли через непрофесійне лікування, їх тіла поховали біля церкви.

Сільське життя залишилося стабільним, але з певними змінами: тепер діти вивчали в школу румунську мову, а відвідування церкви було обов’язковим.

Село звільнили 4 квітня 1944 року, проте життя селян не стало кращим, навіть після остаточної перемоги.

Повоєнне відновлення села виявилося затяжним та тривало до 1951 року. Люди стикнулися з наступними складнощами: робочих рук бракувало, сільгосптехніки не було. До всього цього наступив неврожай та голод, оскільки все отримане зерно відправляли до інших країн, зокрема до Болгарії.

З часом життя почало налагоджуватися, до села переїхали понад 1200 переселенців, що депортували з інших регіонів. Українці продовжили розвивати село, будуючи житло та створюючи нові вулиці.

Так, в селі збільшилася кількість церков, почали видобувати нафту, розвивалося сільське господарство.

“Тільки не Каторжино”

Згідно з архівними записами, наступне перейменування села випало на 1961 рік. Таке рішення прийняли швидко, буквально за три дні, оскільки розпорядження від голови райвиконкому було вкрай термінове. Голова сільради пропонував повернути першу назву селу – Каторжино, на що отримав категоричне непогодження. Після кількох незатверджених назв (наприклад, місцева влада розглядала таку назву, як Ульяново), село отримало назву Краснознам’янка.

Оголосили новину селянам лише через кілька тижнів, у газеті «Чорноморська комуна». До речі, кілька років потому, назву дещо скоригували та остаточним варіантом залишили Червонознам’янка.

Чергове перейменування обернулося масштабним скандалом

У 2016 році село Червонознам’янка потрапило до того переліку населених пунктів, які потребують перейменування, оскільки цього вимагав закон про декомунізацію.

В ході процесу перейменування місцеві жителі розділилися в думках стосовно нової назви села. Одна частина прагнула повернути першу назву селу – Каторжино (оскільки саме вона первісна та здавалася людям почесною і авторитетною), а інша була категорично проти цього. Аргументуючи свою незгоду, люди зазначали, що ця назва не тільки повертає пам’ять про поміщика і землевласника (Іллю Пилиповича Катаржі), а й навіює негативні асоціації з каторгою. До того ж деякі були упереджені, що повернення селу історичної назви Каторжино має намір відродити старий етнічний конфлікт між жителями села — болгарами та українцями. До речі, в селі Червонознам’янка, станом на 2016 рік, проживало щонайменше вісім національностей.

В селі навіть намагалися впровадити проведення громадських слухань, аби розв’язати непросту ситуацію. Такий намір обернувся протестом з боку місцевих жителів, оскільки зроби проходили у невдалий час для значної кількості жителів села.

Врешті, Верховна Рада затвердила рішення змінити назву села на Знам’янка.

В листопаді 2017 року утворили нову об’єднану територіальну громаду, до якої увійшли громади інших районних центрів. Тепер вона має назву Знам’янської сільської ради, а власне центр – село Знам’янка.