Куляницький лиман або як його ще називають Одеське мертве море – відомий лікувальний курорт в Україні, це ще й найнижча точка нашої країни. Куяльник знаходиться за кілька кілометрів від Одеси. Тут були й давні поселення, козаки та проходив реабілітацію голова ОУН Роман Шухевич. Про історію цього дивовижного місця читайте далі у матеріалі.

Колись Куяльницький лиман, як і Хаджибейський, був затокою Чорного моря. Є припущення, що на березі лиману знаходилася одна з пристаней жвавого торгового шляху Києва річками Рось — Південний Буг — Кодима — Куяльник до берегів Болгарії та Греції.

Цікаво, що досі на берегах лиману знаходять уламки різного посуду періоду 4-5 століть до н.е. А на території селища Куяльник знайшли залишки міста, основу якого відносять до початку І тисячоліття до н.е.

За легендами, про потенціал лиману знали ще наші козаки, які приїздили сюди на реабілітацію після участі у війнах. Кажуть, що саме завдяки козакам Шкодова гора біля Куяльника і отримала свою назву. Історія така – район Пересипу затоплювало вже тоді. І возами доводилось їхати через схили гори, через що ці вози застрягали та ламалися. Втомлені виснажливою тряскою та бездоріжжям, козаки казали: «Сама шкода, а не шлях!». Так назва «Шкодова гора» та закріпилась за цією місциною. Однак козаки та чумаки не тільки відпочивали та лікувалися на лимані, вони видобували там сіль.

Ці відомі рівні ряди дерев’яних стовпчиків, які є на кожній фотографії тих, хто приїзджає на Куяльник – це пам’ятка, яка нагадує про давні соляні промисли. Між цими кілочками ставили перегородки, так, аби в секціях, які утворились в результаті спорудження цієї конструкції, вода могла висихати. Вода випаровувалась, сіль лишалась на дні, її потім збирали та розвозили на продаж по всій країні.

Коли Одеса потрапила під управління російської імперії, потрохи почалась нова історія цього курорту.

У жовтні 1833 року за дорученням Графа Воронцова було побудовано першу лиманну лікарню, яка називалася “Лікарня брудних і піщаних лиманських ванн”. Це був не той розкішний курорт, який з’явиться пізніше – ні. Це були дерев’яні теплі парники та холодні купальні. Попри те, що курорт був дуже мізерним і примітивним слава про нього швидко рознеслася країною і за її межами.

Після цього Одеський будівельний комітет вирішив збудувати новий двоповерховий будинок з усіма необхідними для лікувальних цілей пристроями. Будівництво нової лікарні було закінчено у 1842 році. Її здали в оренду завідувачу купальні при Куяльницькому лимані лікареві Ерасту Степановичу Андріївському. Ця людина розуміла, що треба будувати ще одну лікарню прямо на березі лиману. З цієї людини і почалася епоха Куяльницького курорту, яка триває досі.

Вже за кілька десятків років, коли стало зрозуміло, що куяльницькі грязі:

• сприяють зменшенню запальних процесів
• укріплюють імунітет
• відновлюють функції пошкоджених органів і систем організму
• також можуть використовуватись у лікуванні безпліддя

Тут відбудували величезний санаторний комплекс. Величезний комплекс, стилізований під східну архітектуру, складався з 10 будівель, з’єднаних особливими галереями.

У роки Кримської війни 1853-1856 років курорт припинив своє існування. Одеса готувалася до відображення англо-французько-турецького десанту, на березі лиману було встановлено артилерійську батарею. А після війни на 10 років було здано в оренду заводчикам, які організували тут промисловий видобуток солі.

Одеська медична громадськість була не на жарт стривожена відповідальним становищем курорту, під її тиском у 1865 році Одеська міська дума прийняла відомий указ «Знову звернути до колишнього свого призначення Куяльницький купальний заклад». Буквально за кілька років лиман обріс дачами, пансіонатами, лікарнями. А після введення в дію 1868 залізничні гілки Куяльник-Одеса тут почалася справжня курортна «лихоманка». Незважаючи на відсутність зручностей, до Куяльника почали їхати хворі і за кордону, де почули про унікальні властивості одеських лікувальних грязей.

Навіть революція та громадянська війна не припинили діяльність Куяльника

У Першу світову там був військовий лазарет. А потім Ленін підписав декрет «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення». За фактом це була націоналізація курортів «з усіма спорудами, будовами та рухомістю».

З 1933 року санаторій та грязелікарня на лимані стали працювати цілий рік. Перед початком Другої світової війни п’ята частина всіх санаторіїв Одеси та округу була зосереджена саме на Куяльнику.

У роки війни 1941-1945 років Куяльник сильно постраждав. Вибухнувши захисну дамбу, гітлерівці затопили парк площею 18 га, вивели з ладу грязелікарню, зруйнували майже всі збудовані за роки п’ятирічок санаторії.

Після війни у 1947 році було відновлено роботу курорту. Було впроваджено нові ефективні методи лікування. Хворі лікувалися здебільшого за курсуванням. У 70-ті роки почалося будівництво сучасних спальних корпусів, що нині перебувають на території курорту. Роки побудови 1976 1981, 1986.

У кінці 40х на «Куяльник» на реабілітацію приїхав головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Його здоров’я було підірване роками підпільного життя та нервовими перевантаженнями. Тому організм потребував спокійного лікування на теплому узбережжі.

У 1948 році Шухевич був оголошений у загальносоюзний розшук, його прикмети і фотографія були відомі правоохоронцям. Тому лікуватися у Львові було небезпечно. Тож, обрали Одесу. Спершу на розвідку до Куяльника за путівкою приїхала зв’язкова і довірена особа Шухевича Галина Дідик. Лише після цього вони приїхали вдвох – дві санаторні путівки були оформлені на фіктивні документи начебто вчителів.

Реабілітація здоров’я тривала приблизно 1,5 місяця. За цей час Шухевич і Дідик часто з’являлися в центрі Одеси відвідували музеї, оперний театр, різні лікувальні заклади, фотографувалися у фотоательє.

Зараз курорт знаходиться у жахливому стані. Експлуатуютьсяя два з трьох корпусів. Чи буде відродження курорту та лиману, який вчені вже багато років намагаются врятувати – невідомо.