В межах сучасної Одеси знаходиться найбільше зі збережених козацьких кладовищ в Україні. Воно має важливе історичне значення і є пам’яткою історії. Його називають цвинтарем Сотниківської Січі або Куяльницьким. Тут поховані козаки «нерубаї» — ті, хто відмовився переселитися на Кубань за наказом імператриці Катерини II, але все ж були змушені навіки скласти зброю.

Як цвинтар з’явився у нашому місті, розповідає кореспондент 048.ua

Передумови

Російськими військами 16 червня 1775 року було повністю зруйновано Січ. Все майно та козацькі архіви з неї вивезли до Петербурга. В її знищені брали активну участь і донські козаки, яких не турбувала доля українських «побратимів». Вони виконували розпорядження Катерини II.

Цікаво, що на початку 1790-х донські самі ж потрапили в немилість імператриці, тому залишилися без більшості споконвічних земель, а їхня старшина була репресована. Але все ж повернемося до запорожців. Важливо уточнити, що спеціальний маніфест, який вже офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі, був виданий імператрицею Катериною ІІ лише 14 серпня 1775 року. У цьому так званому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як збіговисько дурних пияк та розбишак, які нібито «заважали царизму вести торгові та культурні зв’язки з сусідами». А от про пролиту мужніми воїнами кров за царську росію в ньому не було жодної згадки.

Як на території сучасної Одеси з’явилися козаки

Вже після зруйнування Запорізької Січі значна частина козаків перейшла в турецькі володіння. Певна частина воїнів вирішила оселилися в передмісті Хаджибея, в районі Куяльницько-Хажибейського пересипу. Ця територія є частиною сучасної Одеси. Близько 250 років тому її постійно затоплювало, оскільки сам пересип вузький і завдовжки 8 км. Через це козаки оселялися на схилах гір Шкодової та Довга могила.

На схилах Шкодової гори виникло поселення Куяльник, а згодом, у 1775 році, з’явився тут і цвинтар.

Знімок з архіву кореспондента 048.ua

Про цвинтар

Найстаріше поховання на цвинтарі Сотниківської Січі датується 1791 роком, тобто воно з’явилось за три роки до перейменування Хаджибею на Одесу.

Згідно з інформацією з метричних книг, які велися у місцевій церкві, на цвинтарі поховано 531 людину. Більшість мають виключно українські прізвища. Серед них є ті, хто мають прізвища такі ж, як у деяких запорозьких полкових старшин, гетьманів і генеральських осавулів, а також прізвища, що походять від назв запорозьких куренів.

Знімок з архіву кореспондента 048.ua

Нащадків козаків ховали на цьому кладовищі до середини 20 сторіччя. За час його функціонування тут з’явилося багато видів хрестів. Переважна більшість з каменю, хоча їх форма і змінювалася в залежності від часу поховання. На 33 з них збереглися написи. Вони виконані мішаною церковно-слов’янською і українською мовами. Над найсвіжішими могилами можна побачити металеві хрести. Останнє поховання датується 1965 роком.

Також на цвинтарі можна побачити близько 205 старовинних надгробків, вирізаних із суцільної брили вапняку.

До наших днів козацьке кладовище збереглося на площі 0.16 гектара. Довгий час воно було занедбаним. У квітні 2017 року Інститут національної пам’яті підтримав ініціативу одеських активістів щодо надання цвинтареві статусу національної пам’ятки. Тільки через чотири роки, у квітні 2021, Міністерство культури занесло цвинтар Сотниківської Січі до Державного реєстру нерухомих пам’яток.

Зазначимо, що у матеріалі використані архівні фото кореспондента 048.ua, які були зроблені влітку 2020 року. Зараз Куяльницьке кладовище виглядає краще, оскільки на ньому періодично прибирають зайву рослинність та фарбують паркан.