Повномасштабне російське вторгнення змінило світогляд багатьох одеситів, запевняє мер Геннадій Труханов, але додає, що прихильники «русского мира» залишаються у місті.

Хто ці люди «з досить серйозними відхиленнями», як переосмислити історію міста, Труханов розмірковував під час інтерв’ю Радіо НВ. Він також розповів про своє «російське громадянство», кримінальні справи і відносини з нардепом Вадимом Новинським.

— Ще у квітні ви говорили про те, що Маріуполь рятує Одесу, що наші захисники, які у Маріуполі відстоюють Україну, відтягують на себе більшу частину російських військ. Це можна стверджувати і зараз?

— Дійсно, це продовжується. Маріуполь рятує не лише Одесу, на мій погляд, а Україну загалом, бо та [самовідданість], яку виявляють наші військові в Маріуполі, це справді приклад героїзму. Я вважаю, що ми в Одесі почуваємося у відносній безпеці, тому що там битва йде у прямому сенсі не на життя, а на смерть.

— Знаю, що у вас військова освіта. Як це допомагає вам у обороні Одеси?

— Допомагає, бо розумію, що відбувається. Проте я не можу втручатися у дії військових. Має бути керівник — один командир, який має приймати рішення та нести за них відповідальність.

Але в той же час я бачу, що наші військові сьогодні досить грамотно забезпечують оборону об’єктів, ми оперативно реагуємо на обстановку, що змінюється. Ми сьогодні готуємо лінію оборони не в самій Одесі, а на підходах до Одеси. Це абсолютно правильно, не допускаючи [ворога] на ближні рубежі, на відстань артилерійського пострілу.

— Не працює порт, заміновані пляжі, місто обстрілюється та були трагічні випадки загибелі людей. Про що одесити говорять зараз, який у них настрій?

— Настрій одеситів залишається бойовим, як і в Україні. Одеса — не виняток: всі об’єдналися у своїх прагненнях захистити своє місто, вигнати окупантів та агресорів з України.

стільки років вважати нас «братнім народом», розповідати щодня з екранів телебачення, як вони люблять Одесу, приділяти таку увагу і підло бомбити

Дуже болісно, як удар у спину розцінюють напади, бомбардування та стрілянину по Одесі. [Говорять] про те, що стільки років вважати нас «братнім народом», розповідати щодня з екранів телебачення, як вони люблять Одесу, приділяти таку увагу і [тепер] підло бомбити, завдавати таких ударів. Ось ця брехня, звичайно, зірвала всі маски і в переважної більшості одеситів з кожним пострілом по Одесі дедалі більше зростає несприйняття «русского мира». Не просто несприйняття, а щодня породжується ненависть до всього, що відбувається, до цієї постійної тотальної брехні про те, що відбувається. Це справді змінило світогляд, погляди багатьох одеситів.

— У будь-якому місті, містечку, селищі можуть бути божевільні, які вітають «русский мир», тобто ті, хто може здавати позиції ЗСУ чи тероборони. Як часто ви стикаєтеся з подібними випадками в Одесі?

— Пильні громадяни бачать, що коли йде зйомка на телефон, миттєво реагують, повідомляють про це відповідні служби — органи Патрульної поліції, Національної поліції, Служби безпеки України. Люди стежать дуже пильно за тим, щоб цього не було.

А ті люди, які ще живуть із досить серйозними відхиленнями… Я навіть пояснити не можу. Був випадок. Я їхав містом, подивився, що стоїть поліція і розмовляє з літньою жінкою. Я вийшов, привітався, говорю: «А що взагалі відбувається?». Я не хочу повторювати, що вона казала. Я подивився і говорю: «Жінко, ви взагалі розумієте, що відбувається? Ви розумієте, що до нас у країну, у наш дім прийшов ворог і вбиває мирних людей? Вам пощастило. Дай Боже, щоб вам щастило у житті і щоб до вас додому не прилетіла ракета. Як ви можете ще розмірковувати на цю тему?». І знаєте, видно, що людині нічого сказати, коли аргументовано щось говориш. Ну ось такі люди трапляються.

— Вона була за Росію?

— Таких — одиниці. Одиниці тих, які ще не зрозуміли чогось, може через вік вже, а може через якісь психічні відхилення.

— Переважна більшість тих, хто став колаборантами у Харківській, Херсонській областях, були членами ОПЗЖ чи інших проросійських партій. ОПЗЖ має досить сильні позиції у Одесі. Чи стикаєтеся ви з цими колишніми чи чинними політиками?

— В обласній раді партія та фракція ОПЗЖ місяці два тому, з початком війни, саморозпустилася — заявили про те, що вони всі виходять із цієї фракції.

У місті ситуація була якась така: вони заявили, що тимчасово припиняють [дільність] через неможливість [її здійснення], потім частина заявила про те, що виходить з партії і з фракції.

У нас ще й у міській, і в обласній раді є фракції Шарія — хтось заявив що виходить, хтось — що не виходить.

Я взагалі вважаю, що ухвалений закон і сьогодні треба рішучіше чинити з тими, хто не заявив про свою проукраїнську позицію, поки [політик] не висловив своїх публічних аргументованих доводів, чому він це зробив і не назвав речі своїми іменами. Ми маємо домогтися, щоб вони вголос пояснили. І почути цю позицію не лише від рядових членів, яких набирали по списках, а тих, хто ще вчора позиціонувався як лідери партії, мали права керувати фракціями, у них звання народних депутатів України. Вони насамперед мають висловити свою позицію, бо від окремих народних депутатів та членів цієї партії ми досі не почули чіткої позиції в Одесі.

— Чи ви розумієте, що це потенційні зрадники?

— Зважаючи на те, що відбувається в Херсоні, звичайно. Це вже всі розуміють.

— Вас підозрювали, що ви або мали, або маєте російський паспорт. Через це існувала недовіра до вас, коли почалася війна. Чи можете ви якось пояснити цю історію?

— [Це] із 2014 року почали використовувати, коли я йшов на мої перші вибори кандидатом у мери. Підняв [тему] мій політичний опонент на виборах, отримав відповідь, що я не маю російського громадянства і ніколи [його] не було.

У 2015 році ще одні вибори і знову порушив питання вже [грузинський політик, громадянин України Міхеїл] Саакашвілі. Ось це все з політичною метою піднімають. Але я вважаю, що остаточну крапку поставили, коли під час судового засідання представник сторони обвинувачення зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури зачитав відповідь Російської Федерації про те, що я не мав громадянства ніколи.

Інша дивовижна штука сталася. Коли у 2020 році були вибори до місцевих органів влади та вибори мера, народний депутат Микола Скорик (він був основним опонентом на посаду мера) писав запит від свого імені в посольство Російської Федерації про те, щоб йому дали дані, чи є в мене громадянство РФ. По-перше, захист персональних даних: будь-яка людина вам відповість, що вони взагалі не мали права відповідати. Проте написав він запит 11 листопада, 15 листопада був другий тур виборів, а 13 листопада він отримав відповідь РФ.

Можете уявити, з якою швидкістю розглянуто це звернення? Текст був приблизно такий: «Ретельно розглянувши ваш лист (за три дні), розібравшись у ситуації, ми вам повідомляємо, що так, дійсно, він є громадянином Російської Федерації». Після купи листів, які вони офіційно направили органам НАБУ, прокуратури тощо. Це знову ж таки свідчення того, що [існують] маніпуляції, використання цих ярликів. Але я вважаю, що це вже перегорнута сторінка, забута, але вона [завдала репутаційних втрат].

Так само, як сьогодні використовуються і всі корупційні провадження, які закінчаться, звісно, виправдувальними вироками і, я впевнений, вибаченнями на мою адресу. Але у політичному жанрі це використовується.

— Про яку корупційну історію ви говорите зараз?

— Ті підозри, які мені висунуто. За окремою [справою] вже був виправдувальний вирок. Зараз вони далі розглядають нову підозру, яку мені вручили, яка розвалиться. Хотілося б, щоб вони прозріли і якось це розвалилося все на рівні досудового розгляду, бо подавати звинувачення сьогодні до органів прокуратури чи суду — це просто абсурд, не підтверджений нічим абсолютно, але з метою політичних ігор…

— 6 жовтня 2021 року вам та ще трьом чиновникам Одеської міської ради було вручено підозри «у зловживанні службовим становищем та участі у злочинній організації, яка незаконно заволоділа активами територіальної громади Одеси та згодом легалізувала незаконно отримані доходи». Повідомляється, що мільярдер і нардеп Вадим Новинський вніс за вас заставу — 30,2 мільйона гривень. У яких стосунках ви з Новинським? Чи була у вас можливість спілкуватися з ним після того, як почалася війна?

— Так, ми недавно зв’язувалися з ним, я вже не пам’ятаю, з якого питання.

Він вніс заставу. Це була його ініціатива, я йому вдячний, бо в мене таких грошей не було. [Ми] у нормальних людських стосунках.

— На чиєму боці він зараз? Ми його пам’ятаємо як людину, яка вважалася прокремлівською. Чи говорили ви з ним про війну?

— Я знаю, що він із першого дня війни засуджує дії Російської Федерації, що він проукраїнський. Я б не спілкувався з ним, якби відчував, що він має якісь інші погляди. Я бачу, що він сьогодні перебуває в Україні, активно допомагає Збройним силам, людям, які сьогодні потрапили до складної ситуації, біженцям. Я бачу, що ця людина сьогодні з нами разом і протистоїть агресії, згідно з тією інформацією, яку я маю. Жодних заяв чи прагнень на підтримку так званого «русского мира» [від нього] я не бачив.

— Одеса є багатонаціональним містом, але ми також знаємо, що російська мова та культура завжди відігравали важливу роль. Зараз бачимо, що багато українських громадян відмовляються від російської мови чи культури, бо це мова та культура агресора. Чи готові до цього одесити? Чи можете ви уявити, що в Одесі, наприклад, прибрати пам’ятник Катерині II?

— Я чудово розумію, що Путін створив сьогодні в Україні і що доведеться приймати такі складні рішення. Чому складні? Тому що є історія, яка не є політизованою. Історія Одеси ось така — ось так Одеса була започаткована, ось такі люди відбудовували Одесу, і поряд з ними Катерина підписала указ. Це частина історії нашого міста.

Якщо ми розглядаємо питання мови в Одесі, то ми її називали завжди одеською мовою — мовою міжнаціонального спілкування. Ви правильно сказали, це багатокультурне, багатонаціональне місто. Але сьогодні, як я вже сказав, реалії такі, що російські солдати стріляють у нас, російські солдати чи офіцери бомблять чи роблять пуски ракет по наших містах і, звичайно, це потребує нового переосмислення. Звісно, воно буде.

— Сьогодні з’явилася новина, що на Алеї слави в Одесі закрили чорною плівкою монумент із написом «Місто-герой Москва», тобто це переосмислення вже йде?

— Ми з вами трохи забігаємо наперед. Я і зі свого боку думаю, що можливо завтра підготую своє бачення цих питань — їх часто задають, і ми собі ставимо, і я навіть собі ставлю. Тому це рішення має бути, але воно має бути офіційним.

У нас є вказівник до міст-побратимів поряд із мерією. Ми прибрали його, причому робили це не вночі, а публічно заявили про нашу позицію.

— Ми знаємо, що з мерами інших міст зв’язувалися російські окупанти, пропонували здати місто. Чи надходили такі пропозиції на вашу адресу?

— Таких дзвінків не було, і я певен, що не буде. Вони, гадаю, знають мій характер. Я ніколи не був зрадником своєї країни.

Мене, скажу відверто, спочатку трохи дратувало, коли мені кажуть «від вас не очікували»… А хто від мене очікував [зраду]? Давайте запитаємо тих, хто очікував: що вони сьогодні зробили або зроблять.

Я не хочу перераховувати тут багатьох принаймні одеситів, які вважали себе патріотично налаштованими, і сьогодні десь за кордоном чекають, чим закінчиться війна в Україні.

Я не хочу перераховувати тут багатьох принаймні одеситів, які вважали себе патріотично налаштованими, і сьогодні десь за кордоном чекають, чим закінчиться війна в Україні. Тому мені ніхто не дзвонив і дзвонити, напевно, не буде. Я свою позицію з першого дня говорив: в Одесі захищатиму своє місто разом із жителями і нікого ми сюди не допустимо.