Минуло трохи більше двох місяців з того моменту, як тема пам’ятника Катерині ІІ в Одесі, або, як його ще називають, «Засновникам Одеси», почала набирати обертів в інформаційному просторі міста. В Одеських ЗМІ ледь не щодня з’являлися згадки про монумент. Активісти його декілька разів обливали фарбою, починаючи з 10 вересня. Нещодавно імператрицю одягнули в ката. А у неділю, 6 листопада, Катерину загорнули в чорний поліетилені навколо всього пам’ятника звели височезний паркан. У мерії пояснили, що наразі ведуться підготовчі роботи з демонтажу та перенесення скульптурної композиції.

А чи знали ви, що пам’ятник вже закривали, правда, не плівкою, а тканиною, і у такому вигляді він простояв кілька років, допоки не був демонтований?

Журналіст 048.ua розповість, чому пам’ятник «Засновникам Одеси» одного разу вже був знятий і що цьому передувало.

Одразу зазначимо, що у даному матеріалі ми не будемо говорити про життєпис Софії Август Фредеріки Ангальт-Цербст-Дорнбург, а саме так насправді звуть Катерину ІІ. Ми поговоримо саме про те, як скульптура Катерини ІІ з’явилася в Одесі і коли, чому та куди була перенесена.

Почнемо з того, що імператриця ніколи в Одесі й не була, а засновницею міста її називають лише через те, що у 1794 році своїм рескриптом вона почала будівництво військової гавані, купецької пристані та реалізацію нового генплану міста на території османського містечка Хаджибей.

Щодо пам’ятника цій неоднозначній історичній постаті, ідея його створення з’явилася у Міської управи в 1890 році. Тоді ж було оголошено конкурс на пам’ятник до сторіччя з дня заснування міста, яке планувалося відсвяткувати у 1894 році. Перемогу отримав проєкт одеського архітектора Юрія Дмитренка «Пам’ятник Імператриці Катерині II у м. Одеса», який було затверджено до реалізації у серпні 1892 року. Моделі скульптур були зроблені петербурзьким скульптор Михайлом Поповим за попереднім кошторисом у 10000 рублів. Ливарними ж роботами та встановленням п’єдесталу займались одеські скульптори Борис Едуардс та Леопольд Менціоне. Нагляд за зведенням здійснював Юрій Дмитренко.

Реалізація проєкту затягнулась, тому на день міста вдалося влаштувати лише урочисту закладку пам’ятника. Відкриття ж відбулося лише у травні 1900 року. Пам’ятник було встановлено на однойменній площі трикутної форми.

Площа, обрана для будівництва пам’ятника, спочатку мала назву Генуезька, але протягом історії 7 разів змінювала її. В різні часи називалася Єлизаветинська, Дюківська, Карла Маркса, Адольфа Гітлера.

Також цікаво, що площа була запланована підполковником Францем де Волланом і на початку мала круглу форму. Посеред неї було розпочато зведення військової церкви Святої Катерини. Однак після смерті Катерини ІІ будівництво церкви припинилося Павлом Першим, а у 1821 році рештки недобудови були прибрані. Проте це дало змогу нині асоціювати площу не з пам’ятником імператриці.

У 60-ті роки ХІХ століття на місці пам’ятника був невеликий сквер з фонтаном.

Акт про демонтаж пам’ятника Катериі ІІ

У березні 1917 року, коли Микола ІІ розкоронував сам себе, припинила своє існування російська імперія. У квітні того ж року пам’ятник вирішили знести, оскільки імперія розвалилася, а місто було під владою демократичної УНР. Тому пам’ятник цариці посеред міста був вже не доречний і не відповідав новій дійсності.

Для прийняття рішення про демонтаж Катерини ІІ було скликано комісію міської Управи. На опублікованому одеським блогером з псевдонімом Віктор Мисливець фото копії відповідного протоколу від 20 квітня 1917 року можна прочитати, що пам’ятник планували демонтувати без пошкоджень. Розглядалося два варіанти.

«Всѣ фигуры отлиты изъ бронзы. Члены Комиссіи высказались в том смыслѣ, что съемка фигуры Екатерины ІІ по частямъ и перевозка ея въ музей не представляетъ трудности и опасности по отношению къ порче ея.

Затрудненіе можетъ встрѣтиться лишь при съемкѣ нижней части залитой цементомъ. Было высказано два мнѣнія: І/ разбить цементъ и снять нижнюю часть, 2/ не разбивая цемента, подсѣчь гранитъ пьедестала на высотѣ задѣлки штыря и снять нижнюю часть вмѣстѣ с частью гранитнаго пьедестала.

Послѣ обмѣна мнѣній остановились на первомъ способѣ», — йдеться в протоколі.

Все ж у 1917 році демонтувати монумент не вдалося через спробу повалення більшовиками Одеської ради Української Народної Республіки. Тому пам’ятник просто загорнули у тканину.

Остаточно доля монумента була вирішена у 1922 році, коли російські більшовики без царемоній його знесли.

«Саму скульптуру Катерини розбили на шматки. Залишились лише голова і плечі. Круглий постамент з граніту потім довгий час лежав на базі скульпторів на Пересипі, поки зовсім не пропав. А ця голова і чотири нижні фігури простояли під дощем і снігом всю радянську владу не в експозиції, а у дворах спочатку одного, потім другого, потім третього музеїв», — підкреслив Віктор Мисливець.

Неточну копію пам’ятника з використанням оригінальних чотирьох нижніх фігур знову встановили в 2007 році за сприяння тодішнього мера Одеси Едуарда Гурвіца.

В коментарі виданню Суспільне історик Тарас Гончарук підкреслив, що відновлений монумент – це «маркер новоросії»:

«Вони поставили цей пам’ятник як маркер Новоросії. Тоді ж, в ці самі роки, з’явився пам’ятник Катерині в Тирасполі. Зараз, ми знаємо, буде пам’ятник Катерині в Херсоні, тому, я думаю, що вони будуть за нього чіплятися до кінця. Давайте ми будемо знати, що цей пам’ятник – пам’ятник злочинцю, вбивці свого чоловіка. Людині, яка знищила українську державність, людині, яка наприкінці 18 століття зробила з українців рабів».

Блогер Віктор Мисливець у своєму матеріалі на ресурсі Історична правда написав наступне:

«Москва дала п’ять мільйонів доларів, щоби Катерина в Одесі стояла знову. На невкрадену частину московських грошей підприємець Руслан Тарпан замовив новороб — нову неточну копію скульптури Катерини».

У 2022 році питання про демонтаж пам’ятника знову стало актуальним. Для цього є дві основні причини: 

• Катерина ІІ не засновувала Одесу. «Це міф Скальковського, який з’явився вже після смерті імператриці»;
• розв’язання сучасною росією повномасштабної війни проти України.