Часто говорять, що Одеса – гарне місто, але занедбане: старий центр руйнується, багато сміття на вулиці і взагалі – ніхто нічого не робить. Але є чудова приказка – хочеш щось зробити добре — зроби це сам. Так вирішила і героїня нашого інтерв’ю.

Юлія Карабаджак — блогерка, яка розказує у соцмережах про наше місто. Про неї дізналися в Одесі та за її межами, коли дівчина розповіла про маршрут «очеретового» 20-го трамвая. Юлія самостійно організувала прибирання на кінцевій зупинці біля лиману.

Як дівчині вдалося одним відео в Тік-Тоці організувати велике прибирання разом з волонтерами та комунальниками та про шлях Юлії від випікання тістечок до добрих справ для міста – читайте далі у нашому інтерв’ю.

Розкажіть про себе, чим ви займалися раніше?

Я займаюся тільки блогерством. Ще до початку війни у мене не було постійної роботи. Якийсь період я випікала тістечка, майже півроку напевно, робила їх на замовлення просто тому, що потрібно було щось робити руками, відволікатися від новин та не тримати постійно телефону руках. Але, зрештою, зрозуміла, що це не моє, бо я не можу бути зачиненою на кухні. Мені потрібно бути з людьми, потрібно бути на публіці, спілкуватися, щось розповідати.

Про Одесу я хотіла розповідати ще з 2018 року. Тоді в мене була ідея: я знімала відео для свого ютуб-каналу, але я, так би мовити, на Одесі тренувалася, бо взагалі у мене було бажання бути тревел-блогеркою. Я поступово купляла собі квитки у Європу, складала маршрути… Почала подорожувала, але в одній з таких подорожей я загубила свою відеокамеру з карткою пам’яті, з купою відео, а потім вже почався ковід. Я зрозуміла, що точно вже нікуди не поїду. І, в принципі, ця ідея відійшла на другий план.

За кілька місяців до повномасштабного вторгнення я пішла на курси екскурсоводів. Думала, спробую якось для туристів проводити екскурсії, але, зрештою, курси я так і не закінчила. Я прослухала теорію, а на практиці зрозуміла, що мені не дуже цікаво. Тістечка — це теж не моє. До того ж я побачила, як багато людей виїжджають з Одеси. І треба тримати курс на українізацію. Зараз саме час. Потрібно вже знайти свій власний фронт і на ньому теж докладати зусиль до нашої спільної перемоги. 

Ви ведете блог українською мовою. Чи було важко перейти з російської на державну?

Мені здається, складно знайти людину, яка в Одесі з народження українською розмовляла. Таких одиниці. Було складно. Треба було пережити ці переломні моменти, коли казали, що російськомовні українці гірші за всіх інших, і тому мені було через це дуже прикро і боляче. Бо тут намагаєшся теж якось допомогти своїй країні, а тебе за це пригнічують, що ти просто не тією мовою розмовляєш. Спочатку в мене був супротив, але потім розуміла, що вони праві.

Чому вирішили повернутися до блогерства?

Зрозуміла, що хочеться створювати ком’юніті образ Одеси, привітної до всіх, бо знаю, що в місті багато внутрішньо переміщених осіб. Хотілося створити атмосферу, що тут вони — вдома. І мовне питання, щоб воно якось не так сприймалося, щоб в новинах не писали, що в Одесі знову люди російською мовою говорять. Показати, що Одеса теж змінюється.

Також хочу, щоб про мене знали, підходили на вулиці, але треба було мати місію. Я обрала шлях, який для мене цінніший, бо йти просто за грошима — недостатньо. Моя місія — це щось змінити, щось створити.

Яке було перше відео, після якого ви вирішили далі знімати і викладати все у Тік-Ток?

Я Тік-Ток не планувала взагалі вести, у мене був інстаграм, але він повільно розвивався. І потім одна моя знайома запитала, чи є в мене Тік-Ток, я кажу – ні. Я навіть не знала, які там відео взагалі є. Думала, що нішею, яка мені подобається, ніхто не зацікавиться. Але вона мене так запитала і каже: «а ти спробуй». Я подумала, а що я втрачаю? Ну добре, спробуємо. І здається, що перше відео було про Леоніда Утьосова, про пісню «У Чорного моря». Все почалось з того, що я колись почула щось або на курсах, або сама прочитала та подумала: «о, я цього я не знала раніше» та напевно, що хтось також, як я, не знає, то треба розповісти. Мені сподобалося, що з’явилась українська версія цієї пісні.

І коли побачила, що там не п’ятсот переглядів, а кілька десятків тисяч, то зрозуміла, що напевно є в цьому сенс. Дуже була вражена коментарями, бо люди дійсно подивилися. Вони мають якусь думку щодо цього, її висловлюють. Це дуже надихає. Тому я зрозуміла, що треба продовжувати.

Я бачила ваше відео про 20й трамвай і мене воно надихнуло. Тому що не всі знають про цей маршрут. Мені сподобалось, що ви не просто розказали про нього, а взяли ініціативу у свої руки і самі зробили там прибирання. З чого все почалося?

Все почалось з того, що я прийшла влітку на культурну реставрацію, побачила книжку, взяла її почитати. Це була книжка Дмитра Жданова «Трамвайні історії Одеси». Там була інформація про зупинкові павільйони, вона для мене була не нова, але вона мене надихнула зробити про це відео. Нагадати людям про це, розповісти та проїхатися 20-м трамваєм. Це для мене тоді було таким відкриттям. Я думала: «о, боже, так гарно, чому про це ніхто не каже, нічого з цим не робить».

Спочатку зробила стікери та аудіогід.

Він триває майже півгодини, я їздила цим маршрутом декілька разів, відміряла час, який там займає від однієї зупинки до іншої. Чесно, думала, що я на ньому багато зароблю, але воно не зовсім вийшло. Втім, все одно, ідея була в тому, щоб показати, що Одеса може бути іншою. Вона може бути і українською мовою та не тільки про дворики, котики та Дюка де Рішельє, який зараз нас не може порадувати своєю посмішкою.

В листопаді зробила відео, яке «залетіло» на більше ніж півмільйона переглядів.

Це п’ять причин проїхатися 20м трамваєм. Багато людей взагалі не чули про цей маршрут. Потім люди почали користуватися ним, бо я отримувала відгуки — вони користувалися аудіогідами. На новий рік я поїхала до Львова на 2 дні і там був рейс «Львів — Львів казковий» до Брюховичей, на ретро-потязі. Там був лише ретро-локомотив, а вагони були звичайні. Він привертав увагу, він видавав гучні звуки на все місто і там купа була купа туристів. Вся подорож займала туди-назад годину: 15 хвилин в один бік і 15 — назад, ще півгодини ми були на цій станції. 

Така ідея, начебто, дуже проста, але й геніальна, і людям потрібно було свято. Там, ну вибачте, навіть мальовничого виду насправді не було, а в нас є трамвай, є історія, є кладовище, є цей очерет. І я подумала, чому б це не зробити у нас в Одесі.

Ця думка просто не давала мені спати, бо потенціал реально є, але, звісно, над цим маршрутом треба попрацювати. Привести його до ладу.

І ось у березні я побачила анонс події «Хакатон — генератор ідеї». Це був дводенний інтенсив, де навчали створювати проекти з ідей, і я виступила на ньому зі своїм проектом. Мені було цікаво побачити, який буде зворотній зв’язок. Ми посіли 3 місце, і це для нас дало змогу розмістити наш проект на краудфандинговій платформі. Але проект був недороблений до кінця, бо, наприклад, я хочу на кінцевій зупинці зробити парк, зелену зону відпочинку. Я лише знаю, що мені треба дерева висадити та лавочки поставити, але я не знаю, як це взагалі втілити у життя, які документи потрібні, скільки грошей.

І так само відреставрувати зупинку. Перший етап, що був такий, більш-менш реальний — це зробити прибирання сміття. Там його було багато, і я так само зробила відео, на нього відгукнулося більше сотні волонтерів. Я з усіма зв’язалася, люди прийшли. Департамент міського господарства відреагував на це відео, звернувся, запросив на зустріч. Сказали: «ідея — супер, давайте всі разом об’єднаємо зусилля, і це все втілимо». 

Є пропозиції, бо я так само зараз відкрита до людей, які можуть чимось допомогти або досвідом, або знаннями, або контактами з кимось, аби ще чимось. Мені дуже хотілося, щоб це був максимально народний проект, щоб якомога більше людей побачили, що все в їхніх руках, і вони мають привід собою пишатися. Колись вони приїдуть зі своїми родичами та скажуть: «дивись, оце дерево я тут посадив, а тут ми з друзями прибирали». Щоб вони розуміли, що все можливо, що ми не маленькі люди, які нічого не можуть вдіяти.

Люди кажуть: «Одеса — занедбане місто, там архітектура така, ой бруду купа». Я на це завжди відповідаю: «І що? Які ваші пропозиції?». Бо говорити про погане всі можуть, а що ви можете зробити, щоб це якось змінити? Бо проблеми дійсно є і потребують вирішення.

Як пройшло ваше прибирання?

Я думала, що буде всього людей п’ятдесят. Оце буде кльово, думала. А записалося 134. Не всі зрештою змогли прийти, але десь сотня була.

Ми прибирали дуже швидко, впоралися десь за півтори години, бо дійсно людей багато, ще й комунальники були. Ми приїхали всі на кінцеву зупинку, сіли в один вагон, проїхали повністю весь маршрут, прослухали аудіогід. Потім розділилися на групи на певні локації. Там швиденько прибирали і після прибирання для нас ще провели екскурсію. Вона тривала теж півтори години, у нас був партнер, який годував смаколиками. І ось з екскурсією ми відвідали кладовище, послухали його історію. Потім до печер піднялися. Я там вперше була взагалі, не уявляла, що там таке є. Вже після цього на свій власний вагон сіли і повернулися назад.

Ви прибрали сміття на всьому шляху 20-го трамвая?

Ми взяли весь маршрут, але там були такі території, наприклад, в глибині очерету, там місцевість така, земля болотиста. Волонтерам не дуже рекомендувалася там знаходитися, бо це небезпечно. Там потрібна техніка, потрібні спеціалісти. А у мене ще були волонтери шкільного віку. Тому не всі ділянки ми там задіювали.

Результат відчутний. Я навіть отримала відгук від однієї дівчини. Вона користується цим трамваєм, вона їхала і каже, що не одразу зрозуміла, що відбувається. Побачила прибирання і каже, що прибирають дуже завзято.

Ми маємо спільний чат та багато енергії. І ось зараз треба шукати, куди її ще, цю енергію, направляти.

Які ще маєте ідеї щодо 20-го трамвая?

Ідея завершена. Звісно, хотілося далі розвивати, наприклад, щоб була екскурсія, потім і кладовище, і ось ці печери. Але, чесно, там і з печерами багато роботи. Можливо, це буде інший проєкт. Також було б добре, щоб був окремий вагон, екскурсійний. Щоб він так само був з аудіогідом. І люди, наприклад, на Херсонському сквері сідали на цей екскурсійний вагон, проїжджали повністю весь маршрут, милувалися природою. А на кінцевій в парку щоб було комфортно, щоб були облаштовані туалети,щоб була можливість водичку взяти і сфотографуватися з цим вагончиком на фоні відреставрованої зупинки. 

А далі, хто зна, може це приверне увагу і до Хаджибейського парку, який там колись був. Саме заради якого і був побудований цей маршрут у 1883 році. Я бачила статті у 2018 році, що планувалася реставрація того парку. Навіть бюджет був прописаний, але чомусь нічого не зробили.

У 2019 році планували відреставрувати всі бельгійські зупинки, які є в місті. І так само чомусь нічого не зробили. У мене є така прям дуже сильна надія, що зараз можна зробити все.

Що ще ви плануєте змінити в Одесі на краще?

Дюківський парк би привести до ладу. Бо там просто сум, а місце, по-перше гарне, а, по-друге, історичне. В тому районі потрібна локація для прогулянок, щоб там було безпечно і цікаво. Бо я, наприклад, пам’ятаю, як колись працювала неподалік від цього парку. Мені було 16 років і дуже часто я закінчувала робочий день об 11 вечора. Маршруток вже не було, мені потрібно було якось дістатися дому. Мені потрібно було вздовж усього парку йти, і це було найстрашніше для мене випробування, бо хтозна, що в тому парку відбувається? Там відбувалися страшні речі. Тому, дивлячись на те, як виглядає парк Перемоги, парк Горького, хочеться, щоб Дюківський парк так само виглядав, бо він на це заслуговує. І людям це потрібно.