27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Під час Другої світової війни нацистська Німеччина та її союзники знищили приблизно дві третини європейських євреїв — близько 6 мільйонів людей. Півтора мільйона вбили на території окупованої гітлерівцями України, інформує FREEДОМ.

19 вересня 1941 року німецькі війська увійшли до української столиці. Перед здаванням міста радянська армія замінувала Київ. 24 вересня, на п’ятий день нацистської окупації, приміщення штабу та комендатури злетіли у повітря. Загинуло багато німців, а ще більше — киян. Вибухи та пожежі охопили центр. Містом спеціально поширювали чутки, що за підривами стоять не радянські спецслужби, а євреї.

Роман Маркович Шварцман, нині голова Одеської регіональної асоціації євреїв, згадує, як 5-річним хлопчиком потрапив до Бершадського гетто на Вінниччині. Розповідає: якби Друга світова війна тривала на півроку довше, його родина не мала б шансів вижити. Йдеться про маму, братів і сестер. На той час його батько та старший брат пішли на фронт.

“Ми почали пухнути з голоду. Ось пам’ятаю, коли вже треба було зустрічати визволення, ми вже лежали такі товсті, товсті руки ноги, великий живіт, бо процес був зовсім інший з організмом від голоду. Якби ще десь пів року тривала війна, якби не було звільнення, то, звісно, кількість людей, яка була в гетто до яких черга не дійшла до знищення, була б знищена”, — каже Шварцман.

Через 81 рік Романа Марковича знову вдома застала війна — повномасштабне вторгнення Росії до України. Каже: раніше його хотіли вбити, бо він єврей, зараз убивають як українця. Якщо раніше він боявся смерті, то зараз його найбільший страх — втратити своїх рідних.

Багато українців під час Другої світової війни вкривали та рятували євреїв від смерті. Згодом вони отримали почесне звання “Праведник народів світу”. В Україні людей з таким званням — понад дві з половиною тисячі, 203 особи — з Одеської області. На початку двохтисячних в Одесі висадили березовий гай, кожне дерево присвячене тим, хто вкривав євреїв під час Голокосту. Її так і назвали — Алея Праведників світу.

1941 року, тоді ще на околиці міста, починалася дорога смерті для десятків тисяч євреїв Одеси. Далі їх відвозили до концтаборів, на згадку про загиблих у місті було встановлено пам’ятний знак.

Директор Одеського музею Голокосту Павло Козленко понад 15 років вивчає трагедію єврейського народу. Щороку він організовує заходи, присвячені Голокосту. Незважаючи на загрозу масованих ракетних ударів росіян, знову збирає одеситів, щоб нагадати їм про ці події.

“Ти вже сьогодні зовсім інакше це все сприймаєш і тим більше розумієш, що все що ти робив 15 років до цього було дуже важливо. Тому що я завжди говорив про те, навіщо потрібно зберігати пам’ять про Голокост, щоб це ніколи не повторилося в жодного з народів. Сьогодні ми з вами вже на жаль прирівнюємо до нашого часу. Ми сьогодні бачимо братські могили, ми сьогодні бачимо гауляйтерів, колаборантів. Тобто, на жаль, все повторюється”, — каже Козленко.

Наймасовішу кару в Одесі провели на території 9 артилерійських складів, які тоді перебували на околиці міста. Після вибуху будівлі румунської комендатури радіокерованою міною, закладеною саперами червоної армії ще до окупації, війська німецької армії почали мстити: страчували за одного загиблого офіцера — 200 мешканців Одеси, а за життя одного солдата — 100 людей.

19 жовтня 1941 року в одному місці було живцем спалено близько 25 тисяч одеситів, більшість з яких були євреями. У радянському союзі говорити про Голокост було заборонено. За словами Павла Козленка, через засекречені дані — порахувати точну кількість загиблих досі неможливо. Проте відомо, що кожна четверта жертва Голокосту мешкала на території сучасної України.