Щоб бути максимально ефективним в тилу і мати сили працювати задля спільної перемоги, психологи радять час від часу відволікатися від стрічки новин і деструктивних думок.  Але навіть відпочивати та перезавантажуватися можна з користю.

Пропонуємо переглянути добірку найкрутіших українських фільмів, просякнутих народним духом, щирістю та справжністю, які повинен побачити кожен українець.

Донбас(2018)

Стрічка «Донбас» отримала приз за кращу режисеру у номінації «Особливий погляд». Фільм складається з 13 історій, які перетікають одна в одну. Режисер фільму Сергій Лозниця сам писав сценарій, а сюжети брав з відеороликів, які викладали на YouTube.  Загальний кошторис проекту склав 71 млн. 340 тис. грн.

Кінострічка «Донбас» — це мозаїка із історій людей, які живуть на Донбасі. Кожна із них і трагічна і комічна водночас. У фільмі відтворені реальні події, що відбулися на окупованих територіях на сході України. В одній з сцен німецький журналіст та український оператор зустрічаються з російськими військовими, які не мають ніяких знаків розрізнення та видають себе за донецьких ополченців.

Якщо ви не встигили насолодитися фільмом одразу після його прем’єри, або давно мріяли переглянути його ще раз – саме час це зробити.

Додому(2019)

Це історія кримськотатарської родини — батька та його синів, загиблого і живого. У центрі сюжету «Додому» — історія кримського татарина Мустафи, у якого помирає старший син. Батько приїжджає до Києва, куди його два сини поїхали після анексії Криму, аби повернути молодшого сина додому, а старшого поховати на півострові згідно з мусульманськими традиціями.

За словами режисера, у стрічці він через історію однієї родини намагався показати всю трагедію кримськотатарського народу та розказати про реалії сьогодення, у яких всі опинилися.

Стрічка «Додому» не залишить байдужим жодного глядача, адже вона підіймає дві найважливіші речі в житті: любов і цінності. Любов до своєї землі, батьківщини, дітей. Міжнародна прем’єра картини відбулася у конкурсній програмі Особливий погляд Каннського кінофестивалю 2019, а на ОМКФ 2019 фільм отримав Гран-прі.

«Земля блакитна, наче апельсин»(2020)

«Земля блакитна, ніби апельсин» – історія жінки Ганни, яка сама виховує чотирьох дітей у Красногорівці. Частина міста існує звичайним життям, а інша поступово перетворюється на руїни. Місцеві звикли до обстрілів, діти мають звичку ховатися в підвал та знають, як розрізнити постріли лише по характеру звуку. І це, на превеликий жаль, стає частиною дорослішання кожного з них.

Режисер Ірина Цілик цілий рік спостерігала за мамою Ганною та її старшою дочкою Мирославою, які разом знімали своє аматорське кіно про життя у прифронтовій зоні. Герої фільму «Земля блакитна, ніби апельсин» не звертають увагу на камеру, адже вони зайняті своїми зйомками. До речі, незвичайна назва фільму – це цитата з вірша Поля Елюара, яка передає сюрреалістичне поєднання світів мистецтва та війни.

Фільм отримав премію за найкращу режисуру документального фільму на кінофестивалі «Санденс».

«Мої думки тихі»(2019)

«Мої думки тихі» розповідає про звукорежисера і музиканта Вадима, який, зазнавши безлічі невдач у роботі й особистому житті, отримує шанс розпочати все спочатку.

Канадська компанія пропонує йому записати звуки українських тварин Закарпаття. Для нього це – шанс покинути Україну і вирушити до Канади. Але головним супутником у новій роботі Вадима раптово стає людина, яка для цього аж ніяк не годиться – його мати.

Комедія Антоніо Лукіча «Мої думки тихі» демонструє гумор нової генерації – інтелігентний, самокритичний та незлий. Цей фільм про життя – про батьків і дітей, про самотність, про боротьбу дорослості й дитинства.

Герой мого часу(2018)

«Герой мого часу» – режисерський дебют Тоні Ноябрьової у повному метрі

Головний герой фільму – Жорік з неназваної провінції, якому випадає нагода кілька місяців пожити в Києві. Жорік хоче «зачепитися» в столиці, зрозуміти як люди підіймаються та багатіють. Найкраща характеристика, якою можна описати Жоріка — звичайний.

Це чоловік, якого можна щодня зустрітися на вулицях будь-якого міста України. Проте в Жоріку є дещо, що поєднує його з прообразом – лермонтовським Печоріним. Незважаючи на монотонність дозвілля та однаковість в загальних питаннях, в ньому живе неприборкана тяга до справедливості та пізнання. І хоча світ постійно його розчаровує, ця тяга не дає йому скотитися додолу та перестати боротися.

Кіборги(2017)

«Кіборги» — це воєнна драма, яка на перший погляд може видатись бойовиком, хоча насправді фільм майже документальний. Сценаристка Наталія Воржбит, працюючи над «Кіборгами», їздила до прифронтової зони, спілкувалась із тими, хто обороняв аеропорт, записувала їхні діалоги й розповіді, писала з них персонажів.

Це історія про звичайних чоловіків – чийогось сусіда, брата, хлопця, сина. Невелика група бійців після ротації потрапляє до Донецького аеропорту. Вони всі різні. Персонажі постають перед глядачем яскравими і зрозумілими. Одні говорять українською, інші суржиком, треті російською – так органічно і природно, що на мову в фільмі не звертаєш уваги. Бійці мають різні мотиви приходу на війну, кожен із них по-своєму любить Україну і бачить її майбутнє. Але всі вони тут – і це особистий свідомий вибір кожного героя.

Режисер фільму — Ахтем Сеїтаблаєв. Він розповідає історію чоловіків з їхніми історіями, характерами й людськими обличчями без емоційного надриву й надмірного драматизму. Не шукає, хто правий і хто винуватий – навпаки, показує правду кожного героя.

«Зима у вогні»(2015)

У фільмі показано українську Революцію гідності на київському Майдані Незалежності взимку 2013—2014 років. Те, що починалося як мирна студентська демонстрація в підтримку європейської інтеграції, переростає в безжальну революцію, і призводить до втечі президента з країни. В об’єктиві камери — масштабна мобілізація, майже мільйон громадян з усієї країни повстає проти корумпованого політичного режиму, який використовував силу проти власного народу.

Стрічка «Зима у вогні» американського режисера російського походження Євгена Афінеєвського увійшла до п’ятірки номінантів на отримання американської кінопремії «Оскар».

Поводир (2014)

Це білоруський художній фільм 2001 року режисера Олександра Єфремова, в основу сюжету якого покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору.

Син американського інженера змушений переховуватися від влади після вбивства батька. Йому допомагає колишній командир роти армії УНР, який осліп після поранення в голову. Ці двоє намагаються вижити у непростому світі. Але чи вдасться їм це?

«Клондайк»(2022)

Художній фільм «Клондайк» (2022), дія якого розгортається на Донбасі під час війни, а головні герої живуть у селі, поряд з яким відбувається аварія малайзійського «Боїнга», поставила режисер Марина Ер Горбач.

На американському фестивалі незалежного кіно «Санденс» картина була удостоєна призу за найкращу режисуру. Також її було показано на 72-му Берлінському кінофестивалі — у рамках програми «Панорама».

«Стоп-земля»(2021)

Простота кінострічки «Стоп-земля» — це те, що викликає найпалкіші суперечки. Фільм не прагне розважити розвитком історії, неочікуваними сюжетними поворотами, він не дасть вам навіть розв’язки закладених сюжетних ліній, обірвавши їх титрами.

Фільм загалом не прагне хоч якось розбурхати, хоча відчуття тривоги нависає доволі часто — утім, воно завжди виявляється хибним. Однак йому віриш, так само віриш персонажам та їхнім переживанням, купу разів впізнаєш себе та своїх батьків.

Попри це, «Стоп-земля» — це історія без прикрас. Історія, якій віриш.

Вас також може зацікавити: Європейське кіно, Голлівуд та африканські актори: які фільми та серіали знімали у Києві