39 років, з 1936 по 1975, коли Іспанія перебувала під управлінням диктаторського режиму Франсиско Франко. Сучасна Білорусь з 1994 року знаходиться під управлінням картопляного диктатора Лукашенка, який ще трошки не дотягує до терміну перебування у влади Франко. На 10 років. І не дотягне…

Лукашенко прийшов до влади без громадянської війни, як це було з Франко. Але певні паралелі є: режим Франко підтримала гітлерівська Німеччина, режим Лукашенка підтримав кремль та, трохи згодом, особисто путін, який став справжнім «старшим братом» для білоруського диктатора. 29 років життя країни «під диктовку» кремля призвели до знищення демократичного майбутнього для білорусів, яким вправно «замилювали очі» пропагандою про «якість білоруського життя на рівні з омріяним срср», пише політолог Юрій Федоренко у своєму блозі на Цензор.нет.

Не всім білорусам була до вподоби така «казочка». Багато хто розумів, що режим лукашенка веде країну шляхом, дуже далеким від ідеалів свободи та незалежності нації. Після «чесних» виборів 2020 року, коли диктатор абсолютно спокійно привласнив собі перемогу, почалася справжня зачистка Білорусі від незгодних. В одному із інтерв’ю лукашенка, він публічно обіцяє «розібратися» зі зрадниками і «не своїми людьми». Диктатор виконав обіцянку запровадженням справжнього терору проти людей, що вийшли на вулиці, протестуючи проти результатів виборів.

Опозиція Білорусі програла режиму лукашенка. Як і в Іспанії середини ХХ століття. Так і не встановлена кількість жертв репресій режиму Франко. За словами очевидців, людей могли вбивати навіть за нешанобливі відгуки про церкву або читання опозиційної літератури. За даними історика Пола Престона, після закінчення війни «20 000 людей було знищено, десятки тисяч загинули в ув’язненні від хвороб і голоду. Півмільйона втекло з країни».

Кількість знищених режимом лукашенка білорусів на разі не відома, але за кількістю тих, хто втік з країни, рятуючись від репресій, жахлива статистика дуже близька до кількості іспанців, які залишили диктаторську Іспанію у ті далекі роки. Із Білорусі після серпня 2020-го виїхало від 200 тисяч до 500 тисяч осіб. Такі дані наводить Парламентська асамблея Ради Європи.

Соціально-економічна політика режиму Франко базувалася на чотирьох основних елементах — контрольованій економіці, автаркії, корпоративізмі та соціальній «гармонізації». За виключенням автаркії (економічний режим самозабезпечення країни, в якому мінімізується зовнішній товарний оборот), яка не могла бути притаманна Білорусі, що стала фактично сателітом імперської росії, все інше відповідає реаліям сьогодення країни, яка опинилася між диктатом лукашенка та імперськими забаганками «великого брата».

Іспанія Франко під час Другої світової війни офіційно зберігала нейтралітет. Але це не завадило їй направити на допомогу Німеччині воювати проти срср «Блакитну дивізію». Мабуть саме прикладом Франко користується лукашенко, який, начебто, і не «агресор» у війні росії проти України, але саме з території «непричетної» Білорусі відбувалося вторгнення московських орків на Чернігівщину та Київщину. Саме з аеродромів Білорусі злітали літаки окупантів для завдання ударів по території України, знищення інфраструктури та масових вбивств мирних українців. То причетна чи ні Білорусь?

Франко протримався у владі 39 років завдяки зовнішній підтримці. Спочатку була гітлерівська Німеччина. Після поразки фашизму у Другій Світовій Війні пронімецька позиція Іспанії призвела її до ізоляції. Але трохи згодом, завдяки яскраво вираженій антикомуністичній спрямованості влади Франко, Іспанія опинилася практично під патронатом США. Лукашенко поки що тримається при владі лише завдяки «кураторам» з кремля. Неминуча поразка путіна та знищення його диктаторського режиму після перемоги України залишить лукашенка сам на сам з білоруським суспільством, яке навряд чи захоче та зможе жити «під диктатором». Та й міжнародне суспільство, в першу чергу – українці, не забудуть, звідки завдавалися удари по Україні.

Після смерті Франко у 1975 році, іспанські політики домовилися не мати справи з кривавою спадщиною диктатури Франко і не обговорювати минулі події, пов’язані з цим режимом. І «правими» і «лівими» був прийнятий так званий «Пакт про забуття», який став спробою подолати минуле і зосередитися на майбутньому Іспанії. Пакт підтримав перехід до демократії в 1970-х роках і відклав складні питання про нещодавнє минуле з побоювання поставити під загрозу національне примирення і відновлення ліберальних і демократичних свобод.

Та чи можливий такий варіант для Білорусі після смерті/відсторонення лукашенка від влади? Вирішувати виключно білоруському суспільству. Чи пробачать білоруси владі лукашенка понад 35 000 затриманих, десятки зниклих безвісти, понад 450 осіб, які зазнали тортур та понад 1400 поранених, включно з дітьми та підлітками під час придушення режимом спротиву білоруської Нації узурпації влади картопляним диктатором? Чи забуде Білорусь Жодіно, Могильов, Барановичі? Чи зможе забути Окрестина, що стало символом тортур мирних громадян, незгодних із фальсифікаціями на виборах, учасників протестів у Білорусії 2020-2021 років? Чи забуде свавілля «братів-окупантів» з росії, які вчиняли злочини та знущалися з мирного населення, якому «пощастило» проживати поруч з розквартированими російськими військовими злочинцями?

А самі собі пробачать білоруси, що мовчки спостерігали за тим, як росія несе смерть з їхньої території українцям? Тим самим українцям, з ким білоруси століттями ділили хліб та воду, радощі та біди, лаялися по-сусідськи та мирилися за одним столом, браталися та одружувалися! Величезна шана та подяка тим синам та донькам Білорусії, які пліч-о-пліч з українцями знищують спільного ворога! Але… Де були інші, коли ллється кров України?

Мабуть таки що ні. Не забудуть білоруси і нічого не пробачать режиму лукашенка. Та зроблять висновки. Але – то все буде внутрішня справа самих білорусів. Їм обирати своє майбутнє та майбутнє своїх нащадків. Україна має повне право допомогти сусідам зробити вірний вибір, підтримати на роздоріжжі та вберегти від помилки. А остаточний вибір повинна зробити виключно Білоруська Нація. Адже білоруси – то ж Нація?