Багато вулиць Києва мають дуже цікаву та старовинну історію. Такі вулиці знаходяться в центрі столиці, вони були свідками як радісних, так і сумних подій в житті міста, по ним ходили люди різних поколінь, змінялися види транспорту, рік від року піднімалися все вище в небо дерева. По мірі зростання Києва з’являються все нові й нові вулиці, нові мікрорайони, можливо, не настільки романтичні та без особливої чарівності, але функціональні, вируючі життям, як це і повинно бути у великому сучасному місті.

Сьогодні в Києві нараховується понад дві тисячі вулиць. Тут і історична Шовковична з безліччю старих будинків і незвичайних будівель, і малолюдна Лютеранська, і яскрава Воздвиженка, і загадковий Боричів Тік, і дугоподібна Покровська, де не знайти жодного магазину, кафе й навіть МАФу.

Зібрали для вас добірку з 13 найкрасивіших вулиць столиці України, які неодмінно варто відвідати та, звичайно ж, прогулятися.

Перша вулиця в нашій добірці – Володимирська. Це найдавніша вулиця, що простяглася майже на 3 кілометри. Прогулюючись по ній, можна без проблем дізнатися більше про історію столиці. Перший відрізок виник ще в 10 столітті.

На ній зібрані найстаріші пам’ятники та собори столиці, а також музей «Золоті Ворота». Сьогодні це одна з найпрестижніших та найвідоміших вулиць столиці, яку за значущістю можна порівняти зі столичним Хрещатиком.

Цікаві факти про Володимирську вулицю:

• найдревніша частина Володимирської вулиці у Києві від Десятинної церкви до Софійських воріт виникла ще у Х ст;
• в XI ст. – головна магістраль старовинного Києва, що досягала межі міста і вела від основного в’їзду у столицю через Золоті Ворота до Софіївського собору – тодішнього головного храму;
• у будівлі СБУ під №33 відбувалися різні події – від читання віршів Маяковським до катувань та розстрілів дисидентів в часи гестапо. Серед киян існує думка, що в стінах закладу до сих пір ведеться прослуховування;
• фундаменти Десятинної церкви (996 р.) на початку вулиці – місце сильної енергетики, де можна відчути прилив сил. Поруч росте найстаріша липа в Києві (1653 р.);
• з 1901 р. і дотепер вулиця Володимирська зберегла автентичний вигляд з історичними будовами та пам’ятками культури XI-XIX ст.

У центрі Києва, в історичній області Липок неподалік Банкової та Інститутської розташована Шовковична вулиця. З’явилася вона на початку 19 ст. і примітна тим, що тут можна знайти низку старих будинків, а також незвичайних будівель, які збереглися до наших днів. Серед них – Шоколадний будиночок, Арабський будинок, будинок Ікскюль Гільденбанда і не тільки.

Рівнинну частину вулиці замикає будівля Верховної Ради України. Нижня частина – прилягає до найстарішої клінічної лікарні Києва – Олександрівської. На території лікарні було зведено православну Свято-Михайлівську церкву.

З кінця 18 століття вулиця була відома як Аптекарська. Назва виникла від однієї з перших київських аптек, яка знаходилась на перехресті з вулицею Грушевського. Після завершення прокладання вулиці, в 1830 роках, вона стала називатися Шовковичною. Так як під час заселення Липок, тут було знищено величезний шовковичний сад. У 1869 році її перейменували на Левашовську, на честь Київського генерал-губернатора Валентина Левашова, який створив план Липок у 1834-1837 роках. З 1919 року вона почала носити ім’я німецького і міжнародного комуністичного руху Карла Лібкнехта. І лише в 1993 році вулиці повернули теперішню історичну назву – Шовковична.

В основному вона забудована житловими будинками кінця дев’ятнадцятого – початку двадцятого століть.

Сьогодні тут можна побачити будівлі періоду історизму і модернізму, а також споруди в стилі пізнього конструктивізму (1930 роки) та неокласицизму (1950 роки).

На вулиці Шовковичній 17/2 розташована дуже цікава будівля – Шоколадний дім. Забарвлення цегляно-червоного кольору, в який пофарбовані стіни будинку, стало основою для такої назви.

Вулиця Шовковична

Найближчими станціями метро є «Майдан Незалежності», «Хрещатик» та «Арсенальна».

Не забувайте підписуватись на наш Telegram-канал «Головні новини Києва – 44.ua». Там ми публікуємо ще більше важливих та актуальних новин Києва, Київщини та України.

У самому серці Подолу, між Пейзажною алеєю, Андріївським узвозом та Замковою горою в урочищі Гончари-Кожум’яки розташувався київський мікрорайон Воздвиженка. Дуже давно там нібито жив казковий богатир Микита Кожум’яка. Довгий час ця місцевість знаходилася в запустінні. Зараз же вона забудована «елітними» будинками, а в народі її нарекли районом мільйонерів.

Це яскравий та казковий, але при цьому тихий і затишний житловий мікрорайон Києва. Воздвиженка складається з 4 вулиць: Воздвиженської, Гончарної, Дігтярної та Кожум’яцької.

Якщо подивитися на мікрорайон з висоти пташиного польоту, перед очима відкриється приголомшливий краєвид, який створюють різнокольорові дахи, вкриті червоною, синьою, зеленою, коричневою, бузковою або помаранчевою черепицею. Є й звичайні сірі тони, але в комплексі виглядає вражаюче. Усі будинки на Воздвиженці витримані у стилі бароко та київського модерну з елементами готики. Додають самобутності та краси такі самі різнокольорові стіни будинків.

Найближча станція метро – «Контрактова площа».

Лютеранська – це одна з найцікавіших тихих і малолюдних вулиць Києва. Вона досі так і дихає старовиною та легендами, зберігши їх у чудових будівлях, у дивовижних двориках, у самій атмосфері цього місця. Тут можна побачити різні форми архітектури − від неороманського стилю, модерну та неоренесансу до конструктивізму й сучасних будівель. З 35-ти будівель Лютеранської щонайменше 25 є пам’ятками історії та архітектури. Мало хто знає, що на початковому відрізку вулиці збереглася старовинна бруківка.

На Лютеранській можна побачити Німецьку євангелічно-лютеранську церкву Святої Катерини; «Будинок невтішної вдови»; шикарний свого часу особняк Акима Суліми, що перетворився на притулок із привидами, відомий під назвою «Сулимівка»; двір, де розташовувалася тютюнова фабрика братів Соломона та Мойсея Когенів; прибуткові будинки, яким кияни дали імена «Кремовий торт» та «Дім з вазами»… І обов’язково, виконавши всі необхідні умови, тут варто загадати бажання на килимовій доріжці.

Вулиця виникла у 1830-ті роки, спочатку мала назву Гра́фська (місцевість в той час іноді мала назву Графська гора). В ті часи на Липках існувала лютеранська колонія, і в 1850-х роках на вулиці, яка отримала паралельну назву Лютеранська

Найближча станція метро – «Хрещатик».

Наступна в нашій добірці вулиця – Покровська. Вона має декілька незвичайних особливостей. По-перше, тут немає жодного магазину, супермаркету та навіть МАФу. Немає і кафе, ресторанів чи інших розважальних закладів. По-друге, це одна з небагатьох вулиць Подолу, яка зберегла свою стару дугоподібну форму: внаслідок відновлення Подолу після пожежі 1811 року більшість вуличок тут стали прямими. І, по-третє, на Покровській взагалі немає «молодих» будівель. Що не крок – пам’ятка архітектури з давньою історією, тож так добре і виразно відчувається тут дух старого Києва.

Вулиця отримала назву на честь Покровської церкви. З усіх Покровських церков Києва цей храм − найдавніший.

До речі, тут знаходиться одна з найстаріших будівель Києва – Старий Контрактовий будинок, 1799 року побудови. У залах Контрактового будинку проходила ярмаркова біржа, реєстрували контракти та угоди, влаштовували бали, маскаради, банкети. Після пожежі для проведення ярмарку за п’ятсот метрів від старої будівлі збудували новий Контрактовий будинок. До речі, на ці ярмарки-контракти з’їжджалися купці та поміщики з багатьох куточків України, Росії, Австрії, Пруссії, Франції, Англії та інших країн.

Найближча станція метро – «Контрактова площа».

Цю вулицю зображено ще на планах Києва XVII-XVIII століть, про неї згадував у своїх літописах Нестор Літописець. Боричів Тік цікавий своїм незвичним розташуванням на двох рівнях, з’єднаних містками та сходинками, які ведуть до будинків, що розташовані значно нижче верхнього рівня вулиці. Архаїчні, на один-два поверхи, будиночки Боричевого Току туляться до гори.

Тут, як ніде в Києві, можна перейнятися естетикою довкілля, поспостерігати, як змінюються барви у різні пори року й за різної погоди. Можна спостерігати за грою архітектурних форм у поєднанні з рельєфом, осягнути своєрідність не схожих на жодні інші подільських церков, які міцно сидять внизу, біля підніжжя гори. Покровська церква з дзвіницею та муром, церква Миколи Доброго й садиба Самсона Стрельбицького дарують відчуття затишку та тиші. Постійним природним декором цієї вулиці завше залишається Андріївська гора, з якої виростає загадкова церква, породжуючи особливий емоційний настрій.

Найближча станція метро – «Контрактова площа».

Вулиця Грушевського – цитадель влади, що несе на своїх плечах тягар виконавчої, де розташована будівля Кабінету міністрів, та законодавчої, де розмістилась Верховна Рада. Перші згадки сягають 16 століття, коли тут пролягала частина шляху з Подолу на Печерськ, відомого як Стара (Іванівська) дорога. Глобальна забудова почалася у 18 столітті, а вже в 1755 тут з’явився ажурний Маріїнський палац. Окрім владних будівель, може похвалитися Музеєм води, Ляльковим театром, Художнім музеєм України, стадіоном «Динамо», височенним готелем «Київ». І довгим Хрещатим парком, що починається від арки Свободи українського народу і непомітно переходить в Маріїнський.

Як дістатися: метро «Майдан Незалежності», «Арсенальна».

Наступна вулиця в добірці – сестра нашої попередньої героїні, розташована паралельно їй буквально в півсотні метрів. Інститутська – ще один претендент на роль Іванівської дороги – не виключено, що та дорога включала в себе обидві нинішні вулиці. Вона цікава Міжнародним центром культури і мистецтв, до революції початку 20 століття – знаменитий Інститут шляхетних дівчат, Національним банком, Будинком з химерами, що розташувався неподалік на Банковій, монументальними «сталінськими» будівлями, зручними, великими дворами, закритими з усіх боків.

Особливо відомою вулиця стала під час подій Євромайдану 18–20 лютого, коли на ній відбулися масові розстріли мирних протестувальників. З того часу вулицю інколи неофіційно називали вулицею Героїв Небесної сотні (до моменту виокремлення алеї Героїв Небесної Сотні.

Як дістатися: метро «Майдан Незалежності».

Бульварно-Кудрявська з’явилася на мапі міста у тридцяті роки ХІХ століття, поєднавши літописний Кудрявець та Львівську площу з долиною Либеді. Тут практично кожен куточок дихає історією. На початку XX століття Бульварно-Кудрявська була важливою міською магістраллю, забудованою з непарного боку переважно особняками та прибутковими будинками, а з парного − освітніми установами, такими як: Народна аудиторія, Комерційне та Художнє училища. По вулиці проходив один із перших у місті трамвайних маршрутів. Саме на Бульварно-Кудрявській був колись популярний, але назавжди втрачений Сінний базар. Меценат та цукрозаводчик Лев Бродський заснував тут благодійну дитячу амбулаторію, а відомий барон Штейнгель збудував «замок-особняк».

Прогулянка Бульварно-Кудрявською вулицею дозволить захопитися архітектурою минулого, відчути причетність до історії міста і, звичайно ж, випити горнятко кави в одному з кафе.

Найближчими станціями метро є «Золоті ворота», «Університет», «Вокзальна».

Андріївський узвіз – ще одна київська вулиця, яка користується величезною популярністю у містян та гостей столиці. Чарівна нитка з бруківки, що з’єднує Гору і Поділ. Узвіз є найбільш київською з усіх київських вулиць. Швидше за все, люди піднімалися ущелиною між горами Замковою та Андріївською з незапам’ятних часів (хоча є версія, що Узвіз як вулиця виник тільки в 17 столітті). У другій половині 18-го, після будівлі Андріївської церкви, Спуск здобуває свою теперішню назву. З 80-х років 20 століття, після проведення тут першого художнього вернісажу, Андріївський стає центром культурного життя всієї України.

Художники, скульптури, гончарі, ковалі, ткачі, вишивальниці. Творці зі своїми творіннями настільки оригінальними і майстерними, що Спуск стає схожим на справжній музей. Але і тим, хто байдужий до мистецтва, буде на що подивитися: Андріївська церква, що ніби застигла в повітрі, готичний Замок Річард, сходи на київські гори, початок алеї, що веде на Володимирську гірку, Музей Однієї Вулиці. А головне – справжня київська атмосфера, що збереглася далеко не в кожному куточку столиці.

Як дістатися: метро «Контрактова площа», «Майдан Незалежності», «Золоті ворота».

Хрещатик – управлінський і торговий центр Києва. Магістраль, що повстала з попелу. Найширша і найдорожча вулиця Міста. Одна з пізнонарождених артерій центру. Лише наприкінці 18 століття тут з’являються перші капітальні будівлі, а справжня забудова почалася вже в наступному столітті. Під час німецької окупації Хрещатик був практично знищений. Після війни вулицю фактично зводили наново. Нині це найбільш пафосна і гордовита магістраль столиці. Їй є чим пишатися: Білокам’яний Український дім, що колись був Музеєм Леніна, готель «Україна», 16 поверхів якої довгий час дозволяли іменуватися найвищою будівлею Міста, багатостраждальний Будинок профспілок, гніздо майбутніх геніїв музичної сфери – консерваторія, довжелезний Головпоштамт, адмінбудівлі, серед яких панує Київська міська рада та ЦУМ.

Хрещатик – одна з найкоротших (1,23 км) і найширших (130 м) центральних вулиць в світі. Походження її назви тлумачать по-різному. Одна з версій пов’язана з ярами, що пересікали (перехрещуються) тут долину за часів Київської Русі, і дали їй назву Хрещатої.

Вулиця Хрещатик

Формування і забудова Хрещатика дерев’яними будинками почалася в кінці XVIII ст. в районі сучасної Європейської площі. У 1804-1806 рр. на початку вулиці був побудований перший в Києві Міський театр. Тоді Хрещатик називався Театральною вулицею. У 1851 р. цю дерев’яну споруду знесли і замість неї звели за проектом архітектора Олександра Беретті триповерховий готель «Європейський».

На Хрещатику вперше в місті з’явилося газове, а потім електричне освітлення, почали функціонувати водопровід і каналізація, з’явилися перші трамваї (1891) і тролейбуси (1935). В середині XIX ст. на початку вулиці був закладений декоративний сад – Володимирська гірка. У 1870-80-х рр. тут зводилися переважно триповерхові будинки з магазинами, адміністративні будівлі з приміщеннями для контор і банків, готелі, кінотеатри, ресторани тощо. Хрещатик набував значення головної вулиці Києва. У 1904 р. бруківку замінили гранітними цеглинами.

Згадаємо і вулицю Набережно-Хрещатицька. Тут розташувався річковий вокзал, причали катерів, і храм Святителя Миколи Чудотворця – витончена церква, побудована на воді в 15 метрах від берега. Вулиця вельми поважного віку, одна з найдавніших у Місті. Згідно з переказами, саме по ній у 988 році кияни йшли приймати нову віру. Після цього носила назву Велика Хрещатицька, аж до 1869 року, коли ім’ям довелося поступитися, молодшому братові, що входив у силу. Улюблене місце прогулянок городян, особливо в теплу пору року. Благо, йти по вулиці, після Поштової, що взяла назву Набережне шосе, можна аж до самого мосту Патона (а при бажанні і далі). Майже весь цей час по одну руку – води Дніпра. По іншу – зелені схили дніпровських пагорбів. Ліпота!

Бульвар Тараса Шевченка з’явився на карті в 30-х роках 19 століття як Бульварна вулиця. Пізніше – Бибиківський бульвар. Його родзинкою стала алея, яка розділила дві смуги руху. Спершу тут шелестіли липи з каштанами. Через десяток років їх змінили пірамідальні тополі, разом з алеєю, що дожили до нашого часу.

Свою сучасну назву бульвар Шевченка отримав у 1919 році, і вона змінювалася з того часу тільки в період німецької окупації Києва. Одночасно із будівництвом на сусідній Володимирській вулиці будівлі Київського університету серед бульвару висадили липову та каштанову алею. Проте завезені здалеку дерева не прижилися, тому їх замінили тополями, які відтоді стали візитівкою вулиці. На момент будівництва бульвар був однією з найдовших вулиць російської імперії, адже алея тяглася на чотири кілометри. Серед перших споруд на бульварі були ботанічний сад, залізна церква Йонана Золотоуста та будівля Першої гімназії.

Бульвар Тараса Шевченка багатий на історичні пам’ятки, серед яких чільне місце посідають: Будинок Терещенко, Музей Тараса Шевченка, ботанічний сад імені Фоміна, закладений у 1839 році, сучасна 26-поверхова будівля готелю «Hilton», яка хоч і не зовсім вписується в історичний вигляд бульвару, проте, безсумнівно, вражає своїм масштабом та сучасним урбаністичним стилем.

Багато вулиць Києва мають дуже красиві назви, наприклад: Ліпська, Шовковична, Виноградна, Лютеранська. Ідеально створені для прогулянок вулиці-промені, які розходяться на всі боки від Хрещатика, тут можна відчути дух Києва, який поєднує в собі і пам’ять про минуле з сучасністю. Софіївська, Михайлівська, Мала Житомирська, Трьохсвятительська – ці вулиці Києва досить короткі, вони поєднують Хрещатик з такими цікавими пам’ятками Києва, як Михайлівська й Софіївська площі, а по Трьохсвятительській через Десятинну можна потрапити на той же Андріївський узвіз.

Деякі вулиці Києва мають дуже незвичайну конфігурацію, як приклад – вулиця Круглоуніверситетська. В цієї вулиці Києва цікава доля і історія, але, якщо ви знайдете її на карті, то відмітите, що і виглядає вона вельми незвично. Вулиця Круглоуніверситетськая має форму півкола, або, як було написано в рапорті Будівельного комітету «двох напівциркулів».

Нагадаємо, раніше ми розповідали про рекорди та досягнення, які має столиця.

Також розказували про те, де у Києві можна знайти місця для активного відпочинку.