Столичний скверик, просякнутий духом української письменницької субкультури 20-століття, завдяки голосуванню киян отримав назву Літературний. Прогуляйтеся його історичними алеями разом з Укрінформом.

Сквер – колишній Чкалівський, а зовсім скоро вже офіційно – Літературний, затишно розташований на розі вулиць Олеся Гончара і Михайла Коцюбинського. Якщо заглибитися в київську історичну топоніміку, то цей клаптик міста знаходиться в складках Афанасіївського яру і тягнеться між Кудрявчиком, Євбазом і вулицею Богдана Хмельницького (яка колись носила ім’я вождя революції, а ще раніше звалася Фундуклеївською).

У ЦЬОМУ СКВЕРИКУ «ТУШКУВАВСЯ І СМАЖИВСЯ» УКРАЇНСЬКИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 20 СТОЛІТТЯ

Це місце називають київським письменницьким селом, бо, починаючи з 30-х років 20-го століття концентрація письменників на квадратний метр тут справді зашкалювала.

«У цьому скверику без перебільшення варився, тушкувався, пікся, смажився український літературний процес 20 століття» – говорить доктор історичних наук, письменниця Марина Гримич , на сторінках творів якої – Київ, а конкретно цей його куточок буквально оживає, стає дійовою особою (як у її романі «Клавка»).

У цьому районі розташовані 3 багатоквартирні будинки, які три чверті століття були суто письменницькими: перший – знаменитий Роліт колишній будинок «робітників літератури» на вулиці Богдана Хмельницького, 68 (він складається з двох частин, зведених у 30-ті роки в добу архітектурного конструктивізму і сталінської неокласики). Другий – будинок по вулиці Коцюбинського, 2 – зразок повоєнних будівель Хрещатика у стилі «київського торта». І третій – покращена «брежнєвка» 80-х – письменницький будинок по вулиці Гончара, 52 з видавництвом «Радянський…», а пізніше «Український письменник» на перших двох поверхах.

«Уявляєте, понад 300 квартир і у півтора рази більше письменницьких сімей, адже багато помешкань Роліту і Коцюбинського, 2 були комунальними. Це була унікальна комунікативна система, так би мовити письменницька сусідська община і літературний неофіційний нетворкінг, – розповідає Марина Гримич. – Письменники та члени їхніх родин разом жили, товаришувати між собою і водночас ворогували, підтримували одне одного в тяжкі хвилини сталінських репресій і зраджували одне одного, разом співали пісень і майже до бійки сперечалися. Творили, коли приходила Муза, і йшли в запій, коли вона їх полишала. Обмінювалися поміж собою новинами, анекдотами, плітками тримаючи язик за зубами, коли йшлося про чужих, і писали доноси одне на одного… Часом ходили до сусідів у гості, а часом – навіть і не віталися зіткнувшись носами у під’їзді. Гучно святкували і проводжали в останню путь».

Так, це справді був цілий світ української письменницької субкультури 20-століття, яскрава сторінка української літературної історії і історії Києва, яку важливо зберегти для нащадків.

ШИРОКА ІНФОРМАЦІЙНА КАМПАНІЯ, ЩО ЦЕ УЛЮБЛЕНИЙ СКВЕРИК СТУПКИ, ОБУРИЛА ТУТЕШНІХ МЕШКАНЦІВ

От між цими трьома будинками розташований скверик, раніше відомий як «чкаловський», бо був названий на честь радянського льотчика Валерія Чкалова, який увійшов в історію тим, що у 37-му році здійснив безпосадочний переліт з Москви через Північний полюс до Ванкувера (США) і загинув у 38-му році випробовуючи новий літак-винищувач.

17 квітня 2023 року у додатку «Київ Цифровий» кияни проголосували за перейменування скверу на Літературний, позбувшись нарешті назви, пов’язаної з РФ та її «іконами».

Але до того, як скверу вирішили таки дати найбільш відповідну письменницькому духові назву, мав місце певний курйоз – його майже назвали на честь теж видатного… але актора, який мав вельми опосередковане відношення до цього історичного місця і достеменних доказів, що він там бодай гуляв, теж немає. Мова йде про рішення Комісії з питань перейменувань Київської міської ради від 6 жовтня 2021 року, коли за ініціативою Фонду мені Богдана Ступки скверу було вирішено дати ім’я славетного українського актора Богдана Ступки. Про це тоді широко повідомили у ЗМІ  та написала у своєму ФБ депутатка Київради Алла Шлапак.

«Була розгорнута широка інформаційна кампанія, що це улюблений скверик Богдана Ступки, що дуже обурило тутешніх мешканців, тому що Ступка тут жодного разу не був», – розповіла громадська діячка, журналістка Галина Плачинда, донька письменника Сергія Плачинди (1928-2013), яка там мешкає.

Тоді втрутилася громада, активні мешканці, котрі жили в тих будинках все життя і все життя називали сквер саме «письменницьким» і тамтешній гастроном (у будинку на Коцюбинського, 2) – теж «письменницьким», між іншим. Пішла хвиля спротиву і тему згорнули, жодних наслідків рішення про те перейменування не мало.

Але ще однією вагомою причиною супротиву проти перейменування було те, що кияни вважали його можливою частиною плану незаконної забудови самого скверу, яка була розпочата в 2017 році на земельній ділянці по вулиці Олеся Гончара, 55б. Адже ще влітку 2020-го видатні діячі української культури – Дмитро Павличко, Микола Жулинський, Ада Роговцева, Іван Малкович, Іван Дзюба, Юрій Щербак, Мирослав Станкович та ін. звернулися до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля із листом з проханням посприяти у збереженні «Чкалівського» скверу від забудови, а також з ініціативою створити в сквері сучасний мистецько-культурний центр та перейменувати у Письменницький.

Тим часом, сквер продовжував носити ім’я Чкалова аж поки не грянула декомунізація. І тут з перейменуванням була зовсім інша процедура – до експертної топонімічної комісії Києва мали надходити всі пропозиції громадськості, а вона вже вирішувала що рекомендувати для прийняття рішення комісією з перейменувань Київради.

Що примітно, варіант з ім’ям Богдана Ступки взагалі не потрапив в перелік для остаточного голосування в додатку «Київ Цифровий». Хоча там було багато несподівних варіантів, наприклад, сквер імені Термена (тому що там стоїть фонтан Термена, і про нього ми теж розкажемо у нашому матеріалі), або сквер Французький (тому що поруч французька школа для дітей дипломатів).

За результатами голосування варіант «Літературний сквер» опинився на 1-му місці, а «Письменницький сквер» – на 2-му.

«Я не вбачаю принципової різниці, головне, що назва відповідає духові цього місця. Мені хотілося б, звичайно, щоб він був – Письменницький, бо це автентична назва, і багато хто результатом голосування теж не дуже вдоволений, але немає кого звинувачувати, бери і голосуй! Все залежало від активності людей – в додатку «Київ Цифровий» на голосування відводилося два тижні» – говорить Плачинда.

Наразі комісія рекомендувала Київраді винести на голосування саме варіант Літературний сквер, тобто це вже процедурне питання – Київрада має внести його у порядок денний чергової сесії і проголосувати в переліку всіх сотень вулиць і скверів, які зараз перейменовують в столиці.

НІХТО НЕ ВІДМІНЯВ ЗАБУДОВУ, ПРИМАРА ЯКОЇ ЩЕ БОВВАНІЄ У НАС ЗА СПИНОЮ

Зараз будівництво, проти якого виступали митці, призупинено за приписом Департаменту культури КМДА. І оскільки земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, зокрема – особливо цінних земель, то вона підлягає забезпеченню особливого режиму утримання використання та охорони, відповідно до законодавства.

«Але справа в тому, що ніхто не відміняв забудову, примара якої ще бовваніє у нас за спиною», – констатує Галина Плачинда.

За її словами там є одна ділянка, що все ще належить Генеральній прокуратурі, яка теж заходить на територію скверу, і що там буде — ніхто не знає. «Знаєте, інколи починають будувати розважальний центр, а закінчують хмарочосом на 20 поверхів. Тому я намагаюся контактувати з депутатами Київради, з юристами, з людьми, які володіють інсайдерською інформацією і паралельно розвивати тему мистецького простору, думати про те, яким ще чином можна убезпечити наш сквер від зазіхань забудовників» – обіцяє громадська активістка.

Зараз вона намагається втілити ідею з набуття сквером статусу мистецько-культурного простору – для цього відповідна громадська ініціатива повинна зібрати 1 тисячу підписів. Поки тривають консультації як грамотно в юридичній площині виписати надання скверу цього статусу.

«Я розумію, що будівництво буде невідворотно, тому що всі апеляції вони виграли. Частина скверу зараз огороджена парканом. І це навіть не вся територія, яка зараз за документами вже їхня (забудовника – ред). Але, принаймні, будемо боротися, щоб хоча б у сквер вони не заходили, відступили», – поділилася намірами пані Галина.

СКВЕРИК ПРОСЯКНУТИЙ АТМОСФЕРОЮ ТВОРЧОСТІ І СПІЛКУВАННЯ ЦИХ ЛЮДЕЙ – ВШАНУВАТИ ЇХ БУЛО ПРАВИЛЬНО

А інакше і не повинно бути, адже це – сакральне місце української літературної спільноти, навіть ті, хто тут не жили, а ходили в гості до колег письменників і у видавництво, як зауважила Марина Гримич, полишили тут свої сліди – відбитки пальців, уривки таємних розмов, чорновики літературних творів, а часом, чого гріха таїти, недопалки і пляшечки з-під акогольних напоїв.

Тут виростали і діти письменників, а вони самі, ставши старенькими, шкандибали тут у задумі, намотуючи круги алеями.

«Пам’ятаю, як поет Леонід Первомайський (завжди дуже похмурий) вигулював тут свого собачку. Олеся Гончара пам’ятаю – я дружив з його сином Юрою (Царство йому Небесне, він помер від ковіду зовсім недавно, причому сам був мікробіологом). Пам’ятаю, як зі мною в ліфті говорив Володимир Сосюра (його сім’я жила поверхом нижче нас). А Микола Лукаш, геніальний перекладач, вітався з усіма хлопчаками двору за руку – взимку він ніколи не носив пальто і рукавичок, ходив в одному піджаку чи светрі – і я досі відчуваю його дуже теплу руку, хоч влітку, хоч взимку!» – ось такими спогадами (від яких особисто у мене аж мурашки від захвату побігли) поділився син письменника Наума Тихого (1922 – 1996) і сам письменник та відомий журналіст Сергій Тихий.

Він виріс у будинку на вулиці Михайла Коцюбинського, 2, і, звісно, знав всіх цих талановитих та іменитих людей. Говорить, що вітався з ними по-сусідськи, але безумовно, знав їх і як письменників, адже в сімейній бібліотеці було багато їхніх книжок, деякі з дарчими написами.

«Я пам’ятаю, як вони гуляли в цьому скверику зі своїми дітьми, внуками, з собачками. Зустрічалися між собою, ходили по цих алеях і про щось дискутували – скверик просякнутий атмосферою творчості і спілкування цих людей, тому вшанувати їх було б правильно» – говорить він.

ДЕСЬ ГЛИБОКО ПІД СКВЕРОМ ТОНЕНЬКОЮ ЦІВОЧКОЮ ПРОТІКАЄ ЛІТОПИСНА РІЧКА СІТОМЛЯ

Роліт – абсолютний рекордсмен в Україні за кількістю меморіальних дошок на фасаді, їх там близько 30-ти. А на всіх трьох будинках їх набагато більше.

Одна з них – на будинку по вулиці Михайла Коцюбинського, 2 – присвячена Миколі Ушакову, знаному українському російськомовному поетові, який вів літературні студії, був відомою людиною і великими києвофілом. Він опублікував книжку про пізнання старого Києва «Повість швидкоплинних літ: київський літопис». І от в цій книжці юний Сергій Тихий колись прочитав історію про літописну річку Сітомлю, якою поділився з нами. Ця річка відома ще з часів битви на нинішній Софійській площі, де були розбиті печеніги (і де на честь цієї події побудований Софійський Собор).

«Сітомля починалася з джерелець в районі нинішньої вулиці Ярославів Вал і стікала по нинішній вулиці В’ячеслава Липинського (колишня Святославська, а за радянських часів – Чапаєва). І от, по цій вулиці, в трубі, як писав Ушаков, річка виходила на поверхню десь на розі вулиці Михайла Коцюбинського біля нашого будинку. Я особисто пам’ятаю, що по краю скверу йшла замощена камінням канава і нею тік тоненький-тоненький струмочок. Він підсилювався під час дощу, а було – що й пересихав. Оце те, що залишилося від Сітомлі… Потім, вже на моїх очах, в цю канаву поклали бетонну трубу, зверху засипали щебінкою, залили асфальтом, поклали крайню алею скверу… Але десь там глибоко історичною цівочкою протікає літописна річка Сітомля, у якій колись тонули вершники-печеніги разом з кіньми, коли відступали розбиті від нинішнього Софійського майдану. Звісно, вона не була повноводна, але коло неї тяглися болотисті ґрунти і печеніги пропадали в тій трясовині», – поділився з нами абориген (як він сам себе називає) тієї неймовірної місцевості.

В ЦЕНТРІ СКВЕРУ – ЦІКАВА ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТКА – ЗНАМЕНИТИЙ ФОНТАН ТЕРМЕНА

Ще одна тамтешня цікавинка – в самому центрі скверу стоїть дивовижна історична пам’ятка – один із знаменитих фонтанів Термена. Ці чавунні чаші-фонтани в кінці XIX сторіччя спроєктував відомий архітектор Олександр Шіле (головний архітектор Києва в 1869-1871 роках) за мотивами відомого та модного в той час паризького фонтану з площі Вогезів. Вони були відлиті на Київському машинобудівному заводі Олексія Термена – перший з’явився на Європейській (тоді Царській) площі в 1872 році.

У 1899-1901 роках було виготовлено ще 6 ідентичних чавунних фонтанів, але після революції один із них безслідно зник із площі Льва Толстого (Нині – Площа Українських героїв). Сьогодні майже всі фонтани знаходяться на своїх початкових позиціях і прикрашають: сквер біля Золотих Воріт, Маріїнський парк, Міський сад, сквер біля театру ім. І.Франка, Михайлівську площу, поліційний садок на вулиці Антоновича.

А от у Письменницький сквер на вулиці Гончара фонтан було перенесено з Софійської площі у 1920 році у зв’язку з реконструкцією транспортної мережі міста.

Фонтани вражають своєю величністю і елементами декору, про який ходить кумедна байка – ніби замість затверджених левиних голів, з роззявлених пащ яких мала литися вода, робітники-ливарники виліпили скривлене в гримасу обличчя свого деспотичного майстра в помсту за його погане ставлення до них. Коли він помітив свої риси в оздобленні фонтану, вже було запізно щось змінювати.

«Я пам’ятаю, як ми малими купалися в тому фонтані Термена – це було наче серце мікрорайончику, дуже красивого і напрочуд затишного, навіть, зараз у центрі Києва – чотиримільйонної європейської столиці» – згадує Сергій Наумович Тихий, чиє дитинство пройшло в цій письменницькій оазі.

Є ЗАДУМ ВСТАНОВИТИ НА МІСЦІ ЧКАЛОВА ПАМ’ЯТНИК УКРАЇНСЬКОМУ ПИСЬМЕНСТВУ

Пам’ятник Чкалову, як і його ім’я у назві, протримався у сквері теж досить довго, мешканці будинків змирилися і навіть зріднилися з ним, адже він виглядав досить по-домашньому – на його кам’яній голові постійно сиділи і туркотали голуби, створюючи доволі миролюбну атмосферу.

В кінці 2022 року Департамент охорони культурної спадщини КМДА погодив його знесення – і 8 лютого 2023 року у сквері на вулиці Олеся Гончара комунальники демонтували Чкалова під оплески киян.

Зараз є задум встановити на цьому місці пам’ятник українському письменству. Галина Плачинда сподівається, що знайдуться люди, які допоможуть у цьому. Але все повинно робитися через Мінкульт, бо встановити пам’ятник набагато складніша процедура, ніж встановлення, наприклад, меморіальної дошки – та вирішується на рівні міської влади, а от пам’ятник – на рівні державних інституцій.

Галина Сергіївна разом з ініціативною групою мешканців цих трьох легендарних будинків прагне створити у сквері можливість проведення невеличких камерних мистецьких вечорів. На Європейський день парків (24 травня) вже було проведено щось подібне – студенти університету Карпенка-Карого читали українську класику, поети з сусідніх будинків декламували власні вірші, лунали пісні на слова Андрія Малишка, відомі українські шлягери 60-х, 70-х, все було тихо та душевно. «Було багато молоді, і це мене дуже радувало. У нас неймовірно талановита молодь, яка прекрасно читала нашу класику. І Ліну Василівну Костенко, яка, до речі, досі живе тут, у нашому домі» – розповіла пані Галина.

Вона планує започаткувати систематичне проведення літературних вечорів у такому камерному форматі. Але для цього треба, принаймні, поставити громадську вбиральню, невелику сценку, бодай як подіум, щоб людина могла прочитати вірші, музикант – зіграти чи співак – заспівати. Варіантів багато: тут і студентам Карпенка-Карого можна було б виступати, і Національної художньої академії – будь ласка, вернісажі влаштовувати, робити інсталяції.

Активісти вже заклали Письменницьку алею – дякуючи «Зеленбуду» висадили дерева, тепер хочуть знайти спонсорів і зробити лавочки з кюар-кодами, щоб люди приходили і читали про знакові постаті людей, які саме тут і сиділи, на «попередницях» цих лав. Також в планах започаткувати буккросинг. Але всі ці моменти потребують часу, зусиль і… спонсорів.

МІСЦЕ У НАС ЦІКАВЕ І З ІСТОРИЧНОЇ, І З КУЛЬТУРНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ, ТОМУ БУДЕМО БОРОТИСЯ, ЩОБ ВОНО ЗАЛИШИЛОСЯ ТАКИМ ЯК Є

«Можна створити у Літературному сквері цілий комплекс впізнаваних письменницьких фігур, облаштувати якісь затишні куточки, відновити лаву, на якій сидів Сосюра. Та, врешті решт, як варіант, зробити літературне кафе з літньою естрадою і читати звідти вірші. Чому ні? – посміхається Сергій Тихий. – Колись поруч, у Чехівському провулку, був затишний літній кінотеатр, який ми називали «Голлівуд» – досі пам’ятаю фільми, які там дивився. Ми залазили на старі каштани, які там навкруги стоять, щоб не платити за квиток. І крізь гілля та листя прекрасно все було видно!».

Ініціатори створення у Літературному сквері мистецько-культурного простору передбачають, що у них ще буде боротьба за майбутній пам’ятник українському письменству, але обіцяють докласти максимум зусиль, щоб він там постав. Адже багато талановитих літературів були знищені ворогом і в 30-х, і пізніше, і зараз воюють на фронті – всі вони достойні, щоб їх згадували і пам’ятали нащадки. «Місце у нас цікаве і з історичної, і з культурної точки зору, тому будемо боротися, щоб воно залишилося таким як є. Думаю, спільними зусиллями ми це зробимо» – впевнена Галина Плачинда.

Ми навмисно не зазначили точну кількість меморіальних дошок на Роліті та інших двох славних будинках. Якщо вам стало цікаво, завітайте до київського письменницького села самі, прочитайте написи, торкніться рукою історії, вшануйте пам’ять класиків і надихніться їхньою любов’ю до України. Перемога з нами!

Любов Базів. Київ