Жінки ‒ половина населення нашої країни, навіть більше половини. Так було завжди, на всіх етапах становлення нашої держави, тож розмірковувати про державотворення, не визнаючи роль жіноцтва, неможливо. Ініційований заступницею голови КМДА Мариною Хондою проєкт «Київська Академія жіночого лідерства» став тим комунікаційним майданчиком, який об’єднав жінок-керівниць КМДА, майданчиком, де можна обмінятися відвертими думками, дієвими інструментами, поставити питання та підтримати одна одну. Про жіноче лідерство, рівність у правах, гендерне представництво у КМДА, про те, які стереотипи впливають на самовираження, ‒ Укрінформ розпитав одну з учасниць проєкту «Київська Академія жіночого лідерства» першого випуску ‒ керівницю управління інформаційного забезпечення та доступу до публічної інформації апарату Київської міської державної адміністрації Катерину Баранову.

— Якою, на ваш погляд, є роль жінки у державотворенні України?

— На мою думку, історія незалежної України нерозривно пов’язана з жінками і жіночим рухом. Внесок жінок у розвиток науки, культури, історії, політичної системи України – безцінний, хоч і не завжди жіночі досягнення були визнані на належному рівні. Шлях жінок до впливових посад і великих звершень сповнений викликів і спротиву, як зовнішнього, так і внутрішнього.

Жінки забезпечують сталу роботу органів державної влади. Переважно жінки працюють у патронатних службах, канцеляріях, секретаріатах, готують проєкти документів, рішень та розпоряджень, забезпечують комунікацію між владою й громадою, напряму взаємодіють з мешканцями. Але чим вищі посади, тим менше на них жінок. Цю ситуацію я візуалізую для себе як піраміду, на нижчих щаблях якої – переважно жінки. І чим вище, тим більше чоловіків розташовуються у цій піраміді. 

До прикладу, за даними, наведеними у Гендерному паспорті міста Києва, загалом у структурах КМДА працюють 73% жінок, у РДА – 83%. Водночас, у голови КМДА є 10 заступників і лише 3 – заступниці. Із 10 районів міста – лише 2 РДА очолюють жінки. 

Незважаючи на право обирати і бути обраними, яке українки здобули понад 100 років тому, ми досі маємо гендерний дисбаланс у Верховній Раді. У нинішньому скликанні жінки складають лише 20,6%. Проте тут варто згадати, що у першому скликанні Верховної Ради України було лише 2,5% жінок. 

У Київській міській раді IX скликання частка жінок-депутаток зараз складає 29%. На жаль, я не маю даних щодо першого скликання міської ради, проте в минулому, VIII скликанні, жінок було 18%.

Тож ми маємо підстави говорити про позитивні тенденції й завдячуємо цим також саме жінкам. Вважаю, що кожна жінка, яка обирає для себе шлях лідерки, робить величезний внесок і в розвиток держави, і в розвиток нашого суспільства, даруючи наступницям шанс жити в світі рівних можливостей. І я вдячна кожній. 

— Хто із сучасниць вас надихає?

— Для мене героїнями є засновниці міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості». Також серед сучасних українських політикинь у мене викликають захоплення Марія Іонова, Іванна Климпуш-Цинцадзе, Олена Кондратюк.

Надважливою для розбудови українського суспільства вважаю роботу правозахисниць, громадських діячок та активісток. Надихаюся діяльністю Оксани Покальчук (виконавча директорка «Amnesty International Україна») та Олени Шевченко (голова ГО «Інсайт»).

Я прекрасно розумію, що живу в своїй досить феміністичній «бульбашці», серед моїх подруг та колег – багато сильних, цілеспрямованих й успішних жінок. Так, я щаслива спостерігати за роботою депутаток Київради, які в цьому скликанні дуже активні.

Вагомий внесок у розвиток жіночого лідерства та гендерної рівності зараз робить заступниця голови КМДА Марина Хонда. Вона першою винесла питання гендерної політики на загальноміський рівень, дала поштовх крутим програмам протидії домашнього та гендерно-зумовленого насильства. У місті запрацювали кризові кімнати для жертв домашнього насильства, з’явилася кімната, дружня до опитування дітей, які стали свідками чи постраждали від насильства, планується створення Денного центру соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі. Пройшла перша Академія жіночого лідерства. Все це реалізовано за досить короткий період і з неймовірною рішучістю.

— Що ви можете сказати про Київську Академію жіночого лідерства? Що вам дав цей проєкт?

— Вважаю, що для жінок дуже важливою є спільність. Нам потрібно солідаризуватися, навчатися підтримувати одна одну, змінити дух конкуренції на командний. Це матиме як індивідуальний ефект для кожної з нас, так і колективний ‒ ефективна комунікація між структурами міської влади однозначно призведе до позитивних зрушень і в контексті оптимізації роботи, і в контексті вироблення нових гендерно чутливих політик.

Академія жіночого лідерства дала цим процесам поштовх. По суті, організаторки створили прекрасний комунікаційний майданчик для керівниць структурних підрозділів КМДА.

Загалом реалізацію ідеї я оцінюю дуже високо. Порівняно зручний графік (кажу порівняно, бо повністю вивільнити час під навчання впродовж робочого дня виявилося важко), прекрасні лекторки і лектори, програма, у якій були збалансовані теорія й практика ‒ вона не була відірвана від нашої реальної роботи. 

Я досить багато навчаюся, проходжу безліч тренінгів та іноді виходжу після занять з думкою: «Так, класна теорія, але це нереально застосувати у моєму випадку». Так от, після Академії жіночого лідерства таких думок не було.

Власне, і сам вибір тем для навчання жінок-лідерок був теж вдалим.

— Які управлінські та лідерські компетенції є для вас найбільш важливими?

— Впевнена, що лідерка або лідер мають володіти мистецтвом збирати людей разом, об’єднувати, створювати та мотивувати команди. Для державної служби важливо вміти перетворити колектив на команду. Звичайно, важливими є тайм-менеджмент, стрес-менеджмент, вміння делегувати, чітко ставити завдання, мати високі комунікаційні навички, бути компетентною у тій сфері, в якій працюєш, та постійно навчатися. Це такі загальні вимоги, як на мене.

Якщо говорити про жіноче лідерство, тут трошки складніше. Від жінок вимагають більшого, ми й самі від себе вимагаємо більшого, є більш прискіпливими. Для того, аби досягти успіху, нам, зазвичай, потрібно докласти більше зусиль, аби пробити так звану скляну стелю. Спочатку ту, яку ми самі собі вибудовуємо, а потім – ту, яку вибудовує суспільство. Тож для нас важливо виховувати в собі впевненість, бути рішучими, вірити у свої сили. І довіряти. Собі й одна одній.

— На вашу думку, чому жінці складніше будувати кар’єру на державній службі?

— На державній службі в Україні, в принципі, досить важко будувати кар’єру. І справа навіть не в поступі від посади до посади, а в тому, аби прийняти рішення будувати кар’єру саме на держслужбі. Це має бути поклик ‒ присвятити себе служінню країні, місту, його мешканцям. При тому, що треба бути готовим працювати 24 на 7, бо, наприклад, місто ніколи не зупиняється, і щось, на що потрібно реагувати, відбувається завжди. І водночас – бути готовим до досить стереотипізованого ставлення до держслужбовців.

А жінкам, я думаю, однаково складніше будувати кар’єру в тих сферах, які традиційно вважаються чоловічими. Як на мене, частково – через страхи. Жінки не мають дефіциту в освіті, навичках, компетенціях чи знаннях, які потрібні для стрімкої кар’єри. Однак часто їм бракує впевненості. Там, де жінка з трьома вищими освітами мільйон разів подумає, чи брати участь у конкурсі, чоловік з дипломом бакалавра подаватиме документи з повною впевненістю у своїй перемозі. Це все результат дії гендерних стереотипів і традиційного виховання дівчаток тихими і покірними, а хлопців – навпаки: амбітними і впевненими. І над цим потрібно працювати – змінювати застарілі установки, боротися зі стереотипами, створювати умови для дівчат, заохочувати їх бути сміливими.

Особисто я часто тримаю в голові фразу із книги Шеріл Сенберг: «Що б ти зробила, якби не боялася?». 

Крім того, жінкам часто стає на заваді нерівноправний розподіл сімейних обов’язків. На жінок соціум досі покладає додаткові побутові обов’язки, обов’язки з догляду за дітьми, емоційного обслуговування свого оточення. Досі можна почути такі упереджені думки, що якщо чоловік багато працює і хоче присвятити себе кар’єрі – він крутий і амбітний, молодець. Якщо жінка – вона погана мати, дружина тощо. І тут, я думаю, треба ініціювати зміни в умовах праці, робити їх більш гнучкими, аби дати жінкам, а особливо – матерям, шанс реалізуватися у роботі. Від цього виграють усі.

Ну, і загалом, маємо упереджене й сексистське ставлення до жінок-лідерок, жінок-керівниць у публічній площині. Поблажливі й іноді абсолютно зневажливі зауваження колег-чоловіків. Некоректні коментарі журналістів, дописи у соціальних мережах.

Мене обурює, коли читаю в медіа або соцмережах, як пишуть про публічних жінок. «Дружина міністра прийшла на засідання ради в такій-то сорочці». І жодного слова, що ця депутатка відстоює подекуди справді революційні рішення.

Саме тому нам дуже потрібні просвітницькі програми. Треба комунікувати з громадськістю, з медіа, пояснювати хоча б якісь базові принципи, говорити, чому важливо уникати стереотипів, чому від гендерної рівності краще буде всім.

— Чому? І чому важливо розвивати та підтримувати жіноче лідерство, в тому числі на рівні міста?

— Бо питання гендерної рівності ‒ не суто жіноча проблема. Це стосується як жінок, так і чоловіків. Вважаю, що гендерні стереотипи мають приблизно однаковий вплив на наше життя. Наведу досить примітивний приклад – є чоловіки, яким комфортно займатися хатніми справами, але вони можуть не артикулювати це в компаніях своїх друзів та колег, аби не наражатися на жарти, які теж є доволі принизливими. Я веду до того, що суспільство, вільне від гендерних стереотипів, буде комфортним для всіх.

Що стосується підтримки жіночого лідерства, мені сподобалися слова Вероніки Мішель Бачелет Херії – президентки Чилі: «Коли одна жінка є лідером, то політика змінює її. Коли багато жінок стають політичними лідерками – це змінює політику і політики».

Підтримка жіночого лідерства дозволить «виростити» нових жінок-лідерок, які займуть свої посади і робитимуть важливі справи. Це дасть шанс класним спеціалісткам зробити вагомий внесок у розвиток суспільства, країни, міста.

Гендерний баланс серед тих, хто приймають рішення, дозволить визначати і враховувати різні потреби, зробить систему інклюзивною. Це, відповідно, може зробити життя в місті комфортнішим, а його мешканців ‒ щасливішими. 

— Жінки докладають чимало зусиль для підтримки балансу між кар’єрою та сім’єю. Як ви розставляєте пріоритети: робота, сім’я, громада/інтереси?

— Шкода, що подібні питання майже ніколи не ставлять чоловікам. Мені було б цікаво, скільки часу родині, дітям, вирішенню побутових питань приділяють високопосадовці-чоловіки.

На даному етапі я свідомо обрала більше часу приділяти роботі. І дуже радію, що маю таке право. Я люблю свою роботу, свою команду і ті виклики, які переді мною постають.

Окрім роботи в КМДА, я викладаю в Інституті журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. Жартую, що це прояв моєї соціальної відповідальності. Насправді, починалося це для мене, як експеримент, я планувала прочитати один курс, пов’язаний із організацією роботи пресслужб. Але спілкування зі студентами та студентками виявилося настільки ресурсним, що експеримент триває близько 5 років. Тим паче, аби навчати, потрібно навчатися, тому серед моїх пріоритетів є й самоосвіта.

Як свідома громадянка, час від часу долучаюся до правозахисних ініціатив. Так, останніми роками я долучаюся до жіночих маршів 8 березня та маршів рівності. Вважаю, що говорити про рівність і повагу є дуже важливим. Я хочу жити в толерантному суспільстві, безпечному місті, де всі мешканці мають рівний доступ до інфраструктури, можуть вільно реалізувати свої права. У тому числі й право на інформацію, з чим пов’язані мої безпосередні обов’язки. 

— А в чому полягає ваша професійна діяльність?

— Я очолюю управління інформаційного забезпечення та доступу до публічної інформації апарату КМДА.

Офіційні новини від КМДА, телеграм-канал, інстаграм, фейсбук і твіттер КМДА ‒ все це ‒ робота моєї команди. А також створення контенту і модерація окремих рубрик офіційного веб-порталу Києва, організація роботи системи обліку публічної інформації, розпорядником якої є КМДА, публікація відкритих даних.

Переважно ми і є тим першоджерелом інформації про прийняті міською владою рішення або якісь зміни у житті міста. Тому ми завжди на зв’язку ‒ зранку, вдень, у вихідний день, вночі. Якщо у місті щось трапиться, офіційну позицію поширюємо ми. Це – специфічна робота саме через необхідність весь час бути на телефоні, бути онлайн. Тож, якщо я не відповім на дзвінок ‒ ввімкнеться переадресація на мого заступника. Якщо він не відповість ‒ відбудеться наступна переадресація. На сайті КМДА зазначені наші мобільні телефони, тому мені вже звично відповідати в неділю о 5 ранку на питання когось із мешканців столиці. Іноді це буває дуже весело. Люблю цю складову своєї роботи.

Також ми забезпечуємо організацію опрацювання запитів на доступ до публічної інформації, які надходять до КМДА. Це відповідальна й важлива частина роботи, адже право на інформацію є конституційним правом людини, а порядок надання інформації й чіткі вимоги до неї – визначені спеціальним законом. Відповідно до законодавства, ми маємо надати відповідь протягом 5 робочих днів. Це стандартний термін, проте є випадки, коли відповісти треба протягом 48 годин, а буває, що інформацію треба шукати серед великої кількості, тоді можна подовжити до 20 днів.

Я радію, що люди знають про своє право на інформацію і вдало користуються ним. Про це свідчить кількість запитів, яку нам надсилають. Минулого року ми отримали більше 7 тисяч, і це тільки ті, що надійшли безпосередньо до нашого управління. Ще приблизно таку ж кількість запитувачі надсилали напряму до інших структурних підрозділів міської влади.

Загалом, комунікація для успішного функціонування міста ‒ надважлива. А право на інформацію я вважаю одним із впливових інструментів, який дає мешканцям реальну можливість контролювати владу. Тому ми постійно шукаємо можливість оптимізувати, спростити доступ громадян до інформації, зробити цей процес комфортним.

Я особисто вважаю, що без доступу до інформації неможливі прогрес і розвиток суспільства та кожної окремої особистості. Повертаючись до теми нашої розмови, підкреслю, що доступність інформації є одним із важливих факторів, який дає нам ‒ жінкам ‒ можливість обирати свій шлях, розвиватися. Бо ми знаємо, що є безліч варіантів, і тільки ми можемо вирішувати – якою бути.

Ольга Сергієнко. Київ