Київська Академія жіночого лідерства – це можливість побачити жінок-лідерок з муніципалітету. Можливо, це найбільш оптимальна та відповідальна модель ‒ готувати кадровий ліфт для муніципальних чиновників, зокрема, жінок, розкривати їхній управлінський потенціал та фахові компетенції. Про роль жінок у країні та столиці, про жіноче питання у конкретному Департаменті Укрінформ говорить з учасницею проєкту «Київська Академія жіночого лідерства» першого випуску ‒ керівницею відділу Департаменту комунальної власності КМДА Іриною Малютіною.

— Ірино, у серпні країна святкує 30-річчя Незалежності. Якою, на ваш погляд, є роль жінок у державотворенні України?

— Жінки України відіграли важливу роль у новітній історії. На різних напрямках, кожна у свій період, в своє парламентське скликання, і не лише у політиці, а й в інших сферах. Напевно, феноменом в українській політиці є Юлія Тимошенко. Двічі керівник уряду, віцепрем’єр-міністр з енергетики, яка досі тримає лідерські позиції. Але й у минулому парламентському скликанні були яскраві жінки, які, наприклад, пролобіювали ухвалення закону про гендерні квоти на місцевих виборах. А гендерна рівність ‒ це прояв демократії.

Жінки часто виступають посередницями у кризових ситуаціях. Вони більше здатні до компромісу. Якщо влада щодня ухвалює важливі рішення, то «акціонерами» цих рішень мають бути у тому числі й жінки. Бо народ і суспільство ‒ це і жінки, й чоловіки. Тим більше, що демографія (жінок у нас більше) цьому сприяє. Вони схильні до миротворчості й швидше здатні привести країну до примирення ‒ примирення ментальностей, людей протилежних поглядів, зрештою – цілих регіонів.

Повертаючись саме до ролі жінок у творенні України. У кожній суспільній сфері, науці, культурі була яскрава жінка. У соціології була Ірина Бекешкіна, у демографії – й зараз абсолютний авторитет Елла Лібанова. Одним із творців перемоги у Стокгольмському арбітражі є Лана Зеркаль. У журналістиці, розслідувальній та аналітичній, є свої дуже яскраві обличчя. Є жінки-легенди серед волонтерок. У гарячі фази війни вони постачали на фронт усе необхідне, під час пандемії ковіду оприявнилися жінки, які знаходили та надавали хворим кисень. Жінки громадського сектору підставляють своє плече державі у найскладніші часи.

І, будемо відверті, в апаратах великих політиків, їхніх робочих групах, при проведенні реформ працюють жінки. Вони вірні та віддані. І особам, й ідеям. У жінках взагалі закладено служіння. Але жінка сама має вирішувати – чому вона служитиме. Чи сім’ї, чи церкві, чи державі. Але у неї має бути вибір і повинен бути доступ.

— Хто особисто для вас – жіночий приклад?

— Моя мама. Я в її особі побачила різницю між лідером та керівником. Вона не була офіційним керівником (ніколи не хотіла), але була і є лідером. У офіційного керівника – завжди авторитет сили, у моєї мами, попри відсутність посади, є сила авторитету. Але я усвідомлюю, що ідеально (для компанії чи підприємства, чи департаменту), коли керівник є за природою ще й лідером.

— Що найважче у роботі керівниці?

— Я багато разів дивилася в очі власним страхам. І вони відступали. Мені було важко у перші дні після призначення. Я прийшла на керівну посаду в 27 років. Тут були люди, які працювали по п’ятнадцять років, яким, можливо, було незвично бачити молоду особу, а комусь незвично було бачити саме жінку. Я потребувала часу, щоб довести, що мені можна довіряти, що я на своєму місці. Лідерство ‒ це як батьківство: ти і робиш справу, й відстоюєш права своїх підлеглих. І думаю, що я змогла це довести. Сьогодні я розумію, що мені пощастило з командою.

Що було найважче? Найважче, як завжди, почати. Головне ‒ правильно організувати роботу відділу, та у подальшому тримати контроль. Ми живемо в часи змін, і маємо бути завжди напоготові. Пандемія нам про це нагадала.

Зрештою, всі співробітники нашого відділу постійно навчаються. На курсах підвищення кваліфікації – у нас не лише керівники. Нові програми, навички, компетенції ‒ КМДА забезпечує навчання, було б бажання.

— Чим займається ваша структура?

— Департамент здійснює в межах своїх повноважень функції щодо управління майном комунальної власності територіальної громади міста Києва та державним майном, що передане до сфери управління Київської міської державної адміністрації.

У нашому ж відділі ми займаємося формуванням та розподілом комунального майна. Приймаємо в комунальну власність, закріплюємо на праві господарського відання та оперативного управління майно за відповідними балансоутримувачами (комунальними підприємствами, установами, організаціями), а також здійснюємо передачу майна комунальної власності у володіння та користування суб’єктам господарювання (акціонерним товариствам, таким як ПрАТ «АК «Київводоканал», АТ «Київгаз»). Все майно, створене чи придбане за рахунок коштів бюджету міста Києва або за рахунок коштів юридичних осіб комунальної власності територіальної громади міста Києва, є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, та розподіляється задля його ефективного використання. Це сотні тисяч об’єктів, основних засобів (крім об’єктів житлового фонду, це власне належить до повноважень інших Департаментів та районних у місті Києві державних адміністрацій).

Місто ‒ це тисячі підприємств, майно яких не повинно простоювати. Наприклад, часто дитячо-юнацькі спортивні школи клопочуть щодо передачі приміщень, будівель старих майстерень тощо, які не використовуються іншими установами, їм у відомство, оскільки мають можливості фінансування, щоб відкривати нові спортивні зали для наших маленьких киян та гостей столиці, де народжуються майбутні чемпіони. І з таких кроків формується порядок мегаполісів, коли в кожному куточку відбувається щось корисне.

Також опрацьовуємо питання списання майна у разі, коли таке майно морально чи фізично зношене, непридатне для подальшого використання суб’єктом господарювання.

У нас – більше процедурна робота. Ми слідуємо чинному законодавству, але в житті бюрократа завжди є місце певному драйву та творчості (усміхається).

Думаю, що мене призначили на керівну посаду саме через те, що горіли очі при виконанні, здавалося б, такої рутинної роботи. Взагалі, чиновник міської влади в ідеалі має знати і відчувати столицю, підприємства, об’єкти, проблеми в розрізі кожного району. Київ ‒ багато світів, перетин тисячі проблем. Якщо ти бачиш себе саме в муніципалітеті, то маєш постійно цікавитися містом, занурюватися у нього. Твій обрій планування має містити не лише столичне майно, а всю столицю. Тоді навіть звичайний ранок, читання вхідної кореспонденції та підготовка розпорядчих документів набуває особливого змісту.

— Які управлінські та лідерські компетенції є для вас надважливими?

— Тайм-менеджмент, управління часом. Я ніколи не турбую своїх співробітників у вихідні, бо ми все встигаємо в робочий час. Форс-мажори не виключені, але моя позиція: людина повинна мати особистий час на відновлення, тоді вона буде ефективною під час усього тижня. Важливі організаторські здібності.

Емоційний інтелект. Я цього вчилася і планую пройти ще один тренінг з емоційного інтелекту. Робота ‒ це сотні ситуацій та взаємодій, слід розуміти і власні емоції, й настрій колег; здатність керувати емоціями ‒ це дуже важливо. До речі, в Академії лідерства ми всі ці ситуації проговорювали. Спочатку мені доводилося все контролювати, але сьогодні я усвідомлюю, що надлишкового контролю слід позбуватися, а делегування повноважень ‒ важлива штука. Підлеглі мають бачити, що ти їм довіряєш.

— Що взагалі вам дала Київська Академія жіночого лідерства?

— Київська Академія жіночого лідерства стала для мене спільнотою жінок, які надихають та рухають цей світ. Адже проєкт об’єднав жінок-лідерок з різних структурних підрозділів КМДА, тепер ми й надалі спілкуємося й обмінюємося досвідом та ідеями. Нас підтримувала особисто заступниця голови КМДА Марина Хонда, яка, до речі, й ініціювала цей проєкт. Така увага до проєкту та позитивний зворотний зв’язок спонукають до розвитку і змін.

Взагалі, Академія дала відповіді на ті питання, які підсвідомо ставиш сама собі – що таке лідерство, для чого воно потрібне, як його розвивати. Проєкт відкрив нові знання та навички, яким не навчають у школі чи інституті, зокрема, як ефективно комунікувати і приймати результативні рішення, а також надихнув на інновації та нові особисті орієнтири, наприклад – я долучилася до робочої групи з розробки міської цільової програми «Київ ‒ місто рівних можливостей» ‒ зовсім новий, але дуже цікавий досвід для мене.

— Вам доводилося вибачатися перед підлеглими?

— Так. І мені перед ними, і їм переді мною. Вибачатися ‒ це по-дорослому. Вміння відповідати за те, що сказав чи зробив.

— Сучасні жінки, зазвичай, окремо міркують про баланс «робота ‒ сім’я». Як ви розподіляєте пріоритети?

— Я – за партнерські відносини у парі. Жінка не матиме сили, якщо, як у старі часи, буде після основної роботи впрягатися на сто відсотків у хатні справи й не матиме жодної допомоги. Можна по-різному це організовувати – або ділити навпіл, або залучати інші руки, але щоб уміти бути жіночною, емоційно ділитися та підживлювати чоловіка, – то мусимо мати свій час. Якщо треба, то я можу зайти в «горящу ізбу» чи «зупиняти коня». Але повсякденне життя не вимагає такого екстриму. Воно вимагає балансу.

Я займаюся щоденним плануванням як особистого, так і робочого часу, з урахуванням терміновості й важливості задач. Блокноти із планування мене буквально «оточують».  У мене й зараз він на столі (заглядає в блокнот), до речі – тут є нотатки з різних курсів, в тому числі й з Академії жіночого лідерства, і тренінгу з ораторського мистецтва. Також я часто пишу собі щоденні задачі в телефоні. А є блокнот, що містить довгострокове планування на роки. Зробити все одразу ‒ досягти всього за рік ‒ неможливо, це виснажує, а не буде енергії ‒ не буде якості, у тому числі й у прийнятті рішень. Планування – це погляд у майбутнє.

— Ви звертаєте увагу на зовнішність, коли берете когось на роботу?

— Ні. А чому ви запитуєте?

— Вважається, що гарнішій людині легше йдеться.

— Зовсім ні. Мені моя зовнішність навіть інколи заважала. Доводилося в житті змінювати упереджені думки, що блондинка ‒ це не особистісна характеристика, а лише колір волосся.

— Кому важче будувати кар’єру: жінкам чи чоловікам?

— Жінки себе недооцінюють, вони часто чекають, коли їх запросять. Але жінка майже завжди ефективніша, бо вона готова до ролі й скромнішого лідера. Для збалансованості кількість жінок на всіх владних рівнях має становити не менше сорока відсотків, а зараз вона становить близько двадцяти. Але прогрес є. У парламенті першого скликання було 2,7 відсотка жінок, а зараз – понад двадцять відсотків. Тому статистика обнадійлива. Тож жінка-керівник у майбутньому стане чимось дуже звичним.

Олена Мігачова. Київ