Федоренко: путін вкотре «на розтяжці»
Нескінченність… Це визначення цілком підходить для Близькосхідного конфлікту, що триває вже близько шістдесяти років і незмінно залишається однією з найскладніших проблем світової арени від середини XX століття і до наших днів. І вже понад 35 років срср/росія, так чи інакше, займає позицію однієї зі сторін — тієї, яку практично в усьому світі визнано «терористичною»… Гроші, зброя, політична та міжнародна підтримка кремлем палестинського ісламістського руху ХАМАС і воєнізованої ліванської шиїтської організації Хезболла давно стали частиною зовнішньої політики держави, яка вважає, що має право вирішувати долі народів інших країн.
Історія Близькосхідного конфлікту насичена періодами відносного затишшя, коли гострі сутички поступаються місцем періодичній терористичній активності та малим сутичкам, а також часами запеклих війн між Ізраїлем та арабськими державами, і військовими операціями, що здійснюються Ізраїлем стосовно арабських організацій, таких як Організація визволення Палестини (ОВП), ХАМАС і Хезболла, пише політолог Юрій Федоренко у своєму блозі на Oboz.ua
Перша арабо-ізраїльська війна, яка відома в Ізраїлі як Війна за Незалежність 1947-1949 років; Суецька криза 1956 року, що стала результатом англо-франко-ізраїльської агресії проти Єгипту; «Шестиденна» війна 1967 року; «Війна на виснаження» або «електронна» війна 1969-1970 років; «Жовтнева» війна або війна «Судного дня» 1973 року; Ліванська війна 1982 року, що стала частиною конфлікту; Друга Ліванська (Липнева) війна 2006 року, яка призвела до серйозних наслідків для регіону.
Одними війнами історія конфлікту не обмежується. Серед інтенсивних і тривалих зіткнень між Ізраїлем і палестинцями слід згадати Першу (1987-1993) і Другу (2000-2005) палестинські інтифади, а також військові операції Ізраїлю на територіях Західного берега річки Йордан і сектору Газа, такі як «Захисна стіна» 2002 року, «Літні дощі» 2006 року, «Литий свинець» 2008-2009 років, «Хмарний стовп» 2012 року і «Непорушна скеля» 2014 року.
З чого все почалося? Втрата державності та розсіяння єврейського народу територіями Європи, Азії та Північної Африки мають глибоке історичне коріння і пов’язані з низкою подій та чинників. Руйнування Першого і Другого храмів у 586 році до н.е. і в 70 році н.е. Римськими військами призвело до розгону і розсіювання євреїв, яких примусово вислали з Юдеї, розкидали по римських провінціях та інтегрували в різні культури і суспільства. Багато євреїв стали дослідниками, торговцями і переселенцями, подорожуючи і осідаючи в різних частинах світу.
В історії середньовічної Європи та Близького Сходу відбувалися множинні військові інвазії та міграції, які також впливали на розсіювання євреїв, що часто стикалися з переслідуваннями та висилками з різних країн, як-от інквізиція в Іспанії та погроми на території російської імперії.
Незважаючи на розсіювання, євреї зберегли свою культурну та релігійну ідентичність, що сприяло збереженню єврейської нації протягом тисячоліть. А будь-якій нації потрібна своя країна.
Наприкінці XIX — поч. XX ст. поширення серед представників єврейської громади в країнах Європи набув територіалізм, прихильники якого виступали за створення власної єврейської держави під гаслом «Земля без народу для народу без землі». Теодор Герцль опублікував у 1896 р. книжку «Єврейська держава». Її основна ідея: єврейському народу необхідно заручитися підтримкою міжнародного співтовариства в заселенні Палестини або, в крайньому разі, будь-якої іншої території. Навіть обговорювали так званий «угандійський проєкт».
2 листопада 1917 р. у листі до В. Ротшильда міністр закордонних справ Великої Британії А. Бальфур уперше на офіційному рівні визнав домагання євреїв на палестинську територію. Після того, як 1920 року Верховна рада Антанти передала Великій Британії мандат на Палестину, затверджений Лігою націй 24 червня 1922 року, знову розгорнулася широка єврейська імміграція в Палестину.
29 листопада 1947 р. ГА ООН 2/3 голосів ухвалила резолюцію № 181(II). У ній передбачалося скасувати мандат Великої Британії на Палестину і створити на її території дві незалежні держави: арабську та єврейську. 14 травня 1948 року уряд Великої Британії офіційно заявив про припинення дії свого мандата.Того ж дня в Тель-Авіві в односторонньому порядку було проголошено незалежну єврейську державу — Державу Ізраїль. А вже 15 травня 1948 року, через кілька годин після проголошення Держави Ізраїль, на її територію вторглися війська сусідніх арабських країн: Єгипту, Йорданії, Сирії та Лівану. У підсумку Ізраїль не тільки зумів відстояти власну територію, а й додатково захопив 6 700 км2. Це були території, які, згідно з резолюцією ООН № 181(II), мали увійти до складу арабської держави. Відтоді війна практично не припиняється в тому чи іншому форматі… І в тому чи іншому форматі срср/росія завжди була на боці палестини.
Усе просто: Ізраїль — друг США, Палестина — ворог Ізраїлю. «Ворог мого ворога — мій друг». На сьогодні сектор Газа (невелика смуга середземноморського узбережжя площею лише 365 км², на якій проживає трохи більше ніж два мільйони осіб), повністю контролюється ХАМАС. ХАМАС загалом або його військове крило («Бригади Ізз ад-Дін аль-Кассам») визнано терористичними організаціями в низці країн, зокрема в Ізраїлі, США, ЄС і Великій Британії.
СРСР підтримував ХАМАС з моменту його заснування в 1987 році. СРСР вважав ХАМАС законним представником палестинського народу і надавав йому фінансову та військову допомогу. У 1991 році срср визнав ХАМАС як законну політичну партію. Це рішення викликало критику з боку Ізраїлю і США, які вважають ХАМАС терористичною організацією. Як і «Хехболлу», яка так само тяжіє до довгих дружніх стосунків із путінською росією.
Володимира путіна дуже цікавить конфлікт, що розгортається зараз в Ізраїлі і на палестинських територіях. Будь-які дії, що вживаються росією на Близькому Сході, не можна розглядати у відриві від війни в Україні та військових відносин росії з Іраном.
Арабо-ізраїльський конфлікт істотно змістив пріоритети Заходу щодо допомоги в ліквідації «Гарячих точок» на планеті. Україна не те щоб відійшла на другий план, але масові публікації мертвих і помираючих у прямому ефірі палестинських (?) дітей не могли не зачепити серця європейців і американців. До речі, інформаційний супровід палестинської сторони своєї агресії проти Ізраїлю нічого не нагадує? Відволікання уваги колективного Заходу після провалу 3-х денного невдалого «маршу на Київ» для путіна давно є надзавданням, і конфлікт, який так «вдало підвернувся», повністю з ним справляється. Події на українських фронтах зійшли зі світових передовиць, а на Заході почалася дискусія про те, як розподіляти допомогу Ізраїлю та Україні.
Кремль доклав руку до розвитку конфлікту? Конспірологія? Можливо. Навряд чи буде знайдено докази прямої участі кремля, бо в москви ще залишилися професіонали з підривної діяльності дуже високого рангу.
Втрата «ваги» путінської влади на міжнародній арені змушує диктатора скрізь і всюди декларувати свою допомогу у врегулюванні будь-яких конфліктів. Ось і в цій ситуації путін відкрито запропонував росію як такого посередника: «У нас з Ізраїлем склалися дуже добрі відносини за останні років п’ятнадцять, ну і традиційні відносини з Палестиною. Тому нас ніхто не запідозрить у тому, що хочемо комусь підігравати». Віримо? Аж ніяк, враховуючи його ж слова про те, що «причина ескалації конфлікту криється в провальній зовнішній політиці США».
ХАМАС, до речі, одразу подякував путіну за підтримку Палестини, диктатору, який був одним із небагатьох світових лідерів, хто не подзвонив ізраїльському прем’єру Біньяміну Нетаньягу, щоб висловити співчуття у зв’язку з атакою ХАМАС.
Показова реакція на заяви путіна німецького лідера Олафа Шольца: «Я приходжу в лють, коли чую, як російський президент направо і наліво роздає попередження про те, що жертвами військової конфронтації стануть мирні жителі. Просто неможливо бути більш цинічним». Та куди вже більше! Вбиваючи своїми руками жителів Маріуполя і Бучі, лити сльози в «проповідях» по Палестині може тільки пропащий мерзотник.
Ізраїль погодиться на можливу миротворчу роль кремля? Маячня, враховуючи, що москва підтримує відносини з ХАМАС і Хезболлою — ліванським угрупуванням, створеним за участю Ірану, що виступає проти Ізраїлю, і їхні представники неодноразово здійснювали поїздки до обителі зла, а росія надавала їм військову допомогу. Враховуючи рівень антисемітизму в росії, повірити в неупередженість такого «арбітра» може тільки сліпоглухонімий зі слабким розумовим потенціалом. Ізраїль до цієї категорії точно не належить.
Істинне обличчя путінської росії щодо Ізраїлю дуже яскраво продемонстрував антисемітський погром, що стався в Махачкалі. Обдурена кремлівською пропагандою з її пропалестинською антиізраїльською позицією, що розганяє антисемітські наративи російським інформаційним полем, дагестанська молодь піддалася антисемітській мані, що вилилося в реальні вуличні заворушення, які переходять у єврейський погром. Чи Дагестан уже не є суб’єктом рф і не входить до Північно-Кавказького федерального округу?
Антисемітська істерія, що стрімко поширюється світом, очевидно, інспірована і підтримується кремлем. Складно уявити, що всюдисуще і всевидюче фсб не знало про підготовку погромів. А ось у те, що агентура фсб у середовищі кавказького суспільства, зокрема інфільтрована в мусульманське духівництво, брала безпосередню участь у розробці та супроводі цих заворушень, віриться дуже легко і просто. Інакше як пояснити, що мусульманське співтовариство росії так бурхливо реагує на утиски мусульман лише в певних випадках, коли така реакція відповідає інтересам кремля? А де тоді подібне завзяття до захисту мусульман-уйгурів у Китаї?
Становище кремля в близькосхідному конфлікті тісно переплетено з російсько-іранськими взаємовідносинами. У разі безпосереднього залучення Ірану до конфлікту в Газі, Іран може спробувати вимагати від росії давно обіцяне «сучасне озброєння», на яке Тегеран розраховує в обмін на військову допомогу в «українському питанні». Але ж немає нічого! Все або вже знищено Захисниками України, або незабаром перетвориться на порох.
Путін вкотре «на розтяжці». Ілюзія можливості представити росію як велику державу, без якої не може бути ухвалене жодне ключове міжнародне рішення, отака собі противага Сполученим Штатам, існує тільки в запалених мізках старого кремлівського коротуна, абсолютно вся діяльність якого спрямована тільки на руйнування ліберального світопорядку і заміну його «багатополярним хаосом».