Історія Києва настільки цікава, що заголовок мав вас здивувати. А ви пам’ятаєте, як жили у столиці, що юридично столицею не була? Ситуація нікого не цікавила, але згодом її виправила наша Конституція.

На день Конституції редакція 44.ua вирішила: до такого свята потрібен і текст про реальні історичні ризики, які нависали над нашим любим містом.

Після СРСР, та ще до «столиці»

Чи знали ви, що довгих вісім років Київ був столицею України як завгодно, тільки не юридично? Ця історія надто гостросюжетна, аби про неї не розповісти.

На момент падіння СРСР радянські нормативи вже не були актуальні. За ними, місто вважалось столицею Української РСР, та зі зміною юридичних назв прийшла й потреба у нових параметрах та дефініціях.

Грубо кажучи, всі знали Київ як столицю, та на словах. Насправді той статус так і залишився у померлому СРСР. На зорі державності, 1 грудня 1991 р. Україна вже мала свого президента.

Ще за рік, у 1992-му, з’явився власний Конституційний суд. Як ви чули, це єдиний орган конституційної юрисдикції: він гарантує верховенство Конституції як основоположного закону на всій території держави. Цікава річ, от тільки Конституції в нас не було ще чотири роки. І столиці, якщо юридично, ще сім.

Так, Конституційний суд у нас з’явився раніше за Конституцію, фото: сторінка КСУ у Facebook

Про судових геніїв ми згадаємо в наступному пункті, тож запасайтесь попкорном. А поки що продовжуємо хронологію.

Коли в 1996 р. прийняли Конституцію, там хоча б з’явилось чітке визначення: головним містом України визначено Київ. Ст. 133, якщо хочете перевірити.

Щоправда, на цьому список новинок завершувався. І лише у січні 1999 року Київ було визначено саме столицею України. Для цього знадобився закон «Про столицю України — місто-герой Київ», за тогочасною назвою.

Для розуміння пріоритетності, на які держава витрачала сили. Наприклад, з 1992 по 1999 рр. Україна встигла виставити на приватизацію 133 тис. державних об’єктів, заробивши на цьому 291 млн доларів. Для порівняння, лише за один 2000-й вона заробить 381 млн доларів.

Тобто на не надто ефективну приватизацію час знайшовся, але столиця державу уперто не цікавила. Чому ж зацікавилась?

Столиця як ковдра

Якщо ви думаєте, що лише до Києва було таке ставлення — дарма. Місто Севастополь у тимчасово окупованому Криму так само не мало спеціального статусу. Але ж воно і столицею не вважалось.

Будьмо відверті, Київ надто важливий із точки зору історії та культури, впливу та навіть лідерства. Саме тому за нього точились справжні політичні бої. Вийшло так, що навколо столиці почали перетягувати ковдру, і для цього кожна зацікавлена сторона тягнула Київ на себе.

«Які тут статуси та статті Конституції, коли ти ще містом не володієш?» — приблизно так і думала кожна зі сторін. А місто жило далі, хоч і не мало гідної відмітки у паспорті.

Так би це тривало дуже довго, але процесу завадили європейці. Вони не проявили інтерес до внутрішньополітичних реалій України, натомість протиснули важливий документ для української столиці. Одним із ключових факторів для розвитку Києва за часів незалежності стало підписання Європейської хартії місцевого самоуправління.

Папери ратифікував і наш парламент, у тому числі. Підписали у Страсбурзі 16 листопада 1996-го, а Верховна Рада дала голоси 15 липня 1997-го.

Страсбурзький собор (фрагмент декору), фото: Pixabay

Що це змінило? Коли ви ратифікуєте дану хартію, вона стає частиною вашого законодавства. У нас, наприклад, це гарантує 9 стаття Конституції. Але не все врятував Страсбург, на жаль. Дещо в Україні встигли накоїти ще до того.

Пам’ятаєте, ми писали про Конституційний суд, який з’явився ще до появи Конституції? Він офіційно запустив такі процеси, що виконавча влада та місцеве самоврядування стали… Одне одному дещо заважати. Уже прийняті закони були доповнені рішенням суддівського корпусу. Так, це почалось ще тоді.

Тобто обраний киянами міський голова очолює не лише місто, але й Київську міську державну адміністрацію. Так бійка за престиж та ресурси стала справжньою війною.

Чи так було завжди?

Чим це погано? Вийшло так, що мер мав звітувати і містянам, які його обрали на цю посаду, і президенту з прем’єром. Далеко не найкраща ідея. Бо всім, як відомо, не догодиш.

В результаті Київ пережив хвилю коливань з 2006 по 2010 рр. Спочатку місто очолив Леонід Черновецький, який старався перетягнути якомога більше повноважень на свій бік, а завершилось все де-факто рейдерством КМДА на користь президента.

Так у 2010 р. місто очолив Олександр Попов, за якого кияни взагалі на той момент ні разу не голосували. Так завершилось перетягування ковдри, але результат вийшов дуже сумнівний.

У 2012 р. Черновецький склав з себе повноваження міського голови. Але вибори мера та міськради провести не вийшло — в результаті Київ перебував без законно обраної місцевої влади близько півроку.

Столиця пережила неспокійні часи з 2006 по 2010 роки, фото: Офіційний портал Києва

І тут ви можете втомлено задати нам одне незручне питання. Чи так було завжди? Може, це лише в наш час таке бувало?

Відповідаємо: жодним чином. Звісно, в такій подачі історія Києва може здатись надто бурхливою саме в роки незалежності. Але це теж не так — насправді наше місто полюбляло кидатись у крайнощі ще з часів Київської Русі.

Наприклад, було в нашій історії століття (ХІІ), коли у Києві змінилось 46 правителів. З них 35 встигли побути князями менше року.

Якщо пам’ятаєте курс історії, під час облоги міста монголо-татарами головою сил оборони був воєвода Дмитро. Знаєте, чому так? Князя тоді у нашому місті не було фізично. Престол саме простоював.

Пізніше, за часів Речі Посполитої, у Києві та на згуртованих навколо нього українських землях правив воєвода. Та згодом вийшла інша правова колізія: місту дали магдебурзьке право (на місцеве самоврядування), і паралельно з воєводством почав працювати магістрат — орган із чиновниками та бюрократією.

За час імперської окупації Київ не знав таких перепадів. Звідки їм взятись, якщо місто примусово опускали все нижче у ієрархії, граючись його статусами та врешті-решт забравши останні натяки на лідерство в регіоні?

Наша невеличка анархія у рамках закону — це не ознаки падіння. Просто наше кохане місто повернулось у ту стихію, в якій воно колись жило століттями. Ось такий урок історії.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про те, як приймали українську Конституцію.

Актуальні, важливі та перевірені новини читайте в нашому Telegram-каналі «Головні новини Києва — 44.ua». Також не забувайте долучатись.