День Конституції — безумовно, одне з найважливіших державних свят України. Але сьогодні ми хочемо розповісти вам найменш відомі (але одні з найбільш визначних) фактів про ухвалення цього документу.

Хто ламав техніку у Верховній Раді? Чому мармур замість бетону? І, врешті-решт, при чому тут швейцарський «Ксамакс»?

Морозиво Конституції

За Конституцію законодавці бились майже два роки. На той момент найбільші суперечки точились навколо державних символів та статусу Криму. На жаль, у рамках компромісу ліві та праві обмінялись голосами: синьо-жовтий стяг та тризуб стали офіційними, але півострів здобув статус автономії.

Чого ж точно хотіли геть-усі депутати в сесійній залі? Насправді вони хотіли піти до їдальні. Саме в 1996 році Верховна Рада обзавелась нею, тобто з другого скликання і далі ви чули про дешеві делікатеси там.

Звісно, вас може зацікавити: а що ж було до того? Ви не повірите, але перше скликання харчувалось чаєм, печивом та сосисками.

Їдальня Верховної Ради надзвичайно важлива для розуміння всіх хитрощів політики, які звивались навколо Конституції. Як згадував нардеп Володимир Яворівський, прийняти документ після дворічних суперечок допомогло безкоштовне морозиво з їдальні. І, звісно, трошки хитрощів Яворівського.

Володимир Яворівський на Майдані, фото: BBC

У один із найбільш гарячих моментів останньої ночі обговорень він запропонував жінкам-депутатам морозиво. Ті погодились, оскільки в сесійній залі було дуже душно. І, оскільки всі були втомлені, морозиво накрапало на сукні депутаток, після чого ті вийшли з зали ненадовго — так, привести себе до ладу.

Яворівський згодом зізнався: саме в цей момент за відсутніх було натиснуто їх кнопки, і для Конституції нарешті вистачило голосів. Щоправда, редакція 44.ua має певні сумніви, що це були дійсно вирішальні голоси — Яворівський був доволі хитрим дідусем. Та хіба це псує історію?

Зламаний телефон

Поки один депутат пригощав колег морозивом, аби потім хитрощами натиснути їх кнопки голосування, на іншому краї сесійної зали вирували інші емоції. Як згадували учасники, основний конфлікт точився між головою соціалістів Олександром Морозом та президентом Леонідом Кучмою.

Олександр Олександрович та Леонід Данилович, фото: «Укрінформ»

Як згадував Мороз, президент надіслав до зали людей зі свого оточення. Вони мали втручатись у процес та де-факто диригувати ним. Але в Україні так не заведено. Тому кожна спроба втручання призводила до чергових сутичок у залі.

Цей сюжет завершився, коли депутати з’ясували: «людям президента» в ручному режимі телефонували з Адміністрації президента. Аби демократія все ж лишалась демократією (як би ми не ставились до пана Мороза), було прийнято спонтанне рішення — вивести з ладу цей телефон.

Далі диктування в телефонну слухавку припинилось, і документ нарешті прийняли. Хоча спочатку ще трохи полаялись, куди ж без цього.

Яким був Київ-1996?

Ми написали цей текст, аби занурити вас у Київ 1996 року. І наостанок відволічемось на ретроспективу, але вже без політики. Все ж, тоді Київ був типовою столицею молодої держави. Суцільною загадкою та несподіванкою.

Наприклад, тоді тут по центру гуляв принц Чарльз — його делегація шукала, як дістатись Києво-Могилянської академії, де той мав вести лекцію. Ніхто тоді не думав, що Єлизавета ІІ колись поступиться місцем на троні, і це насправді майбутній король Великої Британії.

Повідомлення «Вечірнього Києва» про цю подію

Десь поряд рвали волосся футбольні фанати. Щойно київське «Динамо» не змогло пройти у Кубку УЄФА швейцарський «Ксамакс», поступившись із рахунком 2:1 на виїзді та зігравши по нулях вдома. Ніхто тоді не думав, що за місяць-другий до команди повернеться Валерій Лобановський.

У березні пожежу встиг пережити радіотелевізійний комплекс (вул. Хрещатик, 26). Вночі спалахнула центральна апаратна. Пожежників викликав мешканець сусіднього будинку — і дуже вчасно, бо так було врятовано нічну команду радіомовлення. Ніхто тоді не думав, що після 2022 р. такі речі будуть абсолютно звичні, але вже після російських обстрілів.

На щастя, будинок радіо врятували, фото: «Київ — моє улюблене місто»

У центрі міста тільки-но з’явився пам’ятник княгині Ользі. Попередній було розбито, бо бетон в принципі не дуже годиться для меморіалів. А тут нарешті зробили мармурову статую. Ніхто тоді не думав, що вона стане одним із наших символів.

Цей пам’ятник став одним із наших символів, фото: «Вечірній Київ»

Конституція України є дуже неоднозначним та хитрим, юридично нетривіальним документом. Та хіба ми не такі самі?

Досі не підписані на наш Telegram-канал «Головні новини Києва — 44.ua»? Скоріше долучайтесь, щоб завжди бути в курсі всіх подій та нічого не пропустити.