Скоро все повернеться на свої місця. Відкриються кафе, запрацюють школи, люди будуть ходити на роботу, займатись своїми справами, жити як колись. Але пам’ятати все, до єдиної подробиці, що зробив з нашою землею і людьми окупант. 

Здається, ніби вже ніколи не буде як раніше. У кожного поранена душа. Кожен щось втратив. Але в нас вічно живе і буде жити віра: в краще майбутнє, в себе, в державу, в ЗСУ.

Але все проходить. Пройде і це. Загояться рани, віднайдуться сім’ї, відбудуються будинки, розквітнуть дерева і знову з’явиться посмішка на обличчі.

Але принципи будуть інші. Тепер всі ми — єдині, мова, пісні, книги, фільми, продукція — тільки українська. Ми усвідомили, що ми нація: незалежна, вольова і сильна.

Буде важко. Але шлях до вершин ніколи не був легким. Відбудувати нову країну, перемогти ворога, стати на ноги — важко, але реально.

Колись ми думали, що літати в космос — нереально, чути і бачити один одного за 1000 кілометрів — нереально, пересуватись зі швидкістю 200 км/год — нереально. Але час показав своє, люди зробили неможливе. Так само і тут. Все буде добре, але на це потрібен час. Рим за один день не будувався.

І Україна відбудується, просто не за один день. Так що збираємо волю в кулак, запасаємось наснагою і йдемо в наше щасливе майбутнє!