«Місто так швидко перелаштовується на мирний графік. І добре, що так є) Головне не забувати, що війна зовсім-зовсім не завершилась, і що по області валять сильно й жорстоко, як нещодавно по Харкову.

В місті запустили громадський транспорт. І це такий подив — бачити автобуси з пасажирами й людей на зупинках)

Відчиняється все більше кав’ярень. Містяни сидять, тягнуть кальяни.

В кав’ярнях, які відкрились першими, кілька тижнів тому, не проштовхаєшся за іноземними журналістами) Журналісти шукають можливості потрапити в гарячі точки, оскільки місто нині, завдяки ЗСУ — більш-менш спокійний тил.

Під театром Шевченка сидить дідусь, грає на катеринці)

Заходжу в зоомагазин, а там, в одному приміщенні ще й пивниця (альтбір героїчно варить смачне пиво)))), стоять дві продавчині, покупців немає, тож вони за давньою українською звичкою сваряться. Я спочатку не зрозумів із якого приводу. Потім доходить. «Ракло — говорить одна, — це харківське слово». «Ні, — заперечує інша, — це всеукраїнське слово». «Ні, — не погоджується перша, — саме харківське, але стало всеукраїнським». Одне слово — питання ідентичності виходять на поверхню.

В місті трішки зимно й вітряно. Над містом майорять наші прапори (їх, до речі, дуже багато — на будинках, над адмінбудівлями, в автівках — і слава Богу», — підсумувує Жадан.