Цьогоріч 23 листопада — День пам’яті жертв голодоморів. Протягом всього місяця ми згадуємо жертв Голодомору та про його причини, головна з яких — споконвічна ненависть москви до України і українців.

Сьогодні о 16 годині українці запалюють свічки на пам‘ять про живих і ненароджених жертв штучно створених тоталітарним режимом голодоморів.

Редакція 057 підготувала серію матеріалів-фактів про те, що знищення українців було й досі є свідомою політикою москви.

Основними причинами Голодомору 1932-33 років стали насильницька колективізація, спрямоване знищення вправних господарів, занепад сільського господарства, завищені плани хлібозаготівель та злочинні методи виконання. Винними у цьому є радянське партійне керівництво СРСР та УРСР: Сталін, Молотов, Кагановіч, Косіор, Постишев, Чубар, Петровський, Любченко, Балицький, партсекретарі, керівники обкомів, райкомів, активісти, які давали злочинні накази та безпосередньо їх виконували.

Від початку створення Радянського Союзу Кремль поступово створював умови  не життя, а знищення частини української нації. Зокрема, шляхом повного вилучення всіх продуктів харчування. Крім того, накладалися натуральні штрафи, вводилася репресивна практика «чорних дошок», введений інститут прописки, який фактично закабалив селян і не давав змоги виїжджати до міст.

Фото: Допит селянина

Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 22 січня 1933 року за підписами Сталіна і Молотова заблокувала українців в межах голодуючої території, заборонивши виїзд із УСРР і Кубані за хлібом. До жодного іншого адміністративного регіону СРСР чи республіки подібного рішення не було застосовано.

Сталінський режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем. На цій підставі окупаційна влада відмовилась від допомоги, яку пропонували численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади та Міжнародний Червоний Хрест.

Жертва Голодомору. Харків, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії). Фото зробив інж. А. Вінербергер. Фотодокументи надані правнучкою А. Вінербергера Самарою Пірс.

«Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20», — розповідають у Музеї Голодомору.

Водночас у централізованих державних резервних фондах зберігався чималий запас зерна, діяв масштабний продовольчий експорт. Дії тоталітарного режиму підтверджують намір знищити частину української нації у визначених часових межах.

Дереворит «Що вивозять з України в Росію» з альбому графіки Ніла Хасевича.

Комуністичний тоталітарний режим приховував наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей.

Сьогодні виявлено таємні списки деяких сільрад із переліком померлих в 1932–1933 роках, що вдвічі перевищують офіційні дані. Заборонялось записувати причину смерті як «голод»: в актах про смерть вказували «від тифу», «виснаження», «від старості». Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди померлих обліковували. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.

Згубні наслідки мав Голодомор і для Харківщини. У наукових дослідженнях йдеться про 2 мільйони людей у межах Харківської області 1932-33 рр. Прямі втрати селянсьва області — близько півтора мійльонів. Тобто від штучно влаштованого окупантами голоду померла третина селян, переважно українців. Це був прямий акт геноциду проти українського народу. Смерть від голоду супроджувалась канібалізмом, масовими хворобами, високою дитячою смертністю.

Доповідна записка секретаря Ізюмського райпарткому до Харківського обкому КП(б)У про голод в Ізюмському районі, 27 травня 1933 р.

Після Голодомору до спустошених сіл спробували завезти селян з інших регіонів Радянського Союзу. Це передбачалось секретною постановою Ради народних комісарів СРСР «Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників» від 25 жовтня 1933 року. На їхнє переселення виділили 15 мільйонів 500 тисяч рублів.

Згідно з архівними документами, до Харківської області мали переселити колгоспників з Росії. До кінця 1933 року з Центрально-чорноземної області Росії до Харківської області направили 80 ешелонів росіян замість вимерлих українських селян.