Історія виникнення проспекту Гагаріна у Харкові.

Проспект Гагаріна є однією з найважливіших магістралей Харкова, яка пов’язує центр міста з аеропортом. Сам проспект названо на честь першого у світі космонавта Юрія Гагаріна, а його історія починається у 17 столітті.

Редакція сайту 057 розповідає історію виникнення харківського проспекту Гагаріна.

Організаторка вбивства російського імператора

Як йдеться у книзі «Вулиці та площі Харкова», наприкінці 17-го — початку 18-го століття це була дорога на Зміїв. Пізніше, коли дорога перетворилася на вулицю, її почали називати «Зміївською». На початку 19-го століття вулиця доходила до Молчанівського провулка. Вона закінчувалась кам’яним будинком з великим фруктовим садом. Через деякий час тут спорудили казарми.

У 50-х роках 19-го століття Зміївську вулицю продовжували забудовувати: вона дійшла до Молочної вулиці, де на той час закінчувалось місто. Упродовж другої половини цього ж століття вулиця забудовувалась далі. У 1876 році її замостили і вона стала частиною шосе на Зміїв.

1 липня 1878 року на Зміївській дорозі при виїзді з Харкова спеціальна бойова група народницької організації «Земля і воля» (таємне революційне товариство інтелігенції, невдоволеної половинчастістю маніфесту і положенням імператора Олександра II — ред.), до складу якої входили Софія Перовська (організаторка вбивства російського імператора Олександра ІІ — ред.), Олександр і Адріан Михайлови, Миколай Морозов, Олександр Баранников, Михайло Фроленко та інші, спробували звільнити заарештованого революціонера Профірія Войнаральского. Однак ця спроба була невдалою.

У дореволюційний період забудова вулиці йшла повільно. Згідно плану міста 1903 року, вулиці Державінська, Уральська і теперішня вулиця Смольна з провулками, що примикали до них, тільки починали забудовуватися. Окремо на пустирі стояла скотобійня, яку спорудили у 1907 році.

Осередок промислових підприємств

У роки СРСР проспект Гагаріна та прилеглі квартали стали осередком цілої низки промислових підприємств. Так, на базі великих скотобоєн створили великий м’ясокомбінат, який постачав м’ясні вироби не тільки Харкову, а й іншим країнам. Далеко за межами області були відомими вироби заводу «Оргтехніка», панчішної та ювелірної фабрик, фабрики головних уборів, заводів дорожніх машин, екскаваторних, алюмінієво-бронзових сплавів, гумових технічних виробів «Прогрес», фабрики морозива та інших підприємств.

Крім промислових підприємств, на проспекті розташовувалися Український державний інститут із проектування підприємств електропромисловості або Укрдіпроенергопром, Український науково-дослідний інститут сільськогосподарського машинобудування або Укрніїсхом та Опорно-зональна науково-дослідна лабораторія.

Заснований у 1943 році Інститут Укрдіпроенергопром виконував великий обсяг роботи, спрямованої на збільшення потенціалу електротехнічної промисловості Радянського Союзу. У дев’ятій п’ятирічці інститут проводив комплексне проектування будівництва і реконструкції 92 виробничих підприємств та 8 науково-дослідних інститутів електротехнічної промисловості, в тому числі створив проекти технічного «переозброєння» таких відомих харківських підприємств, як «Електроважмаш», ХЕМЗ і ХЕЛЗ.

Значний внесок у розвиток сільськогосподарського машинобудування СРСР зробив Інститут Укрніїсхім. Протягом 1966-1870 років в інституті створили близько 20 сільськогосподарських машин, серед яких пунктирна сівалка СКРІ-12, комбайн СКН-2А для збирання цукрових буряків та інші. У 1972-му Укрніїсхім на Міжнародній виставці «Сільгосптехніка-72» продемонстрував нові зразки машин, одна з яких — самохідна шестирядна бурякозбиральна машина КС-6, яку запустили в серійне виробництво на Тернопільському бурякокомбайновому заводі. Всього за роки дев’ятої п’ятирічки інститут разом з конструкторськими організаціями та заводами розробив і впровадив 16 найменувань машин для оброки та збирання цукрової сировини. Колектив Укрніїсхіму підтримував тісні зв’язки з фахівцями Чехословаччини, Угорщини і так званої Німецької демократичної республіки. У січні 1974 року на базі інституту працювала секція сільгоспмашинобудування та тракторобудування країн-учасниць Ради економічної взаємодопомоги.

Також на проспекті Гагаріна розмістилися навчальні, культурно-освітні, медичні, торгові і побутові установи: навчальний комбінат тресту «Укрголовхліб», три школи, професійно-технічне училище, бібліотечний колектор, бібліотека імені Гоголя, 13-а районна лікарня, 4-й клінічний дитячий санаторій, мотель «Дружба», готель «Аеропорт», ресторани, кафе і магазини.

Один із перших аеропортів України

Проспект Гагаріна є однією з найважливіших магістралей Харкова, яка пов’язує центр міста з аеропортом. Харків був одним із найбільших авіаційних вузлів Радянського Союзу. У 1923 році було ухвалене рішення про організацію повітряного сполучення в Україні. З цією метою у місті створили акціонерне товариство «Укрповітряшлях». Влітку 1924-го почалося регулярне повітряне сполучення першими повітряними трасами «Харків-Київ» та «Харків-Одеса». У травні 1926-го відкрилася перша в Україні міжнародна лінія «Харків-Тегеран». У 1928-1930 роках на південній околиці міста спорудили аеропорт, який був одним із перших в Україні.

Під час окупації Харкова нацисти завдали авіаційному господарству величезних збитків. Харківський аеропорт перетворили на купу руїн. Після звільнення міста почалося відновлення аеропорту. Воно закінчилося у квітні 1945-го. Через дев’ять років збудували новий авіаційний вокзал. У 1971-1975 роках аеропорт «Харків» перевіз понад 3 мільйони людей, 94 490 тонн вантажу та 7955 тонн пошти.

У 80-ті роки Харківський аеропорт був не тільки одним з найбільших авіаційних вузлів Радянського Союзу, а й перехрестям великих повітряних доріг з інтенсивним цілодобовим рухом багатьох типів літаків. Він був пов’язаний рейсами зі столицями республік СРСР, великими індустріальними та курортними містами. Пасажирів перевозили турбогвинтові та реактивні лайнери, зокрема харківські літаки Ту-134А.

Аеропорт з містом пов’язала тролейбусна лінія «Центр-Аеропорт», яку відкрили 15 березня 1958 року. Спорудження цієї лінії здійснили методом «народного будівництва». У 1966-му на проспекті Гагаріна побудували тролейбусне депо. Тут розмістився і автовокзал міжміського сполучення, відкритий у 1958 році.

Перший у світі космонавт

На початку 60-х років на проспекті розгорнулося велике будівництво житлових будинків. За м’ясокомбінатом праворуч від магістралі виник новий житловий масив: спорудили десятки п’ятиповерхових будинків, облицьованих керамічною плиткою. У другій половині 60-х років ліворуч проспекту на північ від теперішнього проспекту Героїв Сталінграду побудували житловий мікрорайон, а з кінця 60-х — початку 70-х між м’ясокомбінатом та вулицею Молочною спорудили світлі багатоповерхові корпуси новобудов.

У зв’язку із забудовою проспекту Гагаріна навесні 1971 року розпочалася реконструкція проїжджої частини магістралі. На ділянці проспекту між вулицею Молочною та нинішнім проспектом Героїв Сталінграда, де був особливо інтенсивний рух, створили одну з найширших магістралей у місті. Це дозволило більше ніж удвічі збільшити пропускну спроможність проспекту Гагаріна.

У 1975 році на проспекті почала працювати станція метро «Проспект Гагаріна». Це станція дрібного закладення та колонного типу. Дорожні стіни облицювали мармуром і темно-сірим гранітом. Темою архітектурного оформлення станції стало освоєння космосу. При входах до головного залу встановили два великих вітражі, один з яких присвятили першому у світі космонавту Юрію Гагаріну.

Станцію метро «Проспект Гагаріна» зробили зручною для пасажирів. Один з її виходів розташували біля залізничного вокзалу «Левада», а другий — поряд із автовокзалом, звідки вирушали автобуси до багатьох міст. Зверху над станцією пройшла асфальтова дорога, що з’єднала найкоротшим шляхом проспект Гагаріна з нинішньою Гімназійною набережною.

Проспект Гагаріна тролейбусним сполученням зручно пов’язали з центром міста, Основою, Салтівським житловим масивом, Селекційною станцією і теперішнім Індустріальним районом. Тут пролягали і автобусні маршрути.

У 1976 році на проспекті Гагаріна побудували висотну будівлю одного з найбільших в Україні міжгалузевих територіальних центрів науково-технічної інформації та пропаганди Українського науково-дослідного інституту науково-технічної інформації Держплану УРСР. Завданням центру було обслуговування Харківської, Полтавської та Сумської областей. У 13-поверховій будівлі зі скла і бетону розмістили понад 13 мільйонів екземплярів спеціальної літератури з різних галузей промисловості, будівництва та сільського господарства. Абонентами нового центру стали понад 2 тисячі підприємств, організацій і установ та 15 тисяч інженерів, робітників і науковців.

Нагадаємо, що редакція сайту 057 розповідала історію виникнення найбільшого житлового масиву Харкова та України, який намагалася знищити Росія. Детальніше про це читайте тут.