22 лютого 2015 року біля Палацу спорту в Харкові під час мирної ходи, стався вибух, кваліфікований як терористичний акт. На той час та до повномасштабного вторгнення це був найзухваліший та найкривавіший теракт. Але реального покарання злочинці не понесли. 

ТЕРАКТ

ХОДА була присвячена пам’яті Героїв Небесної Сотні та загиблих у зоні АТО, та перемозі громадського суспільства над режимом Януковича — роком раніше євромайданівці також прийшли ходою до Палацу спорту та змусили бігти прихильників Януковича, які намагалися на так званому з’їзді депутатів Півдня та Сходу утримати прокремлівську владу в Україні.

В 2014 саме хода до Палацу Спорту мала вирішальне значення. Тому в 2015 було цілком зрозумілим, чому активісти запланують саме цей маршрут. 

Подіям лютого 2015 року передували літо, осінь та зима насичені активізацією ДРГ — лунали вибухи на залізниці, біля військкоматів та споруд інфраструктури, був здійснений теракт в пабі «Стіна». 

Про загрозу теракту під час ходи правоохоронці знали та попереджали, але не змогли запобігти. Організатори теракту – Володимир Дворніков, Віктор Тетюцький і Сергій Башликов – пройшли підготовку в Росії та діяли за методами, які ускладнювали їхнє виявлення. Вони не мали гучного кримінального або політичного минулого, що могло б привернути увагу спецслужб. Крім цього робота силовиків в той час була розпорошена через велику кількість сигналів про діяльність ДРГ, тому хода не була повною мірою убезпечена. 

Ефективного кінологічного дослідження маршруту не було проведено, адже у  2015 році Україна ще не мала настільки жорстких стандартів безпеки, як у 2016–2025 роках. А фізичний огляд небезпечних моментів не виявив. Для супроводження мітингувальників були виділені правоохоронці, які повинні були зреагувати на сутички та провокації під час руху. Але терористи заклали у сніг радіокеровану міну. Вона вибухнула коли люди вже підходили до Палацу Спорту.  

В наслідок вибуху загинули четверо осіб: 15-річний Данило Дідик, 18-річний Микола Мельничук, 52-річний Ігор Толмачов та 37-річний поліцейський Вадим Рибальченко; ще дев’ятеро отримали поранення.

СУД

Вже 26 лютого 2015 року співробітники Служби безпеки України затримали трьох харків’ян — Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова — за підозрою у скоєнні цього теракту. За даними слідства, їх завербували російські спецслужби, вони проходили підготовку в Бєлгороді та мали отримати 10 тисяч доларів за виконання теракту. Обвинуваченим було пред’явлено звинувачення за частиною 3 статті 258 (терористичний акт) та частиною 1 статті 263 (незаконне поводження зі зброєю) Кримінального кодексу України.

Судовий процес тривав понад чотири роки. 28 грудня 2019 року Фрунзенський районний суд Харкова визнав Дворнікова, Тетюцького та Башликова винними та засудив їх до довічного ув’язнення з конфіскацією майна. Однак, у зв’язку з домовленостями про обмін утримуваними особами між Україною та Росією, суд змінив запобіжний захід на особисте зобов’язання, і обвинувачених було звільнено з-під варти для участі в обміні. 29 грудня 2019 року їх передали на непідконтрольні території в рамках обміну. Обвинувачені не визнали своєї провини.

Після обміну судовий процес продовжився. Апеляційний суд Полтавської області розглянув апеляційні скарги обвинувачених та залишив вирок без змін. 17 квітня 2024 року представник потерпілих Олег Головков повідомив, що суд поставив крапку в розгляді кримінального провадження, залишивши вирок без змін та відхиливши апеляційні скарги. Таким чином, після дев’яти років судових розглядів, справу було остаточно закрито.

НАСЛІДКИ ОБМІНУ

Дворнікова, Тетюцького, Башликова разом ще з 124 злочинцями, прихильниками рф обміняли на 76 українських громадян.  Обмін став частиною виконання Мінських домовленостей та відбувся після саміту «Нормандської четвірки» у Парижі. Це був масштабний обмін у форматі «всіх встановлених на всіх встановлених», який відбувся на КПВВ «Майорське» на Донеччині. Серед тих, хто потрапив додому були військові та цивільні, які перебували в полоні бойовиків. А саме: 

• Бійці, які воювали в районі Донецького аеропорту, Дебальцевого, Іловайська.
• Українські військові, які потрапили в полон на передовій.
• Цивільні особи, яких затримували окупанти за проукраїнську позицію.

Зокрема: 

• Станіслав Асєєв – журналіст, утримуваний у в’язниці «Ізоляція» в Донецьку понад два роки.
• Олексій Кузьменко – військовий, який був у полоні 4 роки.
• Артур Панов – проукраїнський активіст, якого звинувачували в «тероризмі» в «ЛНР».
• Олександр Олійник – ветеран війни, захоплений у полон у 2015 році.

Україна передала 127 осіб, пов’язаних з бойовиками та проросійськими угрупованнями, зокрема й тих, хто здійснював диверсії на Харківщині та теракт в пабі «Стіна». Там не було загиблих — лише поранені.

Але саме передача харківських терористів та п’ятьох екс-беркутівців, обвинувачених у розстрілах на Майдані, викликало обурення суспільства, неприйняття з боку рідних жертв. Невдача перемовників провести обмін без засуджених довічно, створила прецедент за яким воєнні злочинці можуть уникати реального покарання. 

«Ставлення до того обміну в мене особисто не змінилось. Новообраний президент України Зеленський після зустрічі з Путіним у Парижі намагався довести Путіну, що він дотримується слова та прийняв рішення про нерівноцінний обмін. Серед осіб, яких Україна віддала були Харківські терористи Дворніков, Башликов та Тетюцький та бійці Беркуту, що були засуджені за розстріли протестувальників на майдані в 2014 рокі. 

Слід зазначити, що в українському законодавстві станом на сьогодні немає чітко прописаної процедури обміну військовополонених або засуджених осіб, цей процес відбувається переважно на основі політичних домовленостей.

Зміна запобіжного заходу по відношенню до осіб засуджених до по життєвого свідчить про очевидне втручання держави та політичної доцільності в діяльність суду. Це було очевидною демонстрацією  залежності суду від органів прокуратури та виконавчої влади. 

Винесений вирок, підлягає безумовному виконанню, а обмін осіб, що вже засуджені, може розцінюватися як відступ від принципу невідворотності покарання.

Фактично державні посадові особи вчинили злочин проти правосуддя. Грубо порушили права потерпілих. Зміна запобіжного заходу та проведення обміну порушило законність і принцип невідворотності судового рішення, а рішення про передачу виконане за участю виконавчих органів, що мають політичний вплив, свідчить про втручання у судовий процес та порушення принципу поділу влади», — наголосив в коментарі 057.ua представник потерпілих, адвокат, а зараз офіцер ЗСУ Олег Головков.

Після повномасштабного вторгнення обмін між сторонами у неоголошеній війні став частіше застосовуватися, хоча й не так часто, як цього потребує справедливість. У катівнях рф залишаються тисячі українських військовополонених та цивільних, яких необхідно повернути до дому. З іншого боку кремль завжди не хоче їх обмінювати на звичайних російських військових, яких вважають відпрацьованим ресурсом. Як саме й кого на кого міняти не узгоджується правовими документами. І російська сторона покупає за життя українців, волю для катів, диверсантів та політично важливих бранців.

Якщо йдеться про міжнародні злочини, то ніякої норми, яка б, скажімо так, встановлювала правила, до якого не можна було б їх обмінювати, немає. Це завжди політичні рішення і вони завжди обумовлені якоюсь такою доцільністю, доречністю, розв’язання питань того, що потрібні обміни і таке інше. Тому ці питання завжди вирішує держава сама.Якщо вона згодна їх обмінювати, вона обмінює з якихось своїх міркувань. Якщо не згодна, то не обмінює, — зазначив 057.ua юрист Харківської правозахисної групи Михайло Романов

Але коли під обмін йдуть терористи та військові злочинці, Україна як держава не лише фактично позбавляє жертв права на справедливість, вона де-факто позбавляє себе права покарати цих злочинців згодом на міжнародному суді та долучити їх не лише письмові, а й реальні свідчення до обвинувачення путінського режиму. 

А для нових терористів та воєнних злочинців це є сигналом, реального покарання не буде. Вас засудять заочно. Саме тому в українському суспільстві зріє ідея про створення групи месників без терміну дії. І цей запит буде лише зростати, поки чинна судова-політична система буде не спроможна реально покарати терористів та воєнних злочинців.   

P.S. Після обміну 29 грудня 2019 року, коли Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова передали на непідконтрольні Україні території, їхнє точне місцеперебування залишалося невідомим.  Станом на кінець 2021 року, за інформацією Суспільного, вони перебували в Росії. У вересні 2020 року їх оголосили в розшук. У 2024 суд підтвердив законність цього. Тобто обмін не знімає з них покарання — якщо вони будуть знайдені українським правосуддям, вони знову будуть заарештовані та передані для відбування довічного покарання. Але поки вони в росії цей розшук формальний, а такий розвиток подій маловірогідний. 

А по жертвах теракту 22 лютого 2015 року у Харкові провели панахиду.