11 січня міноборони росії вкотре змінило командний склад в армії. Це відбувається не вперше за 2022 рік. «Путін використовує радянську практику стравлювання військових один з одним, щоб уникнути палацового перевороту», — заявили західні аналітики.

У 2022 році кілька разів змінювався командувач угрупуванням військ рф, командувачі сухопутних, повітряно-десантних військ, начальники Східного, Південного, Західного, Центрального військових округів. Всі ці шахові перестановки демонструють, що кремль уособлює недовіру до власних військових генералів і, отже, намагається перекласти відповідальність за катастрофічні рішення в Україні безпосередньо на них, пише «Матриця свободи».

Тим часом цей командний хаос також демонструє, наскільки останнє покоління радянських офіцерів виявилося непідготовленим до сучасної війни. Будучи переважно молодими лейтенантами і капітанами, ці чиновники вирішили залишитися на військовій службі в 90-ті роки і страждали від тимчасової відсутності платні, низького рівня життя і брали участь у кровопролитних чеченських війнах, коли їхні колеги розпочинали нову кар’єру.

Їхня освіта здебільшого обмежується досвідом війни в Афганістані та окрім п’ятиденної війни проти Грузії у 2008 році, їхній тактичний досвід обмежується асиметричними кампаніями в Чечні, Україні (2014–2015 роки) та Сирії. Таким чином, їхня здатність “пережити” понад два десятиліття правління путіна означає, що вони віддають пріоритет повній особистій політичній лояльності, ідеологічній обробці, а не розвитку реальних професійних якостей військових.

Тим не менш, кремль продовжує сумніватися у політичній лояльності своїх військових генералів. Ось чому генерал-полковник віктор горемикін став начальником головного військово-політичного управління російської армії та заступником міністра оборони. У 2009-2022 роках горемикін був начальником головного управління кадрів збройних сил росії і, згідно з його офіційною біографією, швидше за все, входив до складу військової контррозвідки, що підкорялася фсб рф.

Взагалі кажучи, постійний страх перед державним переворотом та постійне запобігання цій загрозі є ключовими елементами політичної культури радянсько-російського авторитаризму. Історичні справи генерала Лавра Корнілова та Лева Троцького, сталінські чистки в радянському військовому керівництві, побоювання Сталіна та Хрущова щодо маршала Георгія Жукова і навіть побоювання Єльцина перед політичними амбіціями генерал-лейтенанта Олександра Лебедя та генерал-лейтенанта Лева Рохліна — це сприяло розвитку певного ставлення в кремлі. Зараз путін намагається вбудувати своїх військових генералів у робочу командну ієрархію, спрямовану на порятунок російського керівництва від повного розгрому і породжує ні героїчного генерала з політичними амбіціями, ні лідера “політичної партії вкраденої перемоги”.

Навіть проголошена “військова реформа” із запланованим виведенням Московського та Ленінградського військових округів зі складу Західного військового округу разом із перетворенням бригад назад у дивізії означає, що багато нинішніх полковників незабаром можуть стати генералами  Таким чином, кремль спровокував бюрократичну та військову конкуренцію серед цих полковників, сподіваючись уникнути поразки та намагаючись балансувати з нинішнім поколінням генералів.