Війна застала мого сина тоді, коли він навчався на четвертому курсі університету. Під час ворожого нападу країни-агресора на наше рідне місто Ізюм, Руслан проявив лідерські якості та хоробрість, яким може позаздрити дорослий зрілий чоловік. Перебуваючи під обстрілами, він один з перших визвався на допомогу в пошуку їжі та води для тих, хто знаходився поруч, — згадує мати хлопця авторка петиції. 

Саме в той час я зрозуміла, що мій син, не дивлячись на свій юний вік, — хоробра та відважна людина!

Тоді ж Руслан прийняв таке важке і, в той момент, сміливе рішення – піти добровольцем до лав Національної Гвардії України.

Пам’ятаю той день, коли мій, такий молодий та повний бажання жити, син оголосив, що він – «доброволець». Руслан завжди був наповнений відчуттям обов’язку, приналежності до спільноти, ідеалами та ідеями, які він боронитиме до кінця свого життя. Війна стосується кожного і в кожного з нас своє місце та відведена роль. Руслан знав, що його місце на полі бою, його роль – захищати товаришів поряд на фронті, сім’ю, що лишилася вдома та державу, що стримує ворожий опір.

Мій син вважав, що в світі є ідеї, які вартують життя – за це він його і віддав.