26 липня на 75-му році життя перестало битися серце легендарного захисника харківського «Металіста» Ростислава Поточняка.

Життя та кар’єра уславленого футболіста була тісно переплетена з «Металістом» із самого початку. Першим тренером вихованця львівського футболу Ростислава Поточняка був Богдан Дмитрович Маркевич — батько знаменитого наставника жовто-синіх (2005-2014) Мирона Маркевича, інформує пресслужба харківського клубу.

1966 року Поточняка запросили до львівських «Карпат» і за іронією долі свій перший офіційний матч він зіграв проти харківського «Авангарду». Згодом, як відомо, цей клуб було перейменовано на «Металіст».

У Львові Ростислав Поточняк стараннями ще одного у майбутньому легендарного тренера жовто-синіх Євгена Лемешка став одним із найкращих центральних захисників країни. З «Карпатами» він виграв Кубок СРСР 1969 року й завоював путівку до Вищої ліги 1970-го. А за два роки талановитий захисник став срібним призером молодіжного чемпіонату Європи у складі збірної.

1978 року кар’єра привела Ростислава Поточняка і в сам харківський «Металіст», де футболіст провів шість визначних років. У складі жовто-синіх він швидко став капітаном та повів команду Другої ліги до вершин радянського чемпіонату. 1983 року «Металіст», вже бувши клубом Вищої ліги, разом із Поточняком пробився у фінал Кубка СРСР.

Ось як згадував Ростислава Поточняка Євген Лемешко, котрий тренував «Металіст» у цей період.

«Ростислав — дуже інтелектуальний гравець, порядний, холоднокровний. Навіть сказав би — інтелігентний. Поточняк ніколи не робив дурниць, жодного разу не випив зайвого. Тому коли почув, що у Львові такий футболіст не потрібен, охоче на початку 1978-го забрав його до себе до Харкова. Й не помилився. Ростик провів за «Металіст» шість повноцінних сезонів. Вважаю, що молоді футболісти перейняли в нього багато корисного, а для мене, як для тренера, це теж було важливо. Коли під боком є приклад — вчитися та прогресувати завжди легше», — сказав легендарний і нині вже покійний тренер.

Справжнім професіоналом, прикладом для наслідування та визначною людиною залишився Поточняк і в пам’яті його партнерів по команді.

«Після однієї із дуже складних ігор я звернув увагу, що всі хлопці, як то кажуть, «наїлися». А у Ростика на грудях був лише невеликий мокрий «п’ятачок» від поту. Він ніколи не робив зайвих дій на полі, але був максимально ефективний. Адже грав за рахунок мозків. Як він передбачав позицію, як передбачав розвиток атаки! У нього завжди було, чим повчитися», — згадує нападник «Металіста» у 1976-1985 роках Володимир Лінке.

Поточняка й у Львові, і у Харкові справедливо вважають своєю легендою. Сам же Ростислав Мирославович зізнавався друзям: «Найкращі мої роки пройшли у «Металісті».