Архип Люлька — український конструктор авіаційних двигунів, життя якого пов’язано з Харковом, працював у ХАІ.

Народився 1908 року 23 березня – в селі Саварка, тепер Богуславського району, на Київщині. 

Походив із бідної селянської родини. Коли хлопчику було сім років –  померла мати. Батько залишився із вісьмома дітьми. Усі вони вчилися в сільській неповній школі.

1919-21-го у Саварці директором школи  був математик Михайло Кравчук. Саме він підтримав дванадцятирічного Архипа Люльку, коли в нього загинув батько. 

Після школи Архип Люлька навчався у профтехшколі в м. Біла Церква. Вищу освіту здобув на механічному факультеті Київського політехнічного інституту. Пішов в аспірантуру при Харківському науково-дослідному інституті промислової енергетики, однак не завершив навчання і розпочав працювати інженером-дослідником на Харківський турбінний завод.

За путівкою комсомолу Архипа відправили у Харківський авіаційний інститут. Там він працював на кафедрі авіаційних двигунів і зрозумів, що вік поршневих двигунів вичерпався. Люлька вирішив використати для поступального руху тільки реактивну тягу від стисненого і нагрітого газу, що виривається назовні з величезною швидкістю.

Вчена рада інституту рекомендувала обговорити матеріали проекту з експертами в Москві. І хоч там Люлька отримав схвальні відгуки, реалізація його ідеї затяглася.

Згодом нарком авіапромисловості  призначив Люльку керівником проекту по ТРД у Ленінграді.

Початок Другої світової війни зупинив роботу над новим двигуном. Люльку, разом з групою спеціалістів, евакуювали на Урал. Спочатку винахідник працював на Челябінському тракторному заводі, де удосконалював повітроходи у танках. Але через рік Наркомат озброєння і керівництво авіаційної промисловості знову повернулися до якнайшвидшої реалізації ідеї створення ТРД. Можливо, це було зумовлено і тим, що на фронті почали з’являтися німецькі реактивні винищувачі «Мессершмідти», що літали зі швидкістю 860 кілометрів за годину.

Архип Люлька продовжив роботу над своїм винаходом у невеличкому місті Билимбай, а з 1943-го у Москві в Центральному інституті авіаційних двигунів. Через три роки А.Люлька очолив бюро по конструюванню реактивних двигунів.

У липні 1946-го за успішні стендові випробовування вітчизняного турбореактивного двигуна С-18 головний конструктор Архип Люлька та його найближчі сподвижники Лусс, Козлов, Новиков, Тарасов були нагороджені орденами. 1947-го головного конструктора авіаційних двигунів Архипа Люльку нагородили орденом Леніна.

В лютому 1947 р. двигун ТР-1 пройшов державні випробовування. Оцінка летунів-випробовувачів засвідчувала, що робота двигунів TP-1 вигідно відрізняється від німецьких двигунів ЮМО і БМВ. ТР-1 забезпечує надійний політ літака на всіх режимах швидкостей і на висоті до 9 тисяч метрів. У п’ятдесятих роках з’являється авіаційний двигун АЛ-7, а невдовзі — АЛ-7Ф. Вперше реактивний двигун став носити ім’я свого творця.

На початку 50-го року турбокомпресорний стартер Люльки отримав популярність, як найнадійніший і наймалогабаритніший. Це був один із кращих в світі стартер, на нього вперше в радянській науці Люлька, Лусс і Новиков отримали патент.

На літаках, де використовувалися двигуни Люльки, було встановлено більше десяти світових рекордів. 

У родині Архипа Люльки було троє дітей: сини В’ячеслав, Володимир, донька Лариса, які стали фізиками, техніками і дослідниками.

Помер Архип Люлька 1 червня 1984-го у Москві, похований на Новодівичевому цвинтарі.

(За матеріалами УІНП)