Прорив ЗСУ у Курській області рф виявився неочікуваним ані для пересічних українців, ані для пересічних росіян. Але їм не здивовані ані на пагорбах Вашингтона, ані в інституціях ЄС, що говорить про серйозну дипломатичну операцію.

Я не є військовою експерткою, щоб оцінювати цілі та завдання Курської операції, можу лише побажати, щоб для ЗСУ вона була переможною. І всі хто повинен повернутися з походу, повернулися. Адже ми розуміємо, попри досліди українців в соцмережах щодо проживання в Суджанському повіті корінних українців та квартируванні на цих землях Сумського полку, про зміну державних кордонів не йде. 

Але йде про важливу позиційну гру. Адже війна росії з Україною це саме війна за території. Але не заради захоплення нових територій, а збереження існуючих. 

Росії конче необхідно зберегти імперію. Імперці не лише чинний тоталітарний режим путіна, а і так звана опозиція. Знову це не лише ідеологія. Росія фактично остання ресурсна імперія на землі. Навіть Китай і тем паче США роблять ставку на технології, світ швидко змінюється — скоро ані нафта, ані головна запорука дешевих китайських товарів, — люди не будуть базисом для збагачення. Росія існує лише на нафті, нікелю, алмазах, лісі та інших ресурсах, вкрадених у поневолених народів Сибіру та Півночі. Піде з зони впливу Україна, головний брат чи то сестра головного “братського народу” — це стане сигналом для всіх інших, офіційних чи не офіційних частин імперії, що можна розбігатися, кремль не спроможний утримати. 

Україні так само необхідно зберегти не лише свою ідентичність, а й своя єдність. Продемонструвати нарешті і своїм громадянам, і світу, що це конкретна держава, яка має свої кордони і боронить свої кордони. А не просто напівзагадкова земля козаків. Адже носити вишиванку можна було й за часи “совєтів”, як це робив Хрущов, вирішувати нічого на своїй землі не можна було. “Відкушуючи” регіони України, кремль не лише позбавляв права вирішувати на своїй землі “східняків”, а і мешканців Західної України. Адже виявляється, стратегія житті Донбасу та Криму вирішується в москві, а не в Києві.

Якщо Україна зможе контролювати свої території — вона переможе, якщо росія свої та українські — вона збереже імперію. Люди та міста на цих територіях їй не важливі, навпаки руйнування — це довести хто в домі господар.    

Саме тому так важлива битва за Харків, адже це битва за всю Україну. Битва за Харків — це не лише про наземні бойові дії, а й про бомбардування міста, і про велику дипломатію. На Заході вже дійшли висновку, що Київ не контролює Донбас та Крим, нам потрібно буде не лише повертати території — повертати фактичний контроль.  

Втрати Харкова або неможливість тут життя цивільних, знак того, що така доля може спіткати всю Україну. А тоді навіщо такий слабкий партнер, які знову може повернутися до імперії?

Саме стійкість харків’ян забезпечили Україні отримання нової зброї ( пам’ятаєте: “ Харків знищують, дайте F-16”).

Ця додаткова зброя разом з героїзмом ЗСУ забезпечили прорив на Суджу, що дає своєю чергою право на своїх умовах вести перемовини.  

Адже останні дії на території України дозволили не лише в москві, а і в світі говорити про війну, які зайшла в глухий кут та про необхідність перемовин щонайменше частково на умовах кремля. 

Суджа це змінює, хитає стілець під Путіним, змушує воювати башти кремля, посилює вій на болотах. Це не перемога, але шанс на неї. Шанс зберегти свої території та розвалити імперію.