Звільнення станції може стати лише частиною загального відступу окупаційних військ, які не витримують натиску Захисників і поступово змушені відступати на нові рубежі.

Офіційний кремль відкидає будь яку можливість того, російські військові підуть з території ЗАЕС. Речник президента Росії Дмитро Пєсков 28 листопада сказав, що станція була й залишатиметься під контролем Росії. З одного боку, довіри брехливим заявам путінських глашатаїв немає від слова «зовсім», пише політолог Юрій Федоренко у своєму блозі на «Обозреватель».

Армія загарбника не витримала осіннього наступу Збройних Сил України, які поступово звільняють окуповані території. Звільнення Енергодару – це лише справа часу. З іншого – репутаційні втрати кремля, який змушений буде вивести свої війська та звільнити ЗАЕС. Путін це чудово розуміє. Тому дуже важко уявити собі ситуацію, що російські війська добровільно залишать такий вкрай важливий та ласий для загарбника стратегічний об’єкт. Тим більше, що окрім репутаційної ваги, окупація з подальшим привласненням української атомної електростанції та підключенням її потужностей до російської електромережі має ще й суттєве економічно-ресурсне значення.

Після запровадження Україною у 2015 році енергетичної блокади анексованого росією українського Криму, проблема забезпечення окупованого півострова електроенергією досі так і не вирішена у повному обсязі. Власних потужностей з генерації для задоволення внутрішнього попиту в Криму не було до 2018 року, коли почали працювати електростанції «Таврійська» у Сімферополі та «Балаклавська» у Севастополі. Але основним паливом для обох станцій був газ, який постачався з вкрадених росією «вишок Бойка» в Чорному морі, які ЗСУ пошкодили та частково знищили ракетним ударом 20 червня. Так званий «енергоміст» між ростовською АЕС та Сімферополем теж не може задовольнити потребу Криму в електроенергії. Його потужностей ледь вистачає на забезпечення Феодосії та Керчі.

Тому кремль «мріяв» про підключення ЗАЕС до електропостачання Криму, яке б унебезпечило півострів від загрози «блекауту». З технічної точки зору «перепідключення» атомної станції з однієї мережі до іншої надскладна, але цілком можлива процедура – за умови відсутності бойових дій та наявності величезних грошових ресурсів. Тобто усього того, чого росія зараз не має і навряд чи отримає в майбутньому.

Реалії сьогодення змінили настрої кремля від «Київ за три дні», до загрози втрати всіх окупованих територій, включно з анексованим Кримом. Навряд чи допоможуть нові хвилі чергових «могилізацій» до путінського війська уникнути нищівної поразки від Захисників України. Ніякі бурятські «бойові шамани» не зможуть захистити загарбника від справедливої люті українців, які боронять власну землю та свободу.

Зростає санкційний та дипломатичний тиск країн-партнерів України на путінську росію. В Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку циркулює та обговорюється проект резолюції про створення трибуналу для притягнення російського керівництва до відповідальності за злочини агресії в Україні. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) проводить роботу по забезпеченню максимального рівня безпеки ситуації навколо ЗАЕС. За словами гендиректора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі, відведення російського озброєння із ЗАЕС буде частиною угоди між МАГАТЕ, Україною та рф щодо безпеки для АЕС. На його думку, сторони «досягли фундаментальних принципів» і угоду буде укладено до кінця цього року.

Безумовно, робота міжнародного агентства заслуговує на щиру подяку, але головним чинником можливого чергового «жесту доброї волі» збоку путінського кремля є не дипломатія, а, в першу чергу, успіхи українських Захисників на полі бою. Саме вони змушують окупантів виводити війська, залишаючи по собі тисячі загиблих ворогів та тисячі тон понівеченого металу російської зброї. Росія опинилася у потужній облозі світового суспільства з одного боку, та абсолютною реальністю нищівної військової поразки від України, проти якої сама ж і розпочала криваву злочинну агресію.

Разом з цим, зростають ризики того, що «щур, загнаний у глухий кут» може піти на будь-які провокації та військові злочини, «на останок» все ж таки спробувавши «гримнути дверима». Сучасна влада росії за довгі місяці війни вже багаторазово доводила свою звірину сутність, не зупиняючись ні перед чим заради задовольняння своїх ницих хворобливих бажань. Та ще й намагаючись звинуватити у своїх кривавих злочинах українську сторону.

Тому питання механізмів та термінів деокупації Запорізької АЕС наразі є чи не найголовнішим чинником, від якого може залежати весь подальший перебіг подій цієї війни та життя мільйонів громадян України та прилеглих територій.