«Щедрик» став символом Різдва, піснею, яку виконують найвідоміші музиканти по всій планеті.

Мелодія була хітом української дипломатії в Європі й навіть інструментом української боротьби за незалежність від Росії. 1919 року пісня уперше прозвучала у Празі, а 1922 року — в Нью-Йорку. І лише в 1936 році з’явилася на світ її англомовна версія — Carol of the Bells.

«Carol of the Bells — українська різдвяна колядка; автор музики — М. Леонтович; слова й аранжування — П. Вільговський». Так зазначено в партитурі, що вийшла друком у Нью-Йорку 1936 року в музичному видавництві Carl Fisher. Однак цей музичний твір до Різдва не має жодного стосунку, не є колядкою і навіть не пов’язаний із зимою.

«Щедрик» — давня українська новорічна обрядова пісня, щедрівка, яку співали навесні, в березні, коли додому поверталися ластівки, а наші прапрадіди ще до прийняття християнства зустрічали Новий рік. Тому в оригінальному тексті, на відміну від англомовного, йдеться про ластівку, а не дзвоники, а справжня назва пісні — «Щедрик», від слова «щедрий», що також означає плідний, життєдайний. Упродовж століть це була проста одноголоса мелодія на чотири ноти.

«Щедрик» лунав на Щедрий вечір, коли за столом збиралася вся родина і зустрічала Новий рік. На столах було повно смачної їжі, а щедрівники — молодь або діти — ходили від хати до хати і співали під вікнами:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.

Коли Новий рік почали зустрічати взимку, щедрівки почали співати в січні, через тиждень після Різдва.

1910 року український композитор Микола Леонтович за порадою професора київської консерваторії Болеслава Яворського взявся розробляти на «Щедрикові» ефект мотиву-ostinato – принцип повторюваності основної мелодії пісні (первинних чотирьох нот). Над фактично новим музичним твором Леонтович працював роками. У серпні 1916 він надіслав рукопис «Щедрика» (пісні для мішаного хору a капела, тобто співу без музичного супроводу) відомому київському диригенту Олександрові Кошицю.

«Щедрик» у новій обробці вперше пролунав 29 грудня 1916 року під час різдвяного концерту в залі Купецького зібрання (нині — Національна філармонія України). Щедрівку виконав студентський хор Київського університету Святого Володимира під орудою Олександра Кошиця. У лютому 1917 року в Російській імперії відбулася революція, цар Микола ІІ зрікся престолу. 22 січня 1918 року проголосила свою незалежність Українська Народна Республіка (УНР). 

Молодій державі під час боротьби з більшовиками потрібна була міжнародна підтримка. Тож український «Щедрик» став на допомогу дипломатії. Відкрити світові Україну через культуру вирішив тодішній глава української держави і головнокомандувач армії УНР Симон Петлюра (1879–1926). Він відсилає на Захід хор.

Щедрик мав довести світові, що українці — самобутня нація. Прем’єрний виступ хору Олександра Кошиця відбувся 11 травня 1919 року у Празі, пісню зустрів успіх.

«Українська Республіка прагне відновити свою незалежність, — писав кореспондент швейцарської газети La Patrie Suisse, — а тому вирішила наочно показати, що вона справді є. “Я співаю, отже я існую” — потверджує вона. А співає вона дивовижно».

«Щедрик в аранжуванні Леонтовича — це шедевр народного мистецтва», — писав кореспондент брюссельської газети Le XX Siècle 10 січня 1920 року.

За два роки європейських гастролей хор Олександра Кошиця виступив у 45 містах 10 країн Західної Європи як культурний амбасадор України. Усюди українські музичні посланці доносили до європейської авдиторії: Україна бореться за незалежність; Україна — не Росія; український фольклор — це доказ існування української нації.

Поки тривало довге європейське турне, композитор Микола Леонтович був вимушений переховуватися від терору росіян в окупованому Києві, а згодом — на Поділлі. 23 січня 1921 року агент російської ЧК (Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем), якого Леонтович пустив переночувати у власній хаті,  пострілом із гвинтівки вбив композитора.

У вересні 1922 року хор Олександра Кошиця назавжди залишає Європу та переїздить до США. 5 жовтня до найпрестижнішої концертної зали Нью-Йорка — Carnegie Hall (Карнеґі Голл) — з’їжджаються тисячі охочих послухати український спів: знамениті американські музиканти, політики, преса.Наступні кілька днів музичні критики Нью-Йорка навперебій висловлювали своє захоплення. 

Упродовж 1923–1924 років український хор виступив у 115 містах 36 штатів США, а ще — у Бразилії, Канаді, Мексиці, Аргентині, Уругваї та на Кубі. Хористи дісталися навіть острівної держави Тринідад і Тобаго.

1925 року вже популярну в США пісню включив у свій репертуар Російський хор у Нью-Йорку (англ. Russian Art Choir). У його виконанні «Щедрик» залунав на Бродвеї в мюзиклі «Пісня полум’я» (англ. The song of the Flame). Серед творців проєкту — відомий американський композитор Джордж Гершвін. І ось у 1936 році нарешті з’являється Carol of the Bells — саме та англомовна версія «Щедрика», яку співає нині на Різдво весь світ.

Автор англомовного тексту до української пісні — американський диригент українського походження Пітер Вільговський (1902–1978).«Оскільки молодь не співала б українською, — писав пізніше Вільговський у листі до українського музикознавця Романа Савицького, — мені довелося написати англійський текст. Я прибрав українські слова про “щедрика” (хатню пташку) і замість цього зосередився на веселому передзвоні дзвоників, який мені почувся в музиці». Отак українська ластівка перетворилася на американські дзвоники, а «Щедрик» — на Carol of the Bells. Тривалий час українці навіть не знали, що цей світовий хіт належить нашій нації.

У серпні 1991 року Україна відновила державну незалежність, а з нею — і доступ до архівів УНР. Серед заборонених раніше до перегляду справ були матеріали хору Олександра Кошиця: численні відгуки світової преси, афіші, листування та фотографії. Усе це співаки збирали під час своїх гастролей і надсилали уряду УНР. Саме на основі цих матеріалів і вдалося відтворити досі невідому історію «Щедрика», однієї з найпопулярніших у світі українських пісень.