Медики «швидкої» завжди користувалися повагою серед харків’ян. Але за часи війни вони справедливо отримали статус «янголів життя, » — які приходять на допомогу та рятують життя, де здається знаходитися не можливо. В той самий час структура переживає реформу, а за самими бригадами полюють російські «дрони.»

Про роботу парамедиків, про тих, хто погодується працювати у прифронтових бригадах та їхню мотивацію, про повагу та не-повагу харків’ян, які знову забувають пропускати «швидку» на дорозі, про не термінові виклики та чому водії стали парамедиками говоримо з Віктором Забаштою, директор закладу охорони здоров’я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Він працює в системі екстреної допомоги майже півсторіччя, й з 2013 року очолює цю Службу в Харківській області. 

ПРО ЗАМІНУ МЕДИКІВ НА ПАРАМЕДИКІВ

Водій на сьогодні, повноцінний член бригади, він повинен приймати і бере активну участь в роботі бригади, він навчений, він не стороння людина, як це було при радянській владі.

Розкажіть, будь ласка, чи змінилася кількість викликів за війну? Сама система надання допомоги?

Це було приблизно 1200 викликів на добу. Так само і сьогодні. Незначний приріст у 2024 році на 2000 викликів більше, ніж у 2023.

 Але в цілому це все свідчить про те, що довіра до служби є. Дійсно, як соціальна служба, я так розглядаю це питання, коли люди можуть в будь-якому населенні пункті, що то Козачий, Лопань, Ківшарівка і весь час, і на сьогодні теж зателефонувати, отримати допомогу. І мені здається, це дуже потужно і дуже корисно для всіх, для країни, для людей, які себе не відчувають покинутими. Доїзди теж не постраждали завдяки мережі, завдяки тому, що автівки весь час поновлюються, як їх рашисти не знищують, а було пошкоджено більше 140 і повністю знищено вже 15.

Тобто швидких вистачає?

Але весь час отримуємо автівки від волонтерів, з заходу, від роботи, як результат роботи. Їздили в Познань, поляки подарували сім абсолютно нових автомобілів, які були оснащені по останньому слову Євросоюзу.

 Тому ми почуваємо себе впевнено в матеріальному сенсі. Є повністю нове обладнання в тих автівках, якісь розхідні матеріали, ліки, все це вчасно поставляється. Ми маємо можливість і придбати це, звичайно, чи ми користуємося, але в цілому цей спектр роботи, звичайно, не змінився абсолютно.

 Хіба що навички покращилися, бо ці роки для бригад це було випробування не тільки мужності, але й знань, миттєвого прийняття рішень. Знову ж таки, завдяки багатьом проєктам було дуже багато безкоштовних циклів підготовки. Вони стали в пригоді, і не тільки з практичного погляду, але й тому, що з 1 січня, хочу нагадати вже немає у нас водіїв, немає фельшерів, медичних сестер.

Тобто наразі всі члени бригади можуть надати медичну допомогу, навіть водій?

Ми нарешті, я знайшов сили моральні і відмовились від санітарів, що зробили більшість центрів України ще в 2013 році. Сьогодні є парамедик і медичний технік. Це основний склад бригади, який, згідно з законодавством, може бути на розгляд директора підсилений лікарем-фахівцем.

 Ми залишили, звичайно, такі бригади, реанімаційні насамперед, бо вони дуже багато сьогодні працюють. Це дуже потужні бригади і не тільки тому, що сучасне обладнання, як і в кожній автівці, а тим більше класу С, але і Б, повірте мені, оснащення так само. Це реанімаційні відділення будь-якої лікарні можуть позаздритися справді.

І люди, які вчаться, весь час проходять теоретичну підготовку і, на жаль, практично щодня і багато разів. То ці анестезіологи, реаніматологи – це дуже така класна команда. Єдине, що я боюсь, вони весь час можуть, їх кличуть в різні стаціонари. Сьогодні відкривається відділення екстреної допомоги, реанімаційні відділення не такі вже насичені лікарями. Тож, це конкуренція. Але дух екстренки, він присутній.

 Є люди, які хворіють на це, тому надія залишається, що вони все ж таки віддадуть частину свого життя, ці добрі справи і будуть працювати в нашій службі. Курси, ці  – їх безліч. Вони раніше коштували по кілька тисяч гривень.І це було досить накладно. Люди їхали, але це поїздка в інше місто. Це була певна сума грошей.

 Сьогодні це безкоштовно і сотні людей проходять. Їм легко було здати. Всі здали сто відсотково. Водії здали, іспити, і середні медпрацівники. Теоретичну базу вони здали. Тепер наполегливо вчаться, проходять практичні навчання в навчально-тренувальному відділі.

 Коли вони здадуть, вони вже будуть остаточно фахівцями, дипломованими фахівцями, парамедиками, медичними техніками. Тут, мабуть, варто додати, щоб ніхто не лякався, що тепер їх лікують парамедики, а не такі класні, потужні спеціалісти, які були колись. Насправді ні. Це ті ж самі люди, які пройшли додаткову підготовку і отримали ще один папірець, документ про те, що вони ще фаховіші. Тепер в них є якісь додаткові знання, які ще підтверджені офіційно. Такий склад бригади.

 Він не повинен лякати: водій на сьогодні, повноцінний член бригади, він повинен приймати і бере активну участь в роботі бригади, він навчений, він не стороння людина, як це було при радянській владі, коли автобаза була окрема і функції водіїв в багатьох випадках вони так у собі уявляли. Я не кажу, що це було завжди, але юридично це могло виглядати так: “Я вас привіз і далі працюєте.”

І що там відбувається, скільки постраждалих, то вже інша справа. Далі від навичок, від совісті, від багатьох чинників, але тільки не юридично. Сьогодні цього нема, молоді, наполегливі, фізично активні, навчені, ці команди повинні працювати якісніше, краще, ніж було.

 До цього ми йдемо, до цього закликає МОЗ, я думаю, що в нас нічого не зупинить. 

 ПРО «КАДРОВИЙ ГОЛОД»

2024 рік – це 112 людей. Це 112 людей, які до прибуття бригади екстренки або під час опливання виклику настала клінічна смерть, які могли загинути, якби не фахова і вчасна допомога бригад. 

А чи є “кадровий голод”, враховуючи реформування системи? Накладається війна?

Тому ми можемо сказати, що з розрахунку на віковий ценз, на жаль, через те, що ми відмовилися від молодших медичних сестер, дружках санітарів, звичайно, і через війну, бо все ж таки у кожного виникають якісь певні сімейні обставини. Зараз вона не те, що хтось боїться обстрілів або ще чогось, але дитина, вона вчиться кілька років в онлайні, а життя попереду і ми прагнемо, щоб вона ходила до школи повноцінно і ви бачите, ми, мабуть, кудись поїдемо.

Таке, на жаль, відбувається і від цього нікуди не піднімемося. Тому я кожен раз, коли кажуть про чергову відкриту школу, радію, справді радію. 

На наданні медичної допомоги зміна складу бригада вплинула?

Ну насамперед це кількість успішних реанімацій. Наразі вони тримаються на межі майже 12% і багато чи мало, по-різному можна сказати, але, наприклад, 24 рік – це 112 людей. Це 112 людей, які до прибуття бригади екстренки або під час опливання виклику настала клінічна смерть, які могли загинути, якби не фахова і вчасна допомога бригад. Ми прагнемо, щоб цей відсоток збільшився.

Повірте мені, він значно більший, ніж коли ми починали нашу роботу в 2013 році. Я знову хочу нагадати, що на той час успішні реанімації 2013 року – це були реанімації з харківських бригад. Вони дійсно відставали і технічно, бо це були неоснащені УАЗи і це була додаткова служба при районній лікарні, на яку особливо уваги ніхто не звертав у плані навчання.

 ПРО РОБОТУ У ПРИФРОНТОВИХ ГРОМАДАХ

Що стосується бригад, які працюють на територіях наближених до фронту: Куп’янській район, Дергачівська, Золочівська, Вовчанська громади. Туди їдуть самі навченні ці за бажанням, чи навпаки це вахта?

Перше, це працюють бригади, які там працювали завжди. Вони там живуть і працюють. Вони пройшли і окупацію, і деокупацію.

 І на сьогодні вони всі існують. Я ще раз кажу, всі пункти базування. За виключенням Вовчанська, я його переміщував п’ять разів. Приміщення одне було зруйноване, їх рідне. Потім поставили два контейнери польські. Далі пряме влучання в поліклініку. Вони там були в підвалі. Потім було влучання в Бугаївці… 

 Але ми весь час намагаємося бути десь поблизу, але через такі непереборні якісь причини, звичайно, змінюємо місце дислокації. Але вони живуть, працюють, існують і таким чином ми виживаємо. І другий чинник, це, звичайно, харківські бригади, які підсилюють схід.

Я не беру до уваги медицинну катастрофу. Це ще один напрямок, це чудовий напрямок, в який ми, я трошки перескочу, тому що перша бригада нам подарувала так званий пологовий будинок, це величезна автівка, яка сама достатня з генератором, з кондиціонером, з водою. Там є душева, туалети і таке інше.

Ми її відправили одразу після деокупації Балаклії туди. Це була наша перша команда, яка поїхала після деокупації. І маса вражень насамперед, знаєте, ти відчуваєш свою необхідність і це тішить.

 Насправді ми тоді провели, звичайно, підхід повинен бути науковий, теоретично все було, здається, правильним. Ми провели так звану медичну розвідку для того, щоб розуміти, наскільки ці фахівці будуть задіяні, наскільки вони потрібні. Тим більше, що вимога наших західних партнерів, люди, які працюють згідно з законодавством, була така, що працюють, здається, з 9 до 16, субота-неділя вдома і ми порахували нам на три дні на Балаклію і три дні на район.

Я на другий день приїхав туди подивитися на роботу бригади. Я приїхав десь о 18. На вулиці було темно, а це в вересень і стояла черга до нашої автівки.

І я запитував, а як там до 16.00? Дівчата, ми ж все одно тут ночуємо, що ми будемо сидіти в приміщенні, що ми до останнього пацієнта працюємо і так будемо працювати щодня. Зворушливо, насправді, я кажу, святі люди в мене працюють. Наскільки ми помилилися? Ну розвідка це така справа, ми фіксували цей день, а знаєте, електричку поновили і народ повернувся.

Тому дійсно сказати, тоді було складно, кількість людей. І все це закінчилося тим, що ми тиждень працювали в Балаклії, і ще тиждень район. Ми зрозуміли, що це дійсно потужно, але тоді так швидко все визволялося, що ми були скрізь необхідні і додалися, звичайно, фахівці інші, різні, нейрохірурги, хірурги, психіатри, терапевти, кардіологи, лікарі УЗІ.

Зараз нам стоматологічний кабінет вже виготовлений в Запоріжжі, його довго, я сподівався, що буде швидше, але він потужний виробиться 

Люди вимагають, ми запитуємо, хто потрібен, підемо на зустріч, шукаємо можливості. Так ми долучили тих фахівців, яких у нас в штаті екстренки нема. Це стоматологи, офтальмологи, рентген. 

Ці люди, звичайно, самі працюють. І те ж саме реанімаційні бригади, які підсилюють схід, вони, звичайно, їдуть самі. Вони навпаки.

ПРО ВІДНОШЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ТА ВУЗКОПРОФІЛЬНІСТЬ ЛІКАРЕНЬ

Залишаються лічені лікарні, куди можна будь-якого взяти людину з вулиці і не зовсім розуміючи діагноз, але з огляду на стан привезти саме в цю лікарню і бути впевненому, що він отримає допомогу.

А стало наразі меньше викликів через те, що люди розуміють, що приїде парамедик, який не буде лікувати, “робити якийсь укол” на місці, а просто може відвезти в лікарню. Й вашим бригадам від такого підходу легше?

У нас традиційна система, яка, звичайно, вдосконалюється, і, от, бачите, вже багато років вона намагається трансформуватись, вона інша. Радянська система була зовсім інша. Тому і лікарі були, знаєте.

У нас було дуже мало багатопрофільних лікарень Лікарні були вузькопрофільні, дуже вузькі. Настільки вузькі, що просто жах, бо сьогодні вони ментально інші.

Вони намагаються трансформуватись, вони намагаються об’єднатись. Наскільки це нам полегшує робота? Ну, мабуть, полегшує. Сьогодні, коли гроші йдуть за пацієнтом, багато лікарень вже зрозуміло, що пацієнт їм потрібен і роблять все для того, щоб отримати того пацієнта.

Але все одно їх поділ змушує нас одразу розуміти діагноз і куди везти. На жаль так. Все одно залишаються лічені лікарні, куди можна будь-якого взяти людину з вулиці і не зовсім розуміючи діагноз, але з огляду на стан привезти саме в цю лікарню і бути впевненому, що він отримає допомогу. 

Тому ми весь час і закликаємо всіх людей, які не байдужі, не чіпайте. Ми це казали і раніше, тут не чіпайте і не везіть до першої, ліпшої лікарні, бо не факт, що там зможуть надати допомогу. Зазвичай це закінчується тим, що викликають нас, втрачається час, перевантаження людини з автівки в автівку ускладнює ситуацію і користі від вашої допомоги навіть ніякої.

На жаль, це сьогодні ще залишається, може не так виражено, але залишається. Відсутність ФАПів в багатьох районах області теж існує, на жаль. Війна тільки поглибила ту прірву, тому я думаю, що на сьогодні лікарів все одно необхідні.

Бачите, дякувати Богу, що в нас є ті анестезіологи, реаніматологи, які можуть на ШВЛ-ах везти із Куп’янська до Харкова і з Харкова до Києва і будь-куди, і вони то роблять, і довозять, і тут нічого не скажуть. Не знаю, як би я від них відмовився, на сьогодні. Хоча така перспектива є, на жаль.

ПРО ВІКОВИЙ ЦЕНЗ ТА ВОДІЇВ, ЩО СТАЛИ ПАРАМЕДИКАМИ

У мене за місяць, після початку повномасштабного вторгення,  сто водіїв прийшло, просто люди, які до цього ніде не працювали. Ми хочемо, можна?

І це теж штатний розпис, це теж розуміння тих бригад і кількості людей. Тому зменшуються. Але справді, я ще раз нагадаю, я казав, віковий ценз, парамедики, медичний технік – це люди, які повинні бути мобільні і самодостатні. Підхопили і понесли. Вони не будуть чекати, ходити десь по поверхам без світла, знаєте, і шукати, хто допоможе о третій годині ночі, чи відчинять, чи ні. Чи є там здорові і потужні, це ж не факт.

Знаєте, так можна втратити час. На сьогодні підхід до лікування багатьох захворювань інакший. Є визначений час, коли це стентування, коли це тромболізіс, коли це інше.

 Золота година знають вже всі, пересічні громадяни теж. Тому тут з цим теж не посперечаєшся. Це накладає.

 Тобто для роботи в бригадах активно залучаєте молодь? Вона йде?

Звичайно, 60-річна людина, по-перше, вигарання, по-друге, вона розуміє, що це складна робота насправді. А в радянський час люди йшли на пенсію в стаціонарі і йшли на швидку. Я пам’ятаю тоді думку пересічних громадян, які викликали. Вони казали, людина з досвідом, людина аж похилого віку, тому це дуже розумний лікар. 

Так, зараз приходить молодь. Сьогодні був один, вчора було п’ять. Люди йдуть, хтось повертається, хтось щось закінчує, закінчують коледжі і їх налякає, що сьогодні потрібен парамедик.

Але парамедиками стоють не лише медики, ви перенавчаєте водіїв?

Дуже з водіями легко. І що цікаве, що ті, хто приходять, я слухаю думку моїх інструкторів навчально-тренувальних, вони кажуть, це якісно інші люди. Вони дійсно прагнуть, вони хочуть навчитися, їм цікаво працювати з манекенами, проводити реанімаційні заходи, знімати кардіограми, робити ін’єкції. Їм це подобається. І я коли приїжджаю дивитися, як вони працюють, дійсно люди, вони горять своєю роботою.

 У мене перший місяць війни, дійсно багато хто не зміг доїхати на роботу через захоплені території. Це переважна північ, і от Салтівка, Циркуни, і туди далі, Липці, люди з Козачої Лопані, от ті вони фізично не могли доїхати, не могли доїхати з Чугуївського напрямку.

У мене за місяць, щось сто водіїв прийшло, просто люди, які до цього ніде не працювали. Ми хочемо, можна?

А чи є повага до “швидких” у звичайних водіїв? Машини екстренки пропускають? Не екстренних викликів поменьшало?

Ментальність людей чомусь змінилася, як я пам’ятаю, на початку війни і потім чомусь повернулася знову на місце.

22 рік – це рік, коли всі без винятку пропускали машини екстренки. І взагалі оця одностайність у всьому, починаючи від таких елементарних речей і закінчуючи тими дітьми, які зустрічали будь-яку автівку в Вовчанську, коли вони там ходили з прапорами і кричали «Слава Україні». Це такі незабутні враження, і ти розумієш, і всі ж, коли ти туди їдеш, це по-перше, будь-хто там з по селами, вони всі вітають і пропонують допомогу, а може вам там трактор, щоб були загазовані в тому полі.

Це класно. На жаль, я не думаю, що ми сто відсотків зберегли це, на жаль, чомусь мені так здається. Можливо, я помиляюсь, дуже хотів би помилятися.

Але сказати, що хтось ставить нашу службу понад свої особисті бажання, мабуть, було б сміливо. Напевно, хтось зайвий раз подумає викликати чи ні, але сказати, що так, це повністю зникло, я не зможу, тому що є певні скарги. Зараз я кажу не тільки з огляду на свою область.

Я щойно повернувся з наради керівників, де були всі 25 центрів, і, знаєте, до МОЗу зверталися з питаннями мої колеги, навіщо приймаються скарги від населення. Ви нам сказали, що ці виклики не приймати. А, не приймаєте? Зараз приймете.

Телефонують до МОЗу, і МОЗ приймає цю скаргу. І потім її розглядають, пускають на адміністрацію, адміністрація на нас, ми віддаємо відповідь, що є законодавство, ми не повинні туди їхати. Я ще раз кажу, мене це менше, ніж інші області, турбує, тому що ми намагаємося приймати практично все, ще більше дивлячись, яка частина області телефонує. Особливо коли це прифронтові районі. Якщо там нікого немає., а ми є. Хто як не ми надасть допомогу?

При цьому редакція 057.ua закликає громадян не викликати карети “швидкої”, якщо йдеться не про екстрені випадки, а самостійно звертатися до сімейних лікарів, та обов’язково пропускати машини медиків — вони рятують життя тих, кому дійсно потрібна допомога.