Історія виникнення Університетської вулиці у Харкові.

Університетська вулиця однією з перших виникла у Харкові, а її первісна назва досі невідома. Лише з відкриттям Харківського національного університету імені Каразіна у 1805 році вулиця отримала свою сучасну назву. Загалом на Університетській відбулося багато знакових подій для міста та країни, в тому числі у галузі науки і технологій.

Редакція сайту 057 розповідає про історію виникнення Університетської вулиці у Харкові.

Як йдеться у книзі «Вулиці та площі Харкова», у перші роки свого існування Університетська вулиця була невеликою — вона простягалася від нинішньої Павлівської площі до Спартаківського провулка. На початку 18-го століття, коли Харківську фортецю розширили, вулиця простягалася на північ у бік Бурсацького узвозу. Згодом вулиця росла і у південному напрямку.

Нині Університетська вулиця починається біля Бурсацького узвозу. У 19-му столітті тут спорудили будівлю пожежної команди. Поруч з нею наступного століття за проектом архітектора Бориса Корнієнка збудували міський ломбард. За ломбардом колись починався побудований наприкінці 18-го століття Гостинний ряд, який простягався до Успенського собору і переривався Спартаківським провулком. У ньому розташовувалися магазини з продажу галантереї, мануфактури, хутра та інших товарів. Будівлі колишнього Гостинного ряду повністю були зруйновані під час Другої світової війни. У 1952 році на їхньому місці спорудили новий житловий будинок, а у 1956-му розбили сквер.

Протилежна права сторона вулиці у 18-му столітті починалася монастирськими будівлями. На території від Бурсацького узвозу до в’їзду на обійстя колегіуму стояли три дерев’яні будівлі — служби архієрейського Будинку. У 1892 році за проектом архітектора Володимира Нємкіна тут побудували будинок єпархіального управління, в якому пізніше розміщувався Центральний державний архів науково-технічної документації УРСР. Від монастирських воріт до сучасного Соборного узвозу простягалися кам’яні торгові ряди. В цьому місці була зосереджена торгівля ювелірними виробами, тому торгові ряди називалися Срібною лінією.

У 1912 році навпроти Спартаківського провулка за проектом Бориса Покровського спорудили магазин Жирардівської мануфактури. В подальшому у цій будівлі облаштували один із відділів Харківського історичного музею. Сам музей заснували у 1886 році. Спочатку він називався Міським промислово-художнім музеєм, а у 1920-му його перетворили на Музей Слобідської України. У зв’язку з тим, що будівлю музею, що знаходилася на Сергієвській площі, в роки Другої світової війни повністю знищили нацисти, музей перемістили у будівлі колишнього музейного містечка на Університетській вулиці. Завдяки допомозі, наданій музеями Києва, Дніпра та інших міст країни, музей відновив роботу невдовзі після звільнення Харкова у 1943 році.

За повоєнні роки Харківський історичний музей докорінно змінився. Вже тоді його фонди налічували 200 тисяч цінних пам’яток матеріальної та духовної культури. Тут зберігаються історичні документи, унікальні видання листівок та газет, меморіальні матеріали, цінні археологічні, автографічні та нумізматичні збори, колекції зброї та прапорів. Вони висвітлюють історію Харківщини з найдавніших часів і донині.

Університетська вулиця на південь від музею переривається невеликою однойменною площею, за якою у старих університетських будинках у 1958 році відкрили Український заочний політехнічний інститут. УЗПІ став одним із найбільших заочних вишів СРСР. В ті роки на його шести факультетах — машинобудівному, енергетичному, електромеханічному, металургійному, хіміко-технологічному та загальнотехнічному, включно з відділеннями в містах Бахмут, Слов’янськ та Костянтинівка Донецької області — навчалося понад 13 тисяч студентів. Вчені інституту займалися проблемами, пов’язаними із прискоренням технічного прогресу у різних галузях промисловості. Кафедри та лабораторії УЗПІ підтримували творчу співдружність із багатьма промисловими підприємствами.

На Університетській вулиці навпроти Українського заочного політехнічного інституту розмістили філію Центральної наукової бібліотеки університету, де було зібрано літературу дореволюційного періоду. В одній будівлі з бібліотекою тривалий час знаходилася Харківська філія Центрального історичного архіву, заснована у 1880 році Харківським історико-філологічним товариством. У 1971-му філію скасували.

За Павлівською площею вулиця простягається далі на південь до річки Харків. Наприкінці 18-го — у першій половині 19-го століття вона доходила лише до сучасної Кооперативної вулиці, де тоді протікала річка Харків. На березі річки, на місці житлового будинку, в якому відкрили кінотеатр «Зірка», стояли тортові лазні. У цьому місці річку перегороджувала велика гребля з млином. Через греблю йшла дорога з міста на південь. У середині 19-го століття річку Харків направили новим руслом. Вулиця закінчувалася Нетеченським мостом, який вів на площу Ірини Бугримової.

Найжвавішим районом цієї частини вулиці був Рибний ринок. Наприкінці 19-го — початку 20-го століття у південній частині Університетської вулиці, від мосту до Павлівської площі, поряд із торговельними будівлями Рибного ринку розташовувалися великі склади різних товарів та заїжджі двори. При Радянському Союзі тут спорудили магазини і кафе, а на місці Рибного ринку розбили сквер. Через річку Харків побудували залізобетонний міст. Підходи до мосту та набережної впорядкували. По вулиці проклали трамвайну лінію, що з’єднала центр із південною та східною частинами міста.

У південній частині Університетської вулиці розмістили Харківську обласну організацію Товариства охорони пам’яток історії та культури. Багатотисячний колектив товариства проводив велику роботу з охорони та пропаганди пам’яток Другої світової війни, пам’яток архітектури та монументального мистецтва.

Нагадаємо, що редакція сайту 057 розповідала історію виникнення Пленахівської вулиці у Харкові. Детальніше про це читайте тут.