володимир путін на засіданні Валдайського клубу у Сочі заявив, що в росії не існує ніяких «ЧВК» — оскільки в РФ немає відповідного закону, тому все, що відбувалося навколо «ЧВК Вагнер», — таке хитке і примарне.

Адже подібна інфернальність та неймовірність «пригод» «пекельних музикантів» не снилась ані сюрреалістам, ані абсурдистам. А після заяви путіна, що в тілах Пригожина, Уткіна, Чекалова та інших загиблих було знайдені фрагменти ручних гранат, що виключає зовнішнє ураження літака, можна стверджувати, що нічого подібного не снилось також і постмодерністам, пише політолог Андрій Окара у своєму блозі на «Обозреватель».

Спочатку всі спостерігачі за феноменом Пригожиним глузували: мовляв, а чи був Пригожин на похованні Пригожина? І якщо був, то у якості кого: тіла в труні? Чи серед родичів, що плакали над свіжою могилкою на заштатному пітерському цвинтарі?

В нинішній пекельній реальності харизмат типу Пригожина не міг не з’явитись — як перед кінцем Російської імперії не міг не з’явитись загадковий та авантюрний Григорій Распутін. І за півтора місяці після загадкової смерті культ Пригожина не спадає: звичайні люди приносять до стихійних поминальних місць свічки та квіти, називають його «народним героєм» та «батєю», складають про нього наївні саморобні вірші. При цьому одні його вважають «героєм» на боці Кремля, інші — в антикремлівській «правій опозиції».

Смерть Євгена Пригожина за своєю таємничістю і нерозгаданістю спочатку була схожою хіба що на смерть Кеннеді. Всі гадали: хто його замовив? Літак, на якому летіли головні «вагнерівці», вибухнув зсередини чи був уражений ракетою? Як поведуть себе звичайні «вагнерівці» після загибелі Пригожина? Це все призведе до посилення російської атаки на фронті, бо зменшяться протиріччя між армією та «ЧВК»? Чи навпаки — до послаблення російського натиску, бо з гри вивели найбільш відчайдушних, вмотивованих та боєздатних бійців? Ну і які були справжні цілі «маршу справедливості» в червні: це була акція проти Кремля та Путіна чи проти Шойгу, Герасимова та Міністерства оборони РФ? Тобто чи мав Пригожин власні політичні амбіції чи він так «рисувався»?

Одразу по смерті з’являлись різні мутні відео — мовляв, він живий-здоровий і сидить зараз на якійсь африканській базі «Вагнера», читає з гомеричним реготом в інтернеті версії про своє вбивство та готується до «Маршу справедливості-2». Але Кремль не збирається вдруге наступати на граблі з «ЧВК»: на зустрічі Путіна з колишнім «начальником штабу» «Вагнера» Андрієм Трошевим тому було доручено зайнятись формуванням «добровольчих підрозділів», тобто повторити бойовий досвід «вагнерівців», але без політичної складової — без ризикованої «самодіяльності» та під контролем Міністерства оборони РФ.

Та навряд чи подібне можливо — невипадково саме «фактор Пригожина» став чи не найбільшою сенсацією російської воєнної стратегії 2022–2023 років. Ефект «Вагнера» будувався на харизмі, артистизмі, політичних амбіціях та неформальному статусі Пригожина: «зеки» та професійні бійці ставились до нього як до «баті», а не як до нудного командира чи сірого чиновника.

Для російської стратегії проти України феномен Пригожина як підсилюючі, так і послаблюючі впливи.

Підсилюючі:

Саме бійці «ЧВК Вагнер» могли вважатись найбільш боєздатним (особливо в наступі), навченим та вмотивованим російським підрозділом, який створював найбільші проблеми для ЗСУ на фронті.

Саме кривава та жорстока боротьба за Бахмут відтягла українські сили з південного напрямку та не дала українським бойовим підрозділам вийти на Токмак, Мелітополь та Азовське узбережжя наприкінці 2022-го та у першій половині 2023-го, а також створила умови для побудови ЗС РФ «лінії Суровікіна» — багаторівневої системи фронтових споруд проти української армії.

Спрощена система керування в «ЧВК Вагнер» дозволила позбавитись неефективної, громіздкої та забюрократизованої системи воєнного управління.

Послаблюючі:

«ЧВК Вагнер» найбільш яскраво та послідовно поставив під питання монополію держави на легітимне насильство.

Пригожин підточував внутриросійський авторитет як верховної російської влади, так і керівництва армії та Міністерства оборони РФ.

«ЧВК Вагнер» створювала абсолютно дегуманізований імідж Росії у світі.

Загибель / зникнення Пригожина радикально змінює «правила гри» на «ринку» «ЧВК» — адже «Вагнер» мав ексклюзивні відносини з державою, засновані на особистих контактах Пригожина та Путіна.

Дійсно діяльність «ЧВК Вагнер» будувалась за «опричною» моделлю — поза законом (на чому наголосив навіть сам Путін) і на основі ексклюзивних відносин та домовленостей між цим «оркестром» та Кремлем. Спроба з боку держави «вписати» їх в юридичне поле (закон зобов’язав заключити договори між учасниками «Вагнера» та Міністерством оборони РФ до 1 липня) закінчилася «маршем справедливості» 23–24 червня, який на короткий термін створив реальну чи уявну загрозу для російського політичного режиму.

А тепер нема Пригожина — нема й ексклюзивних відносин.

Без Пригожина «вагнери» фактично розчинились у перебігу подій: хтось «виплив» під Куп’янськом чи Бахмутом, хтось — в Африці чи Білорусі, хтось — на «гражданці». А активи «Вагнера» та «скарби Алі Баби» перейшли до нових, ще незрозумілих, хазяїв.

Також Уряд РФ відмовився підтримувати законопроект, що звільняв росіян від кримінального переслідування в разі згоди стати «добровольцями СВО». Тобто Кремль взяв курс на те, що ніяким пригожиним неможливо віддавати монополію на «легітимне насильство» і що ніяких «приватних воєнних компаній» бути не повинно. І що усі «ЧВК» мають залишатись під контролем держави. Але ця тема вкрай амбівалентна і контраверсійна, бо боєздатність «Вагнера» забезпечувалась насамперед виключенням його зі складного та забюрократизованого кола прийняття та реалізації воєнних рішень. Модель подібної «чрезвичайки» відпрацьована в російській історії ще з часів опричнини Івана Грозного і вона кожен раз актуалізується саме в воєнний час. «ЧВК» як форма організації озброєних людей ніяк не врегульована за російським законодавством. При цьому вони позбавлені суто армійської відповідальності та не залежать від помилок командування.

Тому після початку осінньої хвилі призову та мобілізації можна очікувати появи нових російських «ЧВК», бійців яких будуть кидати на найскладніші ділянки фронту, але вони вже будуть влаштовані за іншою моделлю — без безконтрольного фінансування та без міфологізованих керівників — на кшталт «найкращих у пеклі» Пригожина та Уткіна. Тож навряд чи без «пекельного кухара» самий формат таких нових «ЧВК» може бути ефективним.

Далеким родичом Євгена Пригожина був Ілля Романович Пригожин (1917–2003) — бельгійський фізик та хімік, лауреат Нобелівської премії 1977 року, засновник нового наукового напрямку — нерівноважної термодинаміки та синергетики (або ж міжгалузевої теорії самоорганізації).

Навряд чи Євген читав найвідомішу книгу Іллі «Порядок з Хаосу» — про те, як хаотичні елементи проходять через точки біфуркації та шляхом самоорганізації створюють новий глобальний порядок — як на рівні атомів та молекул, так і на рівні громадян у суспільстві або на рівні країн у світовій системі безпеки. Проте, якщо проаналізувати його біографію — від кримінального «беспрєдєльщіка» до ресторатора, «кухара Путіна» та засновника «ЧВК Вагнер», можна зробити висновок, що він діяв асиметрично і добивався несподіваних успіхів в ситуаціях, в яких більшість людей нічого добитися не могла. Тобто несвідомо, інтуїтивно, навпомацки він став дуже яскравим реалізатором теоретичних ідей свого знаменитого у всьому світі родича.

За законами жанру та закономірностями російської історії не слід дивуватись, якщо за скільки-то місяців ми дізнаємось про «чудесно врятованого» «народного месника» Пригожина — подібно до того, як на початку Першої Смути з’являлись численні Лжедмитрії, а повстанець Пугачов видавав себе за чудесно врятованого Петра III. З’являться і Лжепригожин I, і Лжепригожин II, і багато хто ще. І якщо у Нобелівського лауреата Іллі Пригожина це називалося «Порядок з Хаосу», то у Євгена Пригожина та у Лжепригожиних це буде схоже на «Апокаліпсис з Хаосу».