Вона бачила тисячі людей, життя яких помістилося у маленьку валізку. Тих, хто був змушений покинути рідні домівки. Тих, хто рятувався від великої війни. У найважчі місяці ворожого вторгнення пані Лариса евакуювала залізницею жінок, дітей, маломобільних. Із Покровська, що на Донеччині.

Про відважну начальницю поїзда – у рубриці ОВА «Творці перемоги», передає редакція 056.

Пані Лариса родом з Охтирки Сумської області. Нині мешкає у Запоріжжі, а працює у Дніпрі. Звідси виїжджає у рейси. 37 років жінка присвятила залізниці. З них з них 27 – як начальниця поїзда.

Каже, перші вісім місяців повномасштабної війни евакуювала людей з Донеччини. Замість 40 пасажирів у вагоні – майже 300. І всі – голодні та змучені. 

«Зателефонувала донька і сказала: «Мамо, почалося! Це війна». На той момент ми навіть не підозрювали, чого чекати. Рідні виїхали до Італії, щоб убезпечити 10-річного онука. Я приїхала до Дніпра. Якраз починали евакуювати людей з «гарячих» точок. Ми з командою зголосилися на ці рейси», – розповіла Лариса.

Вона додала, що перші поїзди їхали на Чоп, у Закарпатську область. Пізніше на Львів.

«Всі поспішали на евакуаційний поїзд. Налякані, змучені, голодні. Готові спати у тамбурі, на підлозі. Тільки-но подалі від пекла, яке влаштували їм російські терористи. Обстріли, життя у підвалах», – згадує начальниця потяга.

Серед інших пасажирів жінка пам’ятає маму з донькою-одинадцятикласницею та бабусею. Вони прибігли на перон заляканими. На очах в їхній дім вгатив ворожий снаряд. Все загорілося… Їх трусило.

«Знаєте, як начальниця поїзду я відповідаю за все – технічне та людське. Тому заспокоювали і капали краплі, – розповіла пані Лариса. – Не витримували навіть чоловіки. Плакали. Багаж був не у всіх, а от домашні тварини у багатьох. Навіть моя колежанка під час рейсу поїхала з Покровська не з порожніми руками. По вокзалу бігав собака. Шкіра та кістки. Вона забрала хвостатого. Тепер він живе на Дніпропетровщині».

Евакопотягами найперше вивозили дітей. Потім літніх та людей з інвалідністю. Маломобільних годували, змінювали памперси. Лариса зізнається, тільки-но відходиш, а вони за руки хапають і питають, чи їх не покинуть.

Кожен рейс – у чотири доби. Перший час курсували без розкладу. Тримали контакт з волонтерами. Вони повідомляли, скількох людей і де забрати.

«Нам пощастило. Під прямі удари жодного разу не потрапляли, але… Були випадки, коли ледь від’їжджали від перону, як його обстрілювали. Надивилися багато… Заграву від ворожих атак бачили з вікна. Доносилися й відголоски війни – вибухи», – поділилася начальниця потягу.

Але, каже, Україну та залізницю не проміняє ні на що. Жінка мріє, що з перемогою поїде відпочивати на захід країни. Провідувати тепер є кого – у різних куточках. Та сама 11-класниця Каміла з обпаленої ворогом Донеччини.

«Дівчина з мамою та бабусею зупинилися у Львові. Нещодавно зателефонувала і каже: «Знаєте, Ларисо Анатоліївно, куди я вчитися пішла? У залізничний технікум. Буду провідницею, як колись ви». Це так приємно і гріє душу. Близьких людей з війною побільшало – ми всі одна велика родина тепер», – наголосила пані Лариса.

У листопаді 2022 року пані Ларису нагородили орденом княгині Ольги III ступеня. Відзнаку вручав особисто Президент України Володимир Зеленський.